Наталя Соколенко: "Нам вдалося зібрати журналістів у міцний кулак, який не дає нас розчавити"

Вона – успішний телерепортер каналу «СТБ», найкращий журналіст найкращої програми «Вікна. Новини». Її здобутки тричі поспіль протягом 2009-2012 років підтверджув конкурс «Телетріумф» - це аналог нагороди «Оскар» в телевізійному світі. Одна із засновників журналістського руху «Стоп цензурі». Але у 2012 році Наталя Соколенко покидає роботу телерепортера та йде у громадський сектор.

Тепер Наталя Соколенко відома громадська активістка, одна з творців «Громадського радіо» та майбутній спікер конференції формату «TEDx» в Івано-Франківську.

- Що заставило Вас із журналістики перейти в громадський сектор?

- Цензура і джинса, якщо коротко. Спроби цензури від політиків були завжди. Але за часів Ющенко-Тимошенко ми завжди цим спробам протистояли, здебільшого успішно. Але коли влада змінилася і прийшов Янукович, то це з кожним днем ставало все ваще і ваще робити.

Джинса – це проплачені матеріали в новинах, яких за професійними законами не повинно бути. Нажаль, в 2012 році була така практика. Перед виборами це стало тотально, джинси стало дуже багато на всіх каналах. На мій погляд, такі ж матеріали потрапляли і у наший ефір.

Звичайно, у мене немає платіжок, які би це підтверджували, чи фактів передачі готівки, але я вважаю, що сюжети про Королевську, про Симоненка й інших учасників виборчих перегонів, були з усіма ознаками проплачених матеріалів. Я такі сюжети не робила, звісно, але мої сюжети виходили в одному випуску з сюжетами, з ознаками замовності. І, власне, я не захотіла з цим миритися і вирішила, що я не можу більше на себе брати спільно цю відповідальність. Тому я пішла з СТБ, мені дуже шкода, це мої друзі, мої успіхи. Це цікава дуже робота з талановиити людьми, людьми з-за кордону. Але є речі, які важливіші за комфорт і такі привілегії, які є у журналістів провідних загальнонаціональних каналів.

- Тобто, журналістика перестала бути «четвертою владою»?

- Я думаю, ні, не перестала. Здається, те, що робить Сергій Лещенко, дуже впливає на інші гілки влади. Я маю на увазі журналістику «Української правди». І не даремно в останньому рейтингу найвпливовіших людей, який складає журнал «Кореспондент», в рейтингу ТОП-100 Сергій Лещенко на чільному високому місці – на 55 місці по-впливовості.

Тому я думаю, що це зайвий раз свідчить про те, що «четверта влада» в особі журналістів є. Інша річ, чи всі журналісти свідомі того, що вони мусять бути «четвертою владою, а не передавачами «хронік покращення».

Проблемні питання є і в Києві, і в регіонах. Але, на щастя, є голоси по всій країні які говорять, що ми є «четвертою владою» і слава Богу.

- Рух «Стоп цензурі» став реакцією утисків свободи слова?

- Я була одна з кількох десятків журналістів, що ввідкрито виступили і сказали, що з приходом Януковича в Україні повернулася цензура. Це було за 3 місяця після його інавгурації. Був лист тоді ще журналіста «ТСН», який заявив про цензуру. Це стосувалося зміни акцентів висвітлення теми голодомору, визвольної боротьби і того, що стосується Януковича. І його підтримала частина ньюзруму «1+1» і ще частина журналістів. Ми вже у віртуальномі світі списалися, через 2 тижня зібралися у Києво-Могилянській академії і зуснували рух під назвою «Стоп цензурі». Так, це було реакцією на прихід Януковича до влади і на його політику і галузі свободи слова.

- Рух чогось добився?

- Що нам вдалося добитися? Нам вдалося добитися того, що в адміністрації нашого президента при згадуванні руху «Стоп цензурі» істеричні напади бувають. Не те, що це нам полегшує життя, але це є певним визнанням того, що з нами рахуються і ми досягаємо свого адресата. Тобто Януковича і його оточення.

Смішний факт визнання є у знаменитій плагіатській книжці «Opportunity Ukraine», яку ніхто не може прочитати, але ми її бачили і читили. Бачили, що у цьому плагіатському творі є точно одна авторська сторінка, яка не передрана ні звідки. Вона присвячена рухові «Стоп цензурі». Там Янукович, чи хтось там замість нього, типу пише, що коли я прийшв до влади утворився рух «Стоп цензурі» з молодих, активних журналістів, які боялися що я згортатиму свободу слова. Цього звісно не сталося, пише Янукович. Я гарантую свободу слова і так далі, і так далі, але я все одно радий та щасливий що в Україні є небайдужі люди, - ось така історія визнання (сімється).

Я не пригадаю всі ті численні випадки нападів, наїздів і утисків журналістів, коли «Стоп цензурі» включався у захист, у боротьбу для відновлення справедливості. Були успіхи, були і невдачі. Повною поразкою закінчилися історія захисту харківського телеканалу «АТН». Коли він закривався, «Стоп цензурі» робив багато, але успіху не було.

А от остання історія захисту чернівецького телеканалу ТВА, дала результат. Ми теж включалися і, слава Богу, канал вдалося відстояти. Але ми очікуємо продовження, бо попереду рішення нацради щодо ліцензії цього каналу. Зрештою, нам вдалося зібрати журналістів у міцний кулак, який не дає нас розчавити, і який виступає на захист одне-одного. І ще один успіх – це протидія ухвалення закону про наклеп.

- Ви є ініціаторкою «Громадського радіо». Як все почалося? 

- В нас рідко згадують про радіо. В нас немає суспільного мовлення, як в інших країнах світу. Це дуже погано, адже радіо – це найбільш зручний майданчик для обговорення суспільно важливих проблем, які можливо важко організувати на телебаченні. Радіо набагато простіше. Радіо є популярним засабом масової інформації у демократичних країнах, адже дозволяє створити широку дискусії, залучити багато груп впливів та інтересів простих громадян. А це дозволяє доходити до якихось пропозицій, рішень і, в принципі, говорити одне з одним.

Якось воно все склалося, і спільно з Андрієм Куликовим та небайдужими колегами ми взялися до справи і почали викладати програми на власному сайті. До речі, ми склалися власними грошима і вже після того, як розмістили перші програми, звернулися до наших однодумців за фінансовою підтримкою.

Зараз працюємо і записуємо програми на студії у колег. Але хочемо мати власну нормальну апаратуру і мовити упрямому ефірі. Для цього потрібна всенародна підтримка на яку ми дуже і дуже розраховуємо.

- В чому концептуальна різниця «Громадського радіо» він решти радіомовлень?

- Ми будуємо редакцію, яка базується на європейських стандартах суспільного мовлення. В мене на робочому столі лежить такий збірник всіх європейських законів і актів суспільного мовлення, які окреслюють, як мають працювати журналісти, менеджери за загальновідомими стандартами. Особливо це стосується дотримання в ефірі балансу думок. Але що важливо, в цих настановах скрізь підкреслено, що суспільний мовник має приділяти набагато більше уваги питанням культури, освіти – те, чого комерційний мовник не робить, навіть якщо це прописано в ліцензії. Вони цього не роблять, бо це не приносить рейтинг. Тому комерційні мовники не охоче роблять такі програми або ставлять в ефір, коли це ніхто не дивитися і не чує. Я думаю, що саме в цьому ми і будемо відрізнятися.

Відмінністю буде повна незалежність від органів влади, від бізнесу, від опозиції, від будь-якої структури, з якою в нас не співпадає мета. Тому дискусія буде жорстка і з владою, і з опозицією. Будемо надавати мікрофон для всіх груп інтересів, груп впливу і всіх хто зацікавлений в тих, чи інших питаннях. Ми хочемо допомогти людям почути одне одного, підставити плече одне одному. Коли є відповідальність, за те що людина починає говорити, «іmpossiblе» стає possiblе.

- Що потрібно Україні сьогодні?

- Сьогодні багато чого потрібно українцям. Можна вийти на вулицю, запитати і почути різні думки. Якби запитати мене, то я би сказала: «кохання до світу». Це індивідуально. Важко визначити загальноукраїнску тепературу.

Але чого бракує, то це безпеки. Захисту власності. Бракує надійної правоохоронної системи. Щоби планувати якось своє майбутнє в цій країні, треба мати впевненість в якихось елементарних речах, яких зараз немає. Сім’ям потрібна перспектива придбати житло. Щоби придбати житло, повинна працювати економіка. Повинен зменшитися рівень корупції. Журналістам, та й усім громадянам, навіть тим, які цього не усвідомлюють, потрібна свобода слова, яка якраз і забезпечує гарантію приватної власності, бепеки – тобто контроль за тими ж правоохоронними органами і судовою системою.

Нам потрібна екологія. Те, які у нас зараз питна вода і повітря – це неприпустимо. Це можна виправити. І потрібно виправляти. І потрібна нова влада? Нам потрібна нова влада. Ця влада не хоче нічого робити. Тут причина у кожного своя. Комусь комфортно у своєму Межигір’ї, комусь комфортно мати якийсь там бізнес і не сплачувати з нього податки, користуючись зв’язками.

Комусь бракує уяви, комусь браку знань і бажання рухати Україну вперед, увійти в історію як реформатор, а не як заможня людина, яка награбувала мільйони. На мій погляд, нова влада українцям потрібна найперше. Але є таке прислів’я: «Якщо такі вершки, то що тоді у молоці?». Нова влада, якісна, не впаде на нас з Місяця. Щоби у нас були хороші вершки, іншої якості, нам самим, тобто молоку, народу, який породжує владу, потрібно змінитися самим, бути відповідальними. Моя подруга написала фразу: «Наша країна така, які наші під’їзди». Якщо наші підїзди обпісяні, то така ж і наша країна. Треба хоча би з під’їзду почати, почати захищати власний двір, розібратися з дільничним міліціонером, якщо він не виконує свої обовязки, розібратися зі школою, в яку твоя дитина ходить, не платити хабарі.

Це ж саме стосується і медицини. Треба стати відповідальними. Зрозуміти, що за щастя, здоров’я відповідаєш у першу чергу ти, а не президент. А президент і прем’єр-міністр таки самий як і ми. І ми абсолютно заслуговували на тому етапі Януковича. Абсолютно, на мій погляд. Ми отримали таке покарання за власну безвідповідальність. Як тільки змінемося ми, змінеться обов’язково і влада.

- Ви будете незабаром спікером на конференції «TEDxIvanoFrankivsk». Подібні заходи дійсно можуть змінити Україну?

 - Я величезна ентузіастка TEDx. Я була лише раз на TEDx у Києві, цього літа. До цього я дивилася ролики. На мене це склало величезне враження. По-перше, це мене зарядило оптимізмом, що , «іmpossiblе is possiblе» (сміється).

Це реальні історії успіху дуже різних людей: і молодих, і старших, і медиків, і програмістів, і гуманітаріїв. Вони переконують, що треба засукати рукава і робити. Відкинути всі сумніви і діяти, вірити в себе і в свою країну. Я розумію, що воно звучить трішки пафосно. Але тим, хто так думає, я раджу прийти в Івано-Франківськ на TEDx і самому на собі відчути те, що відчула я. Тому я думаю, що TEDx, як формат, який заряджає оптимізмом, нам дуже потрібний. TEDx дає, і нам це дуже потрібно, звязки між людьми по всій Україні. Обмін досвідом, це обмін знаннями, контактами, пошук однодумців – це дуже важливо.

Нагадаємо, як повідомляло "Бліц-Інфо" конференція TEDxIvanoFrankivsk відбудеться 13 жовтня в приміщенні обласної філармонії.

Розмову записав Володимир Кушніренко