Ноги ампутували на місці, бо не могли мене витягнути з-під плити - історія воїна з Франківська Віталія Ожиховського

Захисник України Віталій Ожиховський родом із Тернопільщини, але останні роки проживає в Івано-Франківську і тут проходить реабілітацію після ампутації обох ніг та вчиться ходити на протезах.

47 річний Віталій воював добровольцем у 78 піхотному батальйоні. Свій бойовий шлях під час повномасштабної війни розпочав у березні 2024 року, до того був також в АТО (2015-2016), розповідають на сторінці КНП "Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради".  

Дружина Наталія зізнається, що саме вона наполягала, щоб Віталій не йшов на війну у 2022 році: «Я мала передчуття, що щось станеться. Втримувала його поки могла, але знала, що він хоче захищати нас і нашу країну, тому надалі вже не противитись цьому». 

Віталій Ожиховський порівнює часи своєї військової служби: «В АТО було набагато легше, зараз дуже страшна війна. Величезна кількість людей загинули і тяжко поранені». 

Про своє поранення, яке трапилось 27 липня 2024 року, захисник України пригадує: «Це сталось на запорізькому напрямку. Керована авіабомба зруйнувала укриття, в якому я перебував. Протягом 12 годин я був під завалами, мій голос почули хлопці. Ампутацію провели безпосередньо на тому ж місці, оскільки плита притиснула ноги і мене неможливо було витягнути.  Я дуже вдячний своїм побратимам, які були трохи далі від епіцентру вибуху і під артелерійськими обстрілами наших позицій тоді ризикували своїм життям, рятувавши моє. В цей день загинув мій побратим Юрій, який був поруч зі мною». 

Потім місяць часу Віталій Ожеховський  перебував на лікуванні у Києві: «Поруч зі мною увесь час  була моя дружина, яка допомогла мені не впасти духом  і своєю наполегливістю, турботою і силою повернула до життя,  а далі з допомогою міської влади повернувся до Івано-Франківська». 

В ЦМКЛ захисник України лікується на реабілітації від вересня 2024.  

«Тут зі мною медики провели величезну роботу. Допомогли спершу самостійно сідати на візок, на двір вийти… Сім’я у повному складі приїхала… Як кажуть, в рідному домі і стіни лікують», - говорить Віталій Ожиховський. 

Дружина Наталія пригадує і свій шлях поруч з чоловіком: 

«В той день, коли я дізналась про поранення, то одразу ж направилась у Запоріжжя. Я була з ним постійно і знала, що йому потрібна підтримка, мене ніщо не могло зупинити. Я зібралась буквально за півгодини, знайшла машину і вночі виїхала з Івано-Франківська. Коли він на четвертий день прийшов до тями, то через тяжку травму мало що пам’ятав. Потім був довгий час пояснень, що ми сім’я і одне одного не залишимо і цей шлях пройдемо разом. Ці слова потрібно було йому сказати разів 50, щоб він усвідомив, що фактично наші стосунки не змінюються через його травму. Я бачила, що це дало йому якусь надію. Хоч дуже багато болю переніс, але ніколи не жалівся. Так само і дітям я пояснила, що тато буде на протезах, ми сім’я і маємо йому допомогти. Діти сприйняли це адекватно, син старший (11 клас) і тому свідомо до цього підійшов. А донечка – батькова улюблениця. Найбільше тішиться, що її татко поруч…..». 

Про те, який тяжкий шлях пройшов Віталій Ожиховський, добре знають фахівці з реабілітації ЦМКЛ. 

Фізичний терапевт Сергій Полівода відзначає: 

«Фізично і по витривалості Віталій був слабким та виснаженим, він переніс багато операцій. Ми спершу працювали над його балансом, бо коли перевели його у сидяче положення, не міг його утримувати. Наявною була також контрактура в кульшовому суглобі. Це пов’язано з тим, що Віталій не перебував у вертекальному, а лише в сидячому положенні.  З такою контрактурою поставити людину на протез було б проблематично. Довший час працювали над силою м’язів та балансом». 

Передпротезна підготовка тривала десь орієнтовно 2 місяці. Потім Віталію заради вироблення правильного патерну ходьби видали короткі навчальні протези. 

«Навіть короткі навчання вимагали зусиль. Коли пробував зробити кроки, протези були для нього важкі. Психологічно йому було тяжко. Зараз Віталій уже адаптувався», - пригадує фізичний терапевт.

Потім Віталію поставили постійні протези, в нього були сильні болі через остеофіти (нарости на кістці). Як пояснюють наші медики ці остеофіти виникають внаслідок того, що мозок людини не сприймає втрату кінцівки і тому подає сигнали для загоєння кістки. 

Тому Віталію провели видалення остеофітів та виготовлення протезів. Далі була реампутація.

«Після того ми чекали загоєння рубців. В цей час дуже багато працювали над силою м’язів. Це десь місяць рутинної роботи, де кожен день здійснювали виснажливі тренування. Він відчув, що йому дійсно потрібна сила і коли став на протези, то після активної підготовки йому стало набагато легше ходити, аніж було до цього», - пригадує Сергій Полівода.

Сьогодні Віталій уже може ходити на протезах за допомогою милиць. 

«Десь з січня він тільки став на протези. Спершу на брусах відточували рухи, потім поступово за допомогою підвісної терапії почав ходити на милицях. Для нього найбільшим завданням було – могти самостійно підійматись по сходах. Оскільки він мешкає в будинку на 5 поверсі без ліфту. Тому його приходилось іншим виносити наверх. Він відчував свою залежність. Зараз може дійти до квартири самостійно», - говорить Сергій Полівода.

Фахівці з реабілітації вкотре наголошують, що життя з травмою – це не вирок. 

«Військові після поранень мусять навчитись жити в нових умовах. Віталій є цьому приклад. Йому було тяжко, довгий період реабілітації, але він досягнув результатів і зможе повноцінно функціонувати у суспільстві. Наші зусилля спрямовані на адаптацію захисників України. Ми їх залучаємо не тільки до фізичних тренувань, але й водимо у театр, в басейн, на рибалку. Все заради нашого спілкування і дружби і щоб вони себе відчували комфортно зі своїми травмами вже в цивільному житті», - говорить завідувач відділення реабілітації та відновного лікування Михайло Кобзей. 

Віталій Ожиховський може досягти ше більших результатів у реабілітації, ходити впевненіше і краще на протезах, переконаний фізичний терапевт Сергій Полівода:  «Січень – це час, який був присвячений формуванню навичок ходьби. Ще декілька місяців тренувань і результати будуть набагато кращі». 

«Велику допомогу нам надали в ЦМКЛ. Ми були у різних лікувальних закладах, бувало стикались з байдужістю. А тут –  величезна самовіддача медиків, які все зробили для того, щоб поставити мене на ноги», - говорить Віталій.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!