Олександр Сич: Чим більше знаєш, тим менше хочеш залишатися в політиці

А також позитивно оцінив шанси «Свободи» на чергових парламентських виборах, зазначивши, що слід було б установити мораторій на 15-20 років на «мажоритарку», оскільки це найбрутальніші технології підкупу, а де є підкуп, там немає справжнього волевиявлення; підкреслив, що місцеве самоврядування в Україні й далі використовують для прикриття псевдодемократії та акцентував, що децентралізація без передачі ресурсів — неповноцінна; також зізнався, що не планує балотуватися до парламенту, пише Галичина. 

- Останнім часом в українському політичному просторі почав витати дух виборів: і президентських, і парламентських. Як оцінюєте шанси «Свободи» на виборах до ВРУ, які відповідно до чинного законодавства мали б відбутися у жовтні 2019 року, з огляду на її негативний досвід неподолання п’ятивідсоткового прохідного бар’єра на дострокових парламентських виборах у 2014 році й стрімку втрату популярності відповідно до останніх соціологічних опитувань?

— Користуючись адміністративними, фінансовими та інформаційними важелями, опоненти просто не пустили «Свободу» до парламенту, оскільки вона для них там була незручною. і сьогодні суспільство, очевидно, може оцінити, чи кращий той парламент, що був зі «Свободою», а чи той, що без неї. Можливо, це звучатиме суб’єктивно, але, спілкуючись з людьми, я часто чую, що «Свободи» в парламенті бракує. 

Насправді сьогодні політична боротьба в Україні — це не боротьба ідей, програм, особистостей, а боротьба технологій, ресурсів, доступу до інформації, зокрема й до інформаційних технологій. 

Тому питання полягає в тому, хто має більше ресурсів. Зрозуміло, що «Свобода» сьогодні не може змагатися на рівних з олігархічними політичними силами, в яких такі ресурси просто необмежені. 

Серед багатьох технологій є й така, яка називається «соціологічне опитування». Зі свого досвіду можу сказати, що завжди опитування хтось замовляє і воно коштує досить великі гроші. Той, хто їх замовляє, вибирає, що оприлюднювати, а що ні. Справжні результати опитування, як правило, замовники не розголошують. Їх вони залишають для себе, а публікують те, що вигідно для них і не вигідно для їхніх опонентів. Он, для прикладу, перед тим, як з вами зустрітися, переглядав новини. Відповідно до останніх опитувань соціологічної групи «Рейтинг», які вона провела у квітні цього року, «Свобода» нібито має 3,6 відсотка, а ще буквально у грудні 2017-го той же «Рейтинг» давав їй 5,6 відсотка. Невже за півроку без якихось великих колізійних змін в суспільстві, в яких би партія проявила себе негативно, щось могло змінитися?

- Тобто справа в замовнику?

— Очевидно, що так. Тому «Свобода» нині принципово виступає за прийняття низки законів антиолігархічного спрямування, зокрема і проти того, аби сучасний олігархічний уклад економіки відбивався на політичному процесі. Зокрема, якби сьогодні забрати з політичного процесу платну політичну рекламу, особливо під час виборчих перегонів, то все стало би на свої місця. Тому що люди обирали б депутатів не під впливом інформаційних зомбувань, а за відчуттям того, що вони розуміють та бачать.

Щодо шансів «Свободи» на чергових парламентських виборах, то я їх оцінюю позитивно. Про загальнонаціональні рейтинги я свою думку висловив. А щодо обласних, то відповідно до останніх досліджень «Свобода» на Прикарпатті є серед лідерів політичного процесу, маючи понад 20 відсотків прихильників.

- Вас називають ідеологом ВО «Свобода». Чи замовляли ви останнім часом соціологічне опитування, аби визначити реальний рейтинг політичної сили, до якої належите?

— Як заступник голови партії з питань ідеології я займаюся нею, але не займаюся технологією. Проте знаю, що за тими даними, які має у своєму розпорядженні «Свобода», вона перебуває вище п’ятивідсоткового прохідного бар’єра. А тому має шанси знову потрапити до парламенту. Тим більше, коли сьогодні є порозуміння у правому спектрі політичних сил. Націоналісти — «Свобода», «Правий сектор», «Національний корпус», ОУН та ін. — демонструють ту консолідацію, якої давно потребує українське суспільство. Тому думаю, що кумулятивний ефект також матиме свій вплив.

- Чи влаштовує «свободівців» змішана виборча система, яка чинна в Україні?

— Змішана виборча система не влаштовує ні «Свободу» загалом, ні мене зокрема. Я належу до категорії людей, які послуговуються в житті принципами. І для мене важлива не цьогочасна вигода, а перспектива завтрашнього дня. Я б, чесно кажучи, установив на мажоритарні вибори мораторій років на 15-20. Бо вони дозволяють найбрутальніші технології підкупу. А де є підкуп, там не може бути справжнього волевиявлення. Демократія — це волевиявлення людей, це обрання з-поміж себе найкращих. У нас же демократію підмінила технологія, коли найкращих можуть змісити з болотом, а найгірших зробити нібито найкращими. Тому я переконаний, що нам потрібна пропорційна система з відкритими списками, в якій було б повноцінно враховано всі регіони країни щодо їхньої чисельності населення, культурно-ментальної специфіки тощо.

- Наскільки ймовірно, що найближчі вибори до ВРУ буде проведено за новим виборчим законодавством? 

— Я маю великий сумнів щодо цього. Тому що чинна влада не буде рубати гілку, на якій сидить. Мажоритарна система завжди була вигідна владі, оскільки саме вона давала можливість використовувати адміністративний ресурс. А в контексті адміністративного ресурсу — і фінансовий задля підкупу виборців. Колись я прочитав дуже гарну фразу одного політичного технолога: «Ніколи політик на виборах не викине стільки власних грошей, скільки державних».

- Традиційно склалося так, що Прикарпаття було доволі активним у політичному житті країни, народні депутати від нашої області посідали чільні місця в українському політикумі. Побутує думка, що в результаті останніх парламентських виборів на Івано-Франківщині стало значно менше політично яскравих депутатів: про діяльність деяких виборці навіть нічого не знають, серед «мажоритарників» є «парашутисти», які апріорі байдужі до політичних уподобань своїх виборців. Як ви вважаєте, чи послабило Прикарпаття свій політичний вплив на всеукраїнському рівні?

— Ви праві в тому, що наявність «парашутистів» негативно відображається на позитивній політичній промоції Прикарпаття. Мене завжди обурювало, що галичан вважали якимись недолугими аборигенами, до яких може приїхати якийсь третьорядний столичний політик і розказувати, як їм треба будувати Україну. Досвід показує, що такі «парашутисти», як правило, не надто багато корисного робили для нашого краю. 

Також правда й у тому, що нині політики від Прикарпаття є не надто яскравими у Верховній Раді. Але для цього є своя причина. Річ у тому, що попередній її склад був політичний, а нинішній — бізнесовий. Тоді ми були політичними бійцями, гостро виступали проти чинного режиму, а тому й були яскравими. А сьогоднішній склад парламенту є переважно бізнесовим. Бізнес — це гроші, а гроші люблять тишу і тінь, а не яскравість і публічність. Хоча я не думаю, що реальний вплив прикарпатських депутатів на всеукраїнську політику зменшився, порівняно з попереднім періодом. Радше він став латентним.

- Подейкують, що попри політичні розбіжності минулого, зокрема на президентських виборах 2010 року, «Свобода» підтримуватиме на президентських виборах у березні 2019-го кандидата від «Батьківщини». Чи насправді ведуться про це перемовини?

— Як свідчить загальноукраїнський і регіональний досвід, чим далі від старту виборчого процесу починаються перемовини між політичними силами, тим менша ймовірність їхньої результативності. і навпаки, чим ближче до старту виборів, тим такі перемовини є результативнішими. Завжди представники вагомих політичних сил контактують між собою, зондують одне одного, промацують грунт, позиції. А насправді, хто і з ким буде, вирішується буквально за півроку до виборів.

Щодо «Батьківщини», то нам комфортно спілкуватися у тому сенсі, що ми є старожилами політичного процесу, а отже, ми прогнозовані. Ми дуже добре одне одного знаємо і програмно, і персоналізовано. А оскільки ми старожили, то для обох партій дорогі політичні авторитет і честь. Проте яким буде результат таких контактів, стане відомо ближче до президентських і парламентських виборів. Наразі «Свобода» розглядає питання про участь у президентських виборах свого лідера Олега Тягнибока. 

- Ще в нашому інтерв’ю у 2010 році, коли ви вперше стали головою Івано-Франківської обласної ради, акцентували, що місцеве самоврядування за своєю суттю ще є далеким від того змісту, який вкладено в ньому, й від тих принципів, що закладені в Європейській хартії місцевого самоврядування. Чи щось істотно змінилося з часу його реформування за понад 3 роки? Як оцінюєте впровадження децентралізаційної реформи, зокрема її сегменту — об’єднання громад?

— Я все більше приходжу до переконання, що місцеве самоврядування в совєцькі часи служило прикриттям для тоталітаризму, а в пізній совєцький період — для авторитаризму. Воно було фіговим листком для цих недемократичних режимів, які зовні демонстрували начебто демократичність — мовляв, якщо є вибори депутатів, то є і демократія. Це була фальшива, така собі позірна демократія для зовнішньої демонстрації. За великим рахунком, таку ситуацію збережено й донині. Якщо сьогодні аналізувати стан українського місцевого самоврядування, порівнюючи його з європейським, то його й далі використовують для прикриття псевдодемократії в Україні. Центральній українській владі всі роки незалежності було вигідно тримати під собою централізований управлінський апарат, вертикаль впливу. А передати її органам місцевого самоврядування — означало б підрубати той політичний сук, на якому вона сидить. Ніхто цього з чільників держави робити не збирався й, за великим рахунком, не хоче робити й нині. 

Окрім іншого, в цьому, напевно, полягає й основна причина того, чому такими суперечливими є результати реформ у місцевому самоврядуванні. Позитив у тому, що вони розпочалися. Але це викликано тиском суспільства. Політичні сили чи окремі політики замовляють соціологічні дослідження, і якщо суспільство вимагає реформи місцевого самоврядування, то аби домогтися його прихильності, вони починають їх імітувати. Політичні сили, які декларували реформу місцевого самоврядування в 2014-му, почали її нібито впроваджувати. Але насправді від декларацій до реальності дуже велика відстань. Тоді Блок Петра Порошенка і «Народний фронт», які стали переможцями парламентських виборів, з-поміж усього іншого обіцяли повернути районним і обласним радам право формувати свої виконавчі органи замість обласних і районних державних адміністрацій. До сьогоднішнього часу обіцянки так і залишилися обіцянками. А система державних адміністрацій на місцях, власне, і є тою вертикаллю управлінського впливу Кабінету Міністрів та Президента України, яку вони не хочуть втрачати. 

Щодо децентралізації влади, то чомусь звикли нею вважати об’єднання громад. Але ж об’єднання громад — це тільки один сегмент реформи місцевого самоврядування. Бо мало об’єднати громади, їм треба дати ще й належні повноваження та відповідні ресурси. Адже повноваження без ресурсів нічого не варті. Як ОТГ можуть стати економічно спроможними без додаткових ресурсів? А для того, щоб об’єднані громади підкріпити додатковими ресурсами, треба внести зміни до чинного законодавства, аби дати можливість громадам залишати деякі податки на місцях. Децентралізація без передачі ресурсів — неповноцінна.

Ми зобов’язані робити реформу місцевого самоврядування, бо іншого шляху немає. Адже ми обрали вектор свого руху в Європу, яка нас прийме тоді, коли буде бачити, що ми прогнозовані і володіємо тими стандартами, які вона сама сповідує. І якщо ми не матимемо повноцінного місцевого самоврядування, то скільки б влада не замилювала очі Європі, та все це побачить. Якщо немає повноцінного місцевого самоврядування, то немає і повноцінної демократії. А розвинута демократія — одна із головних рис європейської ідентичності.

- Недавно під час круглого столу керівництва обласної ради з головами ОТГ ви зазначили, що об’єднання громад необхідне. А також, що з початку утворення ОТГ обласна рада приділяла їм максимальну увагу. Водночас ви стверджуєте, що більшість ОТГ є фінансово неспроможними. Що, на вашу думку, чекає їх в майбутньому?

— Оскільки майже всі ОТГ на Прикарпатті фінансово неспроможні, то іншого шляху, як зробити їх спроможними, немає. Тут є дві перспективи: або ж держава проведе належні заходи і буде прийнято пакет нормативно-правових актів, які зроблять ці громади фінансово спроможними, або ж ті громади чекає чергове переформатування. Реформу потрібно впроваджувати виважено, обдумано, щоб потім не довелося переробляти вже раз зроблене. Бо ж собі дорожче! Дуже часто такі громади утворюють для статистичної «галочки» чи кон’юнктурної політичної вигоди, які апріорі не можуть бути спроможними.

- Пане Олександре, свого часу ви працювали на високій державній посаді віце-прем’єр-міністра України. Чи плануєте повертатися у велику політику?

— Не хочу і не планую. Але не завжди все залежить від мене. Якщо ситуація буде диктувати, то можливими будуть і інші рішення. Так, як ото колись: я не планував іти працювати в Кабмін, але склалися такі обставини, що у післяреволюційній ситуації хаосу, розрухи, початкового етапу війни наша парламентська коаліційна команда вважала, що мій досвід може знадобитися. Можливо, і тепер ситуація вимагатиме інших рішень. Проте під час наших внутрішніх партійних дискусій я оголосив, що не планую балотуватися до Верховної Ради України. Думаю, що є час розкидати каміння і є час його збирати. Чим більше знаєш, тим менше є бажання залишатися в політиці. Я більше схильний до того, щоб вчити молодших, як треба робити політику в країні.

- За вашими словами, чинна Верховна Рада є бізнесово-олігархічною. Як вважаєте, чи зміниться істотно її склад після парламентських виборів?

— Це дуже важко прогнозувати. Звичайно, що в українського суспільства є бажання, аби якісний склад парламенту було змінено й щоб він відповідав тій сутності, яку в нього закладено. Верховна Рада має бути законодавчим органом, а не інструментом лобіювання інтересів, її головне призначення — творити правила співжиття в суспільстві. Щонайбільше 10 відсотків чинних нардепів займаються законотворчістю, решта вирішує питання свої і своїх політичних господарів. Бо ж на 90 відсотків нинішня Верховна Рада складається з представників олігархічних угруповань. Переконаний, що бізнесмени мають займатися бізнесом, а політики — політикою. Вкрай важливо, щоб ми повернулися до первинного розуміння слова «політика» — як мистецтва управління суспільством і державою. А кожне мистецтво потребує високого таланту і філігранної майстерності. 

Найбільшою проблемою українського політичного процесу вважаю вплив олігархічної економіки на волевиявлення громадян, на політичні процеси. Треба змінити правила. Хто їх має змінити? Представники олігархічних угруповань? Очевидно, що ні! Тому вкрай важливо перезавантажити парламент і привести в нього нових людей.

- Наскільки ймовірно, що все-таки відбудуться дострокові парламентські вибори, адже чимало політиків та експертів вважають, що вони дуже вигідні Президентові України?

— Чим менш стабільне суспільство, тим важче говорити про якісь закономірності. А прогнозувати можна на основі закономірностей. У такому нестабільному суспільстві, як наше, в будь-який момент ситуація може змінитися під впливом якогось чинника, який на початку може навіть виглядати зовсім несуттєвим. 

Все ж, як на мене, проведення дострокових парламентських виборів є малоймовірне. Чому? Президент теж зв’язаний по руках. Так, йому це сьогодні вигідно, але це не означає, що він зможе це зробити. Він перебуває в трикутнику влади, іншими кутами якого є ще парламент та Кабмін. Але навіть у президентській політичній силі далеко не всі нардепи захочуть достроково складати свої повноваження. Ще більше це стосується їхніх союзників, які такими залишаються лишень номінально. Окрім того, для парламентських виборів треба ще й чимало грошей. Пам’ятаєте, як свого часу Віктор Ющенко оголошував розпуск парламенту, але не міг цього реально домогтися, бо йому казали, що на це немає грошей. А де гарантія, що й сьогодні Кабінет Міністрів, у якому вагома частка колишніх союзників Президента вже перетворилася на його опонентів, також не скаже, що грошей на вибори немає? З уваги на це для мене виглядає малоймовірним проведення дострокових парламентських виборів в Україні. Але ніколи не кажи «ніколи»...