Повз унітаз

І хоча письменника Михайла Булгакова небезпідставно звинувачують в українофобстві, все ж уміння тонко зауважувати вади суспільства в нього не відбереш. Не зважаючи на те, що в часи, коли письменник писав своє «Собаче серце», терміну «совок» для означення суспільного ладу, який збудували більшовики, не існувало, все ж система совкових взаємовідносин, совкових рефлексій і совкових поведінкових реакцій вже існувала.

В контексті цих рядків, мова йде про відому цитату зі згаданої повісті – слова, які промовляє професор Прєображенскій: «Если я, входя в уборную, начну, извините за выражение, мочиться мимо унитаза и то же самое будут делать Зина и Дарья Петровна, в уборной начнется разруха. Следовательно, разруха не в клозетах, а в головах».

Здавалося б, коли відбувалися події описані в повісті – дев’яносто років тому. Вже майже чверть століття не існує Советського союзу, того самого «совка», а розруха з голів українського обивателя нікуди не поділася. Обиватель і далі вважає, що можна, образно кажучи, мочитися повз унітаз і водночас вимагати від когось якогось порядку.

Івано-Франківськ, вулиця Дністровська, пішохідний перехід навпроти універмагу «Прикарпаття» на який довгі роки було багато нарікань. Але віднедавна там начебто навели порядок. Трішки змістили від перехрестя сам перехід, нанесли розмітку, встановили світлофори з більш-менш прийнятним інтервалом між червоним та зеленим.

Перевізники попочатках намагалися не ставити свої автобуси на переході, хоча серед пішоходів продовжували траплятися ті, котрі продовжували «мочитися повз унітаз», тобто перти на червоне світло, все ж певний час на перехрестя було приємно глянути.

Та минув певний час і злощасний умовний унітаз настирливо почав грюкати кришкою в головах тих же перевізників. Рух автобусів почав нагадувати броунівський, а пішохідний перехід вкупі з світлофором, вперто ігнорувався.

Наглядний приклад з учорашнього. Пішоходи чемно чекають зеленого світла (так буває, що не травляється «шарікових») і в момент, коли зелений сигнал загорається на «зебру» в’їзджає автобус (номер АТ 1162 АА), відчиняє двері й починає вигружати-загружати пасажирів. Між ним і тим автобусом, що позаду, проходу не залишається взагалі, а між тим, що стоїть попереду, прохід заледве півметра.

І ось, коли водій-порушник зауважує, що його фотографують, він відчиняє вікно і кричить: «Наведіть спочатку порядок в місті, а потім фотографуйте!». А потім він їде просто на мене, не даючи зробити наступний знімок (бо ж уже загорівся інший сигнал світлофора – час їхати).

Наглядна ілюстрація до розрухи в голові. Цей, з дозволу сказати, водій вважає, що все те, що він робить (порушує правила дорожнього руху, направляє транспортний засіб на людину) – це ознака порядку. Хоча насправді це є те саме справляння нужди повз унітаз. А ось дивний чоловік з фотоапаратом, якому більше всіх треба, чомусь повинен наводити порядок в місті.

Чим я, власне, й намагаюся займатись, але коли розруха в багатьох в голові, це не просто.

Володимир МУЛИК, Анонс-контракт