Прикарпатці згадують драматичні події, що відбувались рівно рік тому

Цього тижня минає рік з найкривавіших та найтрагічніших днів Революції гідності. Саме у ці дні загинули герої Небесної сотні.

Було неспокійно й на Прикарпатті. Розгублені та злі від безсилля люди спочатку вдруге "звільнили" Івано-Франківську ОДА, а потім пішли на штурм управління МВС та СБУ. Ті події вже стали українською історією.

У ці драматичні дні прикарпатці викладають фото та згадують, що вони тоді думали і відчували:

Олександр Сич: "18 лютого 2014. Десь за годину перед бойнею в Маріїнському парку під Верховною Радою.

Знайшов старий пост про той день: Спочатку був автозак на Шовковичній - широкі плями крові на асфальті біля нього і розмазана кров по ньому (як ото силою запихають ранену людину, а вона впирається у стінки скривавленими руками. З групою депутатів-свободівців, в оточенні тітушок, заледве добилися, аби з нього у "швидку" випустили одного раненого з важкою черепно-мозговою травмою. Потім на Грушевського - між ВРУ та готелем Киів - заскочили в ще один автозак (на щастя він був привідкритий) і випустили з нього побитих, покалічених і геть чисто заюшених кров'ю шістьох майданівців і довели іх до "швидкоі" крізь ряди озвірілих беркутівців, які кидали в нас уламками каменів, касками й всім, що під руки втрапить!... Коли звернули в Маріінський, очами відкилося справжнє і немов кіношне побоїще - через кожні десять-п'ятнадцять метрів корчилися і бездиханно лежали тіла покалічених майданівців!... А навколо шастали зграї беркутівців і тітушок!... Збираємо їх до одного гурту... Під парканом лежить чоловік без ознак життя... Скоріше всього, його у нього таки відняли!... Важко ранених намагаємось відправити "швидкими". Це ледве вдається, бо всі вони пролітають повз нас, а лікарі крізь вікно безпорадно показують, що переповнені... Виводимо колону з більш як сім десятків ранених вниз у напрямку до Дніпра і Парковою алеєю виводимо до Європейськоі площі. Запам'ятався волонтер, який декілька разів набирав повне авто важкоранених й знову повертався допомогти... Так починалася бойня цього "кривавого вівторка". Вже по четвертій вона продовжилася на Майдані....

Івано-франківський підпримець, фотограф Ростислав Шпук: "Рівно рік тому на розстріл Майдану франківчани відреагували захопленням МВС і СБУ... 18.02.2014 - мабуть, можна відмічати у Франківську як день найщільнішої концентрації чоловіків за всю історію міста: вулиця Сахарова була заповнена людьми вщент, від і до без пробілів".

Психолог Євгенія Картушова: "Рік назад. Як на мене, саме тоді все змінилося.Вони думали, що ми побіжимо, як миші, поховаємося в своїх домівках. Та тут відбулося те, на що ніхто не розраховував. Нація прокинулася. Ми не зламалися. І стоїмо і надалі, незважаючи на все, що коїться ззовні та всередині. Якби правда була не на нашому боці, все б закінчилось ще рік назад. Будьмо свідомими. З нами Бог".

Викладач Прикарпатського університету Дмитро Романюк: "Всі пам'ятаємо як тоді виглядав Майдан і всі, мабуть, не віримо, що це було саме так. Минув лише 1 рік..."

Екс-нардеп від Прикарпаття Олександр Доній: "18 лютого минулого року...Побоїще в Маріїнському парку...Почувши,про першого вбитого, я з сесійної зали побіг на Грушевського в бік будинку офіцерів(бо тіло було там). В будинку офіцерів було понад двісті поранених-здебільше розбиті голови.Вбитих вже був не один, а троє, всі троє лежали поруч один з одним в будинку офіцерів. Допомогою пораненим керували Олег Мусій та Ольга Богомолець. Швидкі , які приїзжали, без вказівки вищого медичного керівництва не відвозили поранених у лікарні перші півтори години... Ми чекали штурму. Я прийняв рішення про виведення поранених з оточення. Спочатку думав по 5 чоловік розбити і виводити до метро.Метро виявилося закритим. Тоді виводив сам, по 5 чоловік. Ми йшли через беркутів, які вели наших полонених(ті тримали руку на спині кожного попереднього...) та бандитів-"тітушек". З озброєння мав тільки мандат депутата...Хлопцям казав,щоб знімали каски і броніки .Йти впевненно. Першу групу вивів,зрозумів,що не вистачить часу і мене одного вивести всіх.Почали обдзвонювати друзів з автомобілями.Поруч були і допомагали Anastasia Rozlucka та вячеслав пономарьов. Кілька друзів приїхали-змогли зробити по одній ходці.А маленька Karpa Irena на маленькій своїй машинці змогла зробити чотири ходки(!). Навіть не знаю як їй вдавалося об'їзжати блокпости, але факт-вона вивезла найбльше з оточення!
Зрештою, ми вивели всіх. Поки був хоч один поранений, я звідти не йшов.Після мене лишилися на підлозі три тіла загиблих..., кілька слідчих, які описували тіла та ккілька військових з будинку офіцерів(до речі, керівник військовиків пропонував свою допомогу,за що йому вдячність).
P.S. А через день -20 лютого на Барикаді на Інститутській (поруч був- Вячеслав Пономарьов), старий товариш ще по УСС Dmytro Glushenokпоказує на шапку з людським мозком.... і каже-ми от щойно винесли труп, і тут підходить дід з алюмінієвим щитом , в якому три дірки від автомату, голова розсічена і зашита, і каже: "а Ви ж мене позавчора виводили з Будинку офіцерів, пам'ятаєте?" А я не пам'ятаю, я багатьох виводив, і всі обличчя злилися в щось одне:окривавлене-сумне... Та я не про пам'ять, я про того діда.Ще 18 лютого він був у Маріїнському парку, і бачив власними очима смерть(бо "тітушки" вбивали їх палками по головах. Не били, а вбивали до смерті...) , у нього розсічена і зашита голова, а через день він знову на барикаді-на самій небезпечній ділянці-на Інститутській,знову у смерті перед очима... От такі люди були серед нас на Майдані. Я навіть прізвище цього діда не знаю, а таких героїчних дідів там було чимало..Згадаймо героїв.Згадаймо загиблих.Згадаймо поранених. І не забуваймо живих. Боротьба триває".

Депутат Івано-Франківської облради Юрій Романюк: "Перша лінія оборони Майдану. Ніч з 18 на 19 лютого 2014 року. Майдан у вогні Революції гідності. Фото моє"

Член івано-франківського виконкому Вадим Войтик: "Рік тому ми учергове їхали в Київ. Мені здавалося - як в останнє. В квартирі я вимкнув газ і воду, заплатив борги, замазав номери АТ. В багажнику гухкали бронежилети, а в грудях серце. А вертався я вже за чотири дні. Після екскурсії Межигір'ям. Навіть не віриться".