Роман Григорчук: Моє коріння – на Прикарпатті
Він з числа тих, хто, як кажуть, зробив себе сам. Розпочавши тренерську кар’єру в скромному латвійському «Дінабургу» з Даугавпілса, Роман Григорчук згодом отримав запрошення від амбітного «Вентспілса» і вивів його на верхівку турнірної таблиці. Тричі українець вигравав чемпіонат Латвії і щоразу визнавався кращим тренером цієї країни. Наш земляк став першим, хто виборов з латвійським клубом місце в груповому етапі єврокубків… З тим і повернувся в Україну. Після нетривалого перебування на чолі зап
По завершенні «запорізького етапу» своєї кар’єри Григорчук на кілька місяців повернувся додому. Наводив, зокрема, лад у франківській квартирі, де не мешкав добрих півтора десятки років. Тоді ж ми домовилися про інтерв’ю для «ЗК». Наша некваплива бесіда відбулася на франківських Валах. Поруч гасав дворічний син Романа Тімерлан…
Пропонують роботу за кордоном, проте дуже хочеться залишитися в українській Прем’єр-Лізі, – сказав Роман на прощання. За якийсь час він очолив одеський «Чорноморець», на той момент клуб першого дивізіону…
Виступ «моряків» у поточному сезоні став справжнім одкровенням. А перемога над голландським ПСВ у заключній грі 2013-го – вона відкрила команді шлях у плей-офф Ліги Європи – зробила Григорчука найжаданішим співрозмовником для вітчизняних журналістів. Та навіть після того, як Роман, здавалося б, усе і всім розповів, він не відмовив в інтерв’ю нашому тижневику. Лише попрохав зателефонувати пізніше. Можна, ближче до опівночі, – уточнив наставник одеситів…
– Романе Йосиповичу, чи «Чорноморець» був саме тим клубом, який малювала ваша уява під час «творчої» відпустки?
– Відверто кажучи, особливого вибору не було. Обговорювалися варіанти з-за кордону, проте знову залишати Україну не хотілося. «Чорноморець» на той момент не грав в еліті, та я чудово розумів, що Одеса – футбольне місто, а перебування команди в першій лізі є тимчасовим явищем…
– Важко розпочинати роботу на новому місці?
– Найважче мені дався дебют у «Вентспілсі». До того, як я очолив колектив, він двічі втрачав чемпіонство в останніх турах (після матчів з «Дінабургом», який очолював Григорчук – прим. ред.). Всі були «на нервах». До першого «золота» ми йшли дуже важко. Часто вигравали з різницею в один м’яч. Специфіка ж тамтешнього чемпіонату така, що будь-яка втрата очок може стати фатальною…
У «Чорноморця» хороша футбольна історія. Тут вимогливі вболівальники, яких не хочеться розчаровувати. Однак, повторюся, найважчим для мене був перший рік у Вентспілсі.
– Вашими помічниками в «Чорноморці» стали колишні партнери по «Прикарпаттю» – Михайло Савка та Степан Матвіїв. Зрештою, тренер воротарів Андрій Глущенко теж не є одеситом. Чи не відчуваєте ревнощів з боку місцевих фахівців?
– У нас дуже фаховий тренерський штаб. Думаю, вже всі в цьому переконалися. І я горджуся тим, що працюю з цими людьми. Хоча, припускаю, на перших порах були якісь запитання…
– Як почуваються в «Чорноморці» наші земляки футболісти Петро Ковальчук і Юрій Мартищук. Є у них шанси частіше з’являтися на полі?
– Розумію, що тренуватися і не виступати в офіційних матчах дуже важко. Однак той таки Петро Ковальчук може слугувати прикладом, як за браком ігрової практики, постійно тримати себе в тонусі. Він виходив на поле лічені рази, але щоразу вдало. Приміром, в останній грі проти голландського ПСВ він замінив одного з наших дискваліфікованих гравців…
– Подейкували, що в сферу трансферних інтересів одеситів входив також франківець Ігор Худоб’як…
– Ми стежили за Ігорем під час його виступів у «Карпатах». Водночас розуміли, що він є основним гравцем клубу і придбати його навряд чи вдасться. Тож на цей варіант особливо не розраховували.
– Ваше перебування на чолі «Чорноморця» збільшило інтерес до цієї команди на Прикарпатті. Однак частину наших краян цікавлять не так спортивні досягнення одеситів, як те, якою мовою Григорчук їх коментує… Як ставляться до вашої двомовності в Одесі?
– Повірте, ніхто на цьому не загострює увагу. Не варто думати, що Одеса – стовідсотково російськомовне місто. Тут також звучить українська. Можливо, її не так багато, та все ж…
– Як при цьому спілкуєтеся з іноземцями?
– Дещо я можу пояснити англійською. Та загалом є перекладач, який синхронно перекладає наші теоретичні заняття…
– Про вашу «теорію» вже складають легенди. Гравці справді конспектують всі заняття?
– Аякже. Запам’ятати все неможливо. Тож футболісти ведуть конспекти. Як студенти. Повірте, без цього в сучасному футболі робити нічого…
– Як влаштований ваш побут?
– Мешкаю неподалік тренувальної бази. Вибирав оселю з тим розрахунком, щоб не витрачати багато часу на дорогу, максимум 20-30 хвилин.
– Попри те, що Мирон Маркевич працює в Харкові вже дев’ятий рік, в очах футбольної спільноти він все одно залишається львів’янином. Як в цьому сенсі ідентифікувати Романа Григорчука?
– Насправді це непросте для мене запитання. «Прикарпаття» я залишив в середині 1990-х і відтоді вдома майже не бував. Живу там, де працюю. Однак коріння моє – на Прикарпатті. У Королівці під Коломиєю мешкає мама. Будучи в Прибалтиці, не завжди мав нагоду її провідати. Зараз вирішуємо питання по-іншому: весь курортний сезон мама гостює у нас з дружиною в Одесі.
– Знаю, що ви будуєте на батьківщині будинок…
– Насправді цим переймається мама. Постійно щось переплановує, змінює... Так що кінця-краю цьому процесу поки не видно.
– Ваша донька Валерія залишилася у Латвії?
– Так, і, відверто кажучи, бажання повертатися в Україну я у неї не бачу. (Якось відповідаючи на запитання про найдорожчий подарунок, Григорчук сказав: квартира для доньки у Ризі. – прим. ред.).
«Зірковий» статус, якого Роман Григорчук набув за час роботи в «Чорноморці», зовсім не змінив його. Він такий же доступний, як і раніше. «Ніколи не давав стільки інтерв’ю, як за ці кілька тижнів. Добре розумію, що саме зараз відмовити комусь не маю права, – підсумував нашу розмову Роман Йосипович. – От розпочнеться робота на тренувальних зборах – тоді й помовчимо…».
20 і 27 лютого в рамках 1/16 фіналу Ліги Європи «Чорноморець» зустрінеться з французьким «Ліоном». Переможець двобою гратиме в наступному раунді проти кращого у парі чеської «Вікторії» і донецького «Шахтаря».
