Ростислав Держипільський: Не виключаю, що згодом будемо грати вистави під стінами Кабміну і Ради

До того ж, сам автор «Гуцулки», Ярослав Барнич, мріяв у свій час, щоб її прем’єру зіграли саме у Косові, але польська влада у ті часи видала категоричну заборону на «Гуцулку».

В бліц-інтерв'ю «Укрінформу» Держипільський розповів про випробування минулого театрального сезону, про Вільяма Шекспіра та про досі невирішену проблему забезпечення «національного» статусу театру, який має цей наданий державою високий статус, але не має гарантованих державою обов’язкових фінансових виплат.

- Пане Ростиславе, вітаю вас із успішним завершенням 82-го театрального сезону! Розкажіть, чим пишаєтеся найбільше?

- Дякую за привітання й системну увагу Укрінформу до тем та проблем сучасного українського театру.

Минулий сезон був напруженим для всього світового театрального загалу – через пандемію та карантинні обмеження. Попри всі проблеми та випробування, я щиро пишаюся тим, що мій рідний Франківський Національний театр за цей час помітно концентрував творчу енергію, не втратив куражу, творчого захвату й бажання творити «високий театр» навіть у найскладніших запропонованих обставинах теперішнього часу... Випробування нас згуртували, загартували, зробили ще ближчими, ріднішими, коханішими.

МИ НАЗВАЛИ НАШ ТРЕВЕЛ-ПРОЄКТ «ТЕАТР У ЗОНІ ДОСТУПУ». НАШ ТЕАТР – ТЕАТР БЕЗ КОРДОНІВ

- Цей сезон для вас був насиченим творчими подіями. Попри карантин, який періодично закривав двері театру, ви здійснили кілька поїздок у Чорнобиль та прифронтову зону на Схід України. Хотілося б кілька слів про це: що показували, як вас приймали?

- Такі далекі мандрівки були викликом для театру і для кожного митця. Ми назвали наш тревел-проєкт «Театр у зоні доступу» і повсякчас відкривали для себе нові локації та території на мапі України… Наш театр – театр без кордонів.

- Резонансна прем’єра вистави «Romeo&Juliet»» відбулася у механічному цеху на заводі – в інноваційному центрі «Промприлад. Реновація» – та у підвалі театру, а також – у центрі міста. Які ще несподівані локації розглядаєте, щоб здивувати глядача у новому сезоні?

- Наш театр розглядає окремі локації не заради сценічних «фокусів» та піару. Мають бути художня мотивація й авторська концепція, аби грати одну виставу – на руїнах давнього замку, а іншу виставу – на Промприладі. Тут діють не топографічні чинники, а принципи художні.

Мій Театр – не стіни й не дах, мій Театр – це Небо і Земля. За такою образною формулою є велика філософія нашого Національного театру.

ШЕКСПІРА НЕ МОЖНА ПОСТАВИТИ ЛИШЕ «ЗА БАЖАННЯМ», ЗАПИСАВШИ НАЗВУ ЙОГО ТВОРУ У РЕПЕРТУАРНИЙ ПЛАН

- Чи чекати глядачам на продовження Шекспірівської теми у Франківському театрі – після успіху «Гамлета» і «Ромео»?

- Шекспіра не можна поставити лише «за бажанням», записавши назву його твору в репертуарний план.

Шекспір – це довгий шлях і «до» себе, і «від» себе (шлях у великий театральний Космос). Тому мають з’явитися: натхнення, осяяння, художні рішення, аби я вкотре приступив до постановки шекспірівської п’єси. Але ідеї й творчі мрії дійсно є, і вони бентежать мою театральну фантазію. Сподіваюся, з часом ці ідеї реалізуються.

Взагалі, моя давня мрія – розгорнути у просторі Івано-Франківська титульний Український Шекспірівський фестиваль, об'єднавши в одній фестивальній афіші найцікавіші шекспірівські постановки нашої країни і запросивши до нас цікавих європейських гостей.

МИ ХОЧЕМО СИМВОЛІЧНО І СЦЕНІЧНО ОБ'ЄДНУВАТИ ЗАХІД І ПІВДЕНЬ НАШОЇ УКРАЇНИ

- Розкажіть про плани театру на новий театральний сезон? Чи активізуємо співпрацю з європейськими режисерами?

- З Франківським театром продовжать розпочату роботу європейські режисери – Міхай Тарна, театральний і кінорежисер, котрий живе і працює в Парижі та водночас є головним режисером Teatrul Fără Nume («Театр без назви») та Андреа Ферран – британська режисерка й продюсерка, яка два тижні мала у нас лабораторію і працювала над п’єсою сучасної авторки Еліс Берч «Анатомія самогубства». В день її від’їзду ми провели відкриту репетицію для акторів нашого театру і журналістів. Тому – далі буде.

Інтегруємо в репертуарну афішу наш новий барвистий етнографічний проєкт «Гуцульське весілля», який із великим успіхом пройшов у Верховині на мистецькому фестивалі Via Carpatia. Це автентичне відтворення найкрасивішого обряду – гуцульського весілля, який у своїй монографії «Гуцульщина» увічнив Володимир Шухевич.

Також тривають перемовини з найкращими українськими театральними режисерами про можливість творчої співпраці. Ми вже анонсували колаборацію з Одеським українським театром імені Василя Василька: керівники театру – Юлія Пивоварова та Максим Голенко чекають нашого знаменитого актора і режисера Олексія Гнатковського для реалізації сценічного проєкту на основі нових творів Марії Василівни Матіос. Таким чином ми хочемо символічно й сценічно об'єднувати Захід і Південь нашої України.

Я НЕ ВІДКИДАЮ МОЖЛИВОСТІ ЗАЯВИТИ ПРО НАШУ ПРОБЛЕМУ НА ВСЮ КРАЇНУ

- Пане Ростиславе, вашому театру було надано статус «Національний» ще 18 лютого 2019 року, чи вже вирішилися всі питання із забезпеченням гарантованих державою обов’язкових фінансових виплат, пов’язаних з присвоєнням цього почесного статусу?

- Ні, не вирішилися. Ми двічі озвучували цю проблему під час Години запитань до Уряду – народні депутати Ігор Фріс, Микола Княжицький зверталися до прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з трибуни Верховної Ради. 20 травня у мене була зустріч із прем’єр-міністром, поруч були і президент України Володимир Зеленський, і міністр культури Олександр Ткаченко. Тоді я почув таке: питання про коефіцієнти відповідно до статусу національного, який наш театр отримав два роки тому, має бути вирішено найближчим часом. Більше того, Денис Анатолійович сказав, що він думав, що проблема вже вирішена. Пройшло більше місяця, але й далі – тиша. (Театр має наданий державою високий статус «Національного», але не має забезпечення гарантованих державою обов’язкових фінансових виплат. Питання нині стоїть щодо внесення змін до додаткового коефіцієнту. Місцева обласна влада театр підтримала, питання наразі за Кабінетом міністрів. – Ред.).

Ми за кілька днів усі йдемо у відпустку, а в серпні залишаємо за собою право – я цілком не відкидаю такої можливості – заявити про нашу проблему на всю країну: будемо грати франківські вистави і під Кабміном, і під Верховною радою України...