Ростислав Шпук про столичний Євромайдан: «Природа нашої відмінності - у стосунках з гідністю»
Тисячі прикарпатців протягом останніх днів стояли на столичному Майдані. Для кожного з них, для кожного з сотень тисяч українців, які вийшли на Майдани по всій країні, це дуже важливий і цінний досвід - досвід вибору, досвід вільного маніфестування своєї позиції, досвід непокори.
Відомий франківський фотограф, блогер і бізнесмен Ростислав Шпук щойно повернувся зі столичного Майдану. Ділимося враженнями, намагаємося збагнути сенс того, що відбувається, шукаємо відповіді на питання - що далі?
- Кілька тижнів тому ніхто й уявити не міг, що в Україні вибухне Майдан. Помаранчева революція готувалася заздалегідь, а Євромайдан розгорнувся блискавично і спонтанно. Що це, диво? Український характер такий?
У 2004-му році солідаризуючою емоцією, на мій погляд, було співчуття, цього разу - ненависть. А вона має швидшу реакцію. Такої концентрації ненависті у цій «світанково-волошковій» напівсонній країні досі не зумів добитися ніхто: один чоловік, що випадково опинився в політиці, затримав дихання цілої країни без санкції на затримку - якщо пояснити ситуацію, оперуючи його ж понятійним апаратом.
Але українці - все-таки добрий народ, і навіть ненависть трансформувалась в протест благих намірів. А ще, обравши Януковича з його нещадною стратегією «опиратись - марно», українці довели, що вони - азартний народ.
- На твою думку, що відрізняє Євромайдан-2013 від Майдану-2004?
Я б сказав, що Євромайдан відрізняється від Помаранчевого, як міцна дружба від любові. Дружба - це відданість без залежності, на відміну від любові, вона триває довше і не потребує постійного перебування разом.
І якщо зняти фільм про 2004 рік, то це неминуче вийде кіно про любов. А зараз вимальовується, як мінімум, трилер з елементами фентезі у вигляді коментарів регіоналів. Я був свідком, як «невідомі характерної зовнішності» пасли Юрія Андруховича, і нам доводилось на «всякий випадок» збирати своїх людей, щоб вивести його з приміщення у глухому темному дворі коло Хрещатика. Незадовго до того Юрій звернувся «з екранів» із закликом міняти владу.
- На Євромайдані величезна кількість молоді і студентів, які в 2004-му сиділи за шкільними партами. Виросло все-таки покоління, якому невідоме поняття "несвобода"?
Це не заважає прем'єру, який є фальшивішим за радянське телебачення, стверджувати, що студентів на розігнаному Майдані не було, а були спеціально підготовані провокатори. Напевно, тому, за свідченням нашої Іванки Погребенник, яка пережила «ніч погрому» на Майдані, беркутівці, зваливши хлопчика, добивали ногами й кийками нерухоме тіло ще багато разів і розбили голову старшому чоловікові за те, що схопив рукою кийок, який замахнувся на дівчину. Відставка такого прем'єра має бути початком дороги до казьонного дому.
А студентів найбільше тому, що вони не відчули післяпомаранчевого розчарування по повній, бо у 2004-му були дітьми.
- Скільки все-таки в цих подіях справжнього народного поруху, а скільки технологій? Хто ким грає? Які відчуття?
Об'єднана опозиція насправді не встигає за повстанцями, які все й ініціювали.
Але щоб Майдан зміг закінчитись більш-менш мирно, повинні вестись перемовини, а Майдан повинен прикривати тили опозиції і бути ефективним підсилювачем її голосу, без якого її ніхто не чує, бути страховим аргументом і вбивчим доказом.
Поспішне ж голосування за відставку уряду показало, що жодних перемовин з депутатами від ПР, які вже сиділи на фракційних валізах, ніхто не провів, нічого їм не спланував і жодної невідкладної психологічної допомоги їхнім фобіям не надав, вони привстали, але не знали, куди йти, анонсований в опозиційних трейлерах Льовочкін зі своєю групою в прокат так і не вийшли. Отже, гойдалку ефективного спротиву відтягнули, але не відпустили в гойдання, вона завмерла у відтягнутому стані, давши змогу тим часом перепилювати її ланц, як мінімум - приректи його на довге валанцання.
Не вистачає саме ігрового компоненту Тимошенко, бо трійця двометрових не побачила з 6-метрової висоти те, що було б очевидним для неї, дрібної: переможний мир ховається за лаштунками, в умінні домовлятись.
Наразі виглядає так, ніби Яценюк войовничі кольори хакі зі своєї виборної кампанії «поглинув», прийняв горлом і говорить хрипло та наступально, але надто вже це йому не притаманно. В його виконанні голос, твердіший, ніж він сам, звучить дещо неприродно, робить забагато холостих ходів. А зробившись трибуном, він ведеться саме на цей голос і невпинно оголошує Майдану, що ми вже все довели, перемогли і що в країні діє народовладдя! Мабуть, зі страху. Турчинов підтверджує. Мабуть, з любові до релігійних алегорій. Маючи натури піонертаборних конферансьє, не треба робитись командирами, забагато спойлеру та хінсайду.
Зараз кожен з політиків несе на собі відповідальність пілота, бо йдеться про сотні сумарних років, викинутих з життів у випадку масових ув'язнень або смертей.
- Не хочеться навіть це проговорювати, але... Наскільки, на твою думку, є реальною загроза громадянської війни?
Кров вже у всіх на устах, і один верховний провокатор робить все, щоб вона зійшла з уст і пішла по руках. А щоб війни не сталось, потрібно відвоювати мізки правоохоронців, аргументи мають бути переконливі на їхньому рівні. Зробити все, щоб вони облишили "полювання на метеликів". Бо метелики плодяться новенькими гусеницями, а на місиво важко відповідати компромісивом.
Але, на жаль, регіонали надто нещадні, і перемогти їх можна лише за таких безкомпромісних власних дій, після яких поразка означатиме особистий крах - так, як у всьому діють вони (недаремно Путін любить дзеркальні відповіді).
- І який твій прогноз - як будемо жити далі?
Путін весь час хоче довести, що українці - це небиті руські і що після кийків наші народи будуть пропорційними.
Але щоразу виявляється, що українці - дуже непрогнозована нація, вони - одне з чудес світу, і навіть збудували настільки парадоксальну країну, що її державний гімн став протестною музикою, як хтось влучно підмітив. Хоча якщо регіонали цього разу переможуть, то навіть його змінять, щоб зафіксувати успіх, для них гімн - це лише пісня, а нова епоха - нові пісні.
На жаль, вже проявилась точка неповернення, і це навіть не розгін Майдану, а щоденні арешти з калькованими двомісячними присудами невинним з перспективою від 5 до 7, які фактично є взяттям в заручники, ознакою терору. Відтепер всі наші політики «хороводять» навколо Кримінального кодексу замість ялинки, розділившись на дві категорії: ті, хто вже пройшов через статтю, і ті, хто ходить "під статтею", і про чесноти політика говорить її "вишуканість": розбій, здирництво чи «економічні махінації» або перевищення повноважень. І якщо ми цей "поступ" не стримаємо, то він перекинеться на все суспільство.
- Які в тебе були відчуття, коли ти дивився в очі силовикам? Підуть на народ?
Для беркутівця не існує авторитетів, їм ніде прижитись, бо чоловік, який здатен на звірство, не оснащений так званим «внутрішнім світом» чи хоча б простором на його місці, тому навіть фактор бійцівського авторитету Кличка не діє. І це - ненормальне збочення, коли в країні є озброєні утворення, сповнені нищівних людиновбивчих крайніх устремлінь, і крайнє ненормально, коли краник з цим "напором" - в одній руці, яка в паніці може відкрити його на повну, наприклад, у нападі тремору.
Тому потрібно допомогти всім притомним силовим структурам, вони мусять мати навколо чого організовуватись і бодай якусь правову офіційну основу для невиконання подібних наказів і для захисту людей від збоченців у скафандрах, для дотримання Конституції.
- Які твої враження від людей, які стоять по другий бік барикад, на пропрезидентському мітингу? Це цинізм, зомбованість чи своя правда?
Природа нашої відмінності - у стосунках з гідністю. У наших людей з нею - відносини, у їхніх - хіба що порахунки. Тому вони дозволяють так чинити, перш за все, з собою. Здається, що гідність у них одна на всіх, по черзі, а у людей Майдану - у кожного своя, неповторна.
Ми їм програли на останніх президентських виборах, бо багато хто з «наших» у другому турі не прийшов голосувати лише тому, що погидував Юлією. Перемогли ті, хто не гидує, і в результаті триває війна тих, хто гидує і хто ні. І ще є третя категорія - ті, хто гидує гідністю.
А ще недавно, до Майдану, це виглядало як протистояння між тими, хто лайкає і хто балалайкає.
В розмові вони аргументують, в основному, зарплатами в Росії і необхідністю безперебійного функціонування комунальників. Просто ще не зрозуміли, що якщо влада за рахунок обмеження свободи піклується про тепло в оселях, хліб і безперебійне транспортування їх на роботу і назад, то робить це тільки тому, що має їх за худобу, і бажає добра нам тільки тому, що вважає нас своїм добром.
- А може, як не парадоксально, Янукович колись таки ввійде в історію як той, хто силою зшив лівий і правий береги, а також мотивував вхід України в Євроунію?
Боюсь, що навпаки, запасним аеродромом Герострата, тим, який тримають подумки в голові, Янукович обрав розкол України. Його дії більше схожі на дію отрути, підсипаної у склянку державності. І якщо ця «геростратегія» врадіїзації України, що розпочалась, «матиме успіх», тоді все, напевно, почне колотись.
Бо для нього влада - понад усе, в його розумінні вона є строгим підпорядкуванням, слідуванням волі вищого, а не менеджментом.
Тому теперішньої нашої країни він просто не розуміє і оточує себе так само тими, хто її не розуміє. Нерозуміння, здається, - це єдине, що для нього зрозуміло.
Тому ми у Франківську навіть створили так звану «Літературну вахту» коло пам'ятника Міцкевичу, де кожен охочий може в гучномовець прочитати будь-який текст з онлайн-трансляцією в інтернерті. Бо текст - це організовані, «вишикувані» слова. А мова - це організований розум. Зараз ми мусимо організовуватись всіма способами, у всіх сенсах.
- Мережею гуляє версія, що все це насправді такий двірцевий переворот, гризня між "сім'єю" і «младоолігархами», тими, які поставили на майбутніх виборах президента на Януковича, і тими, хто на Кличка. А Майдан, мовляв, - це тільки зовнішній театральний вияв глибоких закулісних ігор.
Є категорія людей, які мають в голові ніпель і розмова з ними завжди одностороння. Вони багато мають що сказати, але нічого не чують, отже, їхні знання, очевидно, породжуються в цих герметичних головах.
Така думка притаманна саме цій категорії. Єдине, що можу відповісти, - важко сперечатись з дурнем, який багато знає, і неможливо - з конспірологічним ідіотом, який «знає все».
