В політиці, як і на війні – всі методи прийнятні

Франківські політики, щоб зайняти омріяне крісло в Верховній Раді, готові майже на все. А для досягнення мети використовують всі можливі методи.

Найвиразніше бажання потрапити в кулуари ВР проявляє Олександр Шевченко. Та в нього, зрештою, й матеріальні можливості значно більші, ніж у решти кандидатів. Приміром, дозволити собі ефір з Русланою Лижичко не кожен з кандидатів зможе. До слова, можна згадати й прогулянку Івано-Франківськом з боксером Олександром Усиком, що теж було прихованою агітацією. Мовляв, ось з якими людьми знаюсь. До цієї ж категорії агітаційної кампанії можна зарахувати й виконання Гімну України під Білим будинком із прикарпатськими «самооборонівцями».

Варто нагадати, що це вже друга спроба Шевченка задовольнити депутатські амбіції. Але той же кандидат дійшов до таких методів боротьби з опонентами, як роздача преси про свою діяльність. Здавалося б, що тут дивного, адже практично всі кандидати друкують свої агітки і разом з об’ємними газетними шпальтами розповсюджують в центрі міста. Відмінність в місцях розповсюдження. Зазначений кандидат розклав свої намети в центрі, на околицях… і під церквами. Недільного ранку волонтери в білій символічній одежі із написами про кандидата стоять під церквою з простягнутою рукою. Не просять грошей, а роздають агітки в місцях масового скупчення потенційного електорату. До слова, палаток цього кандидата у нардепи в Івано-Франківську найбільше.

Ще один кандидат у народні обранці, Максим Кицюк, знайшов собі інший осередок для PR-кампанії. На Вічевому майдані, під час святкування дня міста Франкового, кандидат особисто знайомився з виборцями, роздаючи їм листівки. На думку спадає ще одна версія такої активності – він просто економив кошти на розповсюдженні. На такі думки наштовхує і публікація в Facebook про волонтерство на користь зазначеного кандидата. А той ще й бороду відпустив, щоб виглядати старшим і соліднішим. Бо в 24 роки його не дуже сприймають чи асоціюють з депутатом.

Як і ще одного юного політика – Миколу Гавриляка. В 22 роки кандидат впевнений, що зможе зрозуміти всі нюанси законотворення, допомогти пенсіонерам, ветеранам, багатодітним матерям і багатьом іншим незахищеним верствам населення.

Своє становище очільника міста в передвиборчій кампанії використовує Віктор Анушкевичус. Той, в свою чергу, ще в 2012 році пробував сісти в крісло нардепа. Та рейтинги його були настільки низькими, що вирішив зняти свою кандидату. Подейкували, що на користь іншого з вищенаведених кандидатів. Сам мер від таких дій відхрещується, мотивуючи небажанням жителів відпускати його з займаної посади. Попри все, Віктор Андрюсович має більше шансів для безплатного розголосу, ніж будь-хто з означених осіб. Як голова міста йому варто лише засвітитися під час роздачі, купленого  за кошт міста, торта або ще якихось дій – і про нього говорить все місто.