Венедіктова відмовила у відкритті справи проти прикарпатського нардепа

Мажоритарник з Франківщини Іванчук 5 листопада порушив вимоги щодо персонального голосування, це зафіксував Рух ЧЕСНО. Такі дії підпадають під ст. 364-2 Кримінального кодексу України (голосування народного депутата замість іншого нардепа). 

Згідно з ч. 1 ст. 482-2 КПК України, відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом, до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносить (тобто розпочинає кримінальне провадження) генеральний прокурор або особа, що виконує його обов’язки. Однак протягом місяця Венедіктова ніяк не реагувала на кнопкодавство екснарфронтівця та члена депутатської групи “Довіра”. 

Тут варто зауважити, що “Довіру” ЗМІ розцінюють як об’єднання нардепів, наближене до міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Ба більше, “Українська правда” писала про дружні стосунки очільника МВС та Іванчука. Також “Довіра” часто голосує в унісон зі “Слугою народу”, іноді рятуючи своїми голосами ініціативи монобільшості.

Попри те, що факт кнопкодавства набув розголосу в національних та регіональних ЗМІ, провадження все одно не розпочинають. Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК, повідомлення у пресі, що може свідчити про вчинення кримінального правопорушення, достатньо, аби прокурор вніс відомості до ЄРДР – так було із кнопкодавством народного депутата Владіслава Поляка. Попередньому генпрокурору навіть не знадобилося звернення Руху ЧЕСНО, аби відкрити провадження. 

“Ми бачимо, що для народного депутата Іванчука законодавство спрацювало по-іншому, і це відбувається тоді, коли на посаді інший генпрокурор - Венедіктова. Але Рух ЧЕСНО не збирається приймати відписку Венедіктової. Ми підемо до суду, і чиїм би другом не був Іванчук - провадження мають відкрити”, - наголошує координаторка Руху ЧЕСНО Віта Думанська. 

Реакція генпрокурорки у вигляді відмови у відкритті провадження з'явилася лише після того, як Рух ЧЕСНО надіслав їй заяву про вчинення Іванчуком кримінального правопорушення. 

У листі-відповіді Венедіктова стверджує, що підстав для відкриття кримінального провадження за заявою Руху ЧЕСНО немає, оскільки нібито не було дотримано вимог Регламенту ВРУ “щодо порядку направлення заяви”.

Генпрокурорка посилається на частину 3-ю статті 47 Регламенту Верховної Ради, у другому абзаці якої дослівно зазначено таке:

“У разі виявлення на пленарному засіданні журналістом, акредитованим при Верховній Раді, факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування замість іншого народного депутата такий журналіст має право подати заяву до Апарату Верховної Ради про виявлений факт разом з відповідними матеріалами фотозйомки або відеозапису”.

Власне, в цьому абзаці – весь порядок подання журналістом до Апарату ВРУ заяви про виявлений ним факт кнопкодавства, інших якихось приписів з цього приводу Регламент не містить.

Проте Венедіктова, зацитувавши спочатку другий абзац ч. 3 ст. 47, далі зазначає таке:

“Надалі таке повідомлення [заява журналіста – прим. ЧЕСНО] разом із протоколом, стенограмою відповідного пленарного засідання, а також його відеозаписом після його підготовки надається голові Верховної Ради для направлення до Державного бюро розслідувань”.

А цей фрагмент генпрокурорка зацитувала з першого абзацу ч. 3 ст. 47 Регламенту, у якому прописаний порядок дій у разі виявлення факту кнопкодавства народним депутатом. Водночас у Регламенті не зазначено, що у разі виявлення факту неособистого голосування журналістом має бути застосована та сама процедура, що й у випадку з нардепом.

Окремо зазначимо, що відразу після виявлення факту кнопкодавства Іванчука акредитований журналіст Руху ЧЕСНО звернувся до Апарату Верховної Ради з відповідною заявою, як це передбачено ч. 3 ст. 47 Регламенту. Згодом там відповіли, що звернення журналіста “за дорученням керівництва ВРУ опрацьовується структурним підрозділом Апарату”.

Перший факт кнопкодавства, зафіксований Рухом ЧЕСНО після криміналізації цього порушення, мав місце на засіданні ВРУ 21 лютого 2020 року. Тоді закарпатський мажоритарник, колега Іванчука по групі “Довіра” Владіслав Поляк щонайменше тричі кнопкодавив за відсутнього колегу під час розгляду поправок до законопроєкту щодо відкриття ринку землі. Варто зазначити, що вже того самого дня генпрокурор Руслан Рябошапка розпочав кримінальне провадження за цим фактом – для цього йому було достатньо повідомлень у ЗМІ.

Рух ЧЕСНО не лише взявся прискіпливо моніторити справу Поляка, а й погодився всіляко сприяти слідству. Зокрема, ми надали Офісу генпрокурора відеодокази кнопкодавства нардепа й дали свідчення як свідки.

Наразі провадження офіційно перебуває на стадії досудового розслідування; інформації про те, що Поляку вручили повідомлення про підозру, немає. У червні 2020 року перший заступник голови Верховної Ради Руслан Стефанчук заявив, що цю справу нібито вже розглядає суд; заяву першого віцеспікера підхопила низка ЗМІ. Тоді Рух ЧЕСНО спростував неправдиву інформацію, озвучену Стефанчуком.

“Ми чудово розуміли, що народні депутати, які так пишалися тим, що криміналізували кнопкодавство, просто замилюють суспільству очі. Порушення Конституції можна унеможливити - запровадити сенсорну кнопку. Але всі розуміють, що більшість у парламенті розвалюється і рано чи пізно можуть знадобитися кнопкодави. Тому ми публічно звертаємося і до спікера Дмитра Разумкова, і до голів всіх фракцій та груп: запроваджуйте запобіжник, а не створюйте бутафорні норми в законі, які не працюють та якими ви самі себе прикриваєте”, - наголошує Думанська.

Нагадаємо, 16 січня 2020 року набрав чинності закон щодо забезпечення особистого голосування народними депутатами на пленарних засіданнях Верховної Ради. За кнопкодавство нардепу загрожує штраф у розмірі 51-85 тисяч гривень, однак для цього провину парламентарія необхідно спочатку довести в суді. Органом досудового розслідування в таких провадженнях є Держбюро розслідувань, але внести відомості до ЄРДР, тобто дати старт слідству, може лише генпрокурор.

Крім того, у разі визнання чинного нардепа винним у кнопкодавстві він утратить свій мандат у день набрання законної сили обвинувальним вироком суду (частини 2-а, 5-а статті 81-ї Конституції України).

Президент України Володимир Зеленський та його партія “Слуга народу”, йдучи на вибори, обіцяли покласти край кнопкодавству у Верховній Раді. Кандидати у нардепи від СН навіть підписували меморандум з обіцянкою скласти мандат у разі кнопкодавства. Проте вже з початком роботи ВРУ-9 “слуги” довели нікчемність цього меморандуму: представники монобільшості Олена Копанчук та Сергій Литвиненко, котрі першими у “Слузі народу” вдалися до неособистого голосування, скласти депутатські повноваження відмовилися – лише перепросили за скоєне та пообіцяли передати свої місячні зарплати на благодійність.

Назавжди розв'язати проблему кнопкодавства в парламенті могли б сенсорні клавіші, котрі вже понад 10 років вмонтовані в пульти для голосування в сесійній залі. Однак їх тестування напередодні першого засідання Верховної Ради 9-го скликання зірвало ДБР, а коштів на запровадження досконалішої системи голосування “слуги” у держбюджеті не передбачили.

Законопроєкт Зеленського, згідно з яким нардеп втрачав би мандат у разі порушення процедури особистого голосування, Конституційний суд України у грудні 2019 року визнав неконституційним. Тож єдиним інструментом протидії кнопкодавству, який “Слуга народу” змогла втілити в життя, стала криміналізація неособистого голосування.

У липні 2020-го голова Верховної Ради Дмитро Разумков заявив, що за перший рік роботи ВРУ-9 було зафіксовано 3-4 випадки кнопкодавства (насправді їх було аж 50), а після ухвалення закону про кримінальну відповідальність – жодного (хоча Поляк кнопкодавив якраз після того, як закон набрав чинності).