Володимир Гайдар: «Палац Потоцьких – це не той простір, де можна бездумно потусити»

Про те, яких ремонтних робіт потребує Палац Потоцьких, які мистецькі акції тут можна проводити та про унікальну атмосферу території Палацу, Володимир Гайдар розповідає читачам Правда.іф.

– Володимире, в якому зараз стані територія та будівлі Палацу Потоцьких? Власне, що місто має на даний момент?

– Палац Потоцьких – це територія 1,4 га, закладена та обгороджена ще за часів Потоцьких, як їхня резиденція. Тобто мури є свідками палацової історії. Свідками палацової історії є також два флігелі, лівий і правий, які прибудовані до мурів, частково – триповерховий будинок, який ймовірно є лівим крилом Палацу і брама. Решта будинків – це свідки госпітальної історії. Є будівлі, з якими важко зорієнтуватися, до якого періоду вони належать – мова про споруди, примуровані до мурів, фактично злиті з ними в одне ціле – ймовірно, що вони теж – палацова історія, бо навіть під совєтською плиткою, якими вони облицьовані, у їхніх підвалах – цікаві склепіння, з цікавою кладкою, є залишки дерев’яних та металевих гаків, до яких аж страшно торкатися, бо усвідомлюєш, наскільки вони древні.

Справа – возівні, конюшні, які надбудовані в радянський період, дещо понищені, але там збережені бочкові склепіння з врізками, очевидно між ними є переходи і, можливо, навіть підвали. Це усе потребує дослідження.

Я б не хотів говорити про технічний стан будівлі Палацу, видно й неозброєним оком, що Палац Потоцьких потребує негайного протиаварійного втручання. Зрештою це встановлять фахівці на підставі детального технічного обстеження.  Але в загальному і територія, і споруди потребують, аби з ними попрацювали науковці – архітектори, археологи, реставратори. Без наукових досліджень не можна приймати рішення, як пофарбувати якусь стіну чи як пристосувати приміщення, щось добудувати чи розібрати. Потрібно в першу чергу, паралельно з виведенням будівлі із аварійного стану, робити архівні пошуки. У нас фактично немає жодних матеріалів стосовно того, як виглядав Палац, лише короткі описи. А картографічних та іконографічних матеріалів немає в принципі. Нам потрібно їхати у польські та австрійські архіви. Знаю, що є великі пласти інформації по Східних теренах Речі Посполитої, які не цікаві полякам, як дослідникам, тому ці архіви лежать нерозібраними. Також потрібно піднімати міжвоєнний період – архіви до 1939 року. І, звичайно, період, коли був закладений госпіталь, коли австрійська влада забрала за борги у нащадків Потоцьких увесь той комплекс і зробила перфектний госпіталь. Я не думаю, що ця історія залишилася поза увагою і що не залишилася в архівах Відня. Тому потрібно шукати таку інформацію.

Паралельно треба фахівців, які мали б спокійно, ґрунтовно досліджувати археологію. Треба розробити програму поетапних археологічних заходів. І ці етапи варто максимально подрібнити, аби кожен етап передбачав коригування наступних етапів.

Мають працювати такі фахівці-реставратори, які зроблять реставраційні заміри кожного приміщення, а це дуже скрупульозна робота.

– Тобто діяльність Палацу Потоцьких розпочнеться саме з прописування такої Програми?

– Та, власне, я уже прописую основні її моменти, що і за чим потрібно робити. Це програма рятівних, протиаварійних робіт, програма для первинних реставраційних робіт. Думаю, в першу чергу також потрібно підготувати документи для внесення об’єкту в електронний реєстр пам’яток архітектури, бо в цьому реєстрі з Івано-Франківська лише декілька пам’яток.

Крім науково-реставраційних моментів досить активно потрібно зайнятися територією, її інженерним забезпеченням. Фактично там нічого нема, окрім каналізації, яку потрібно перевіряти, в якому вона стані. Для підключення усіх мереж потрібно готувати документацію. Ще один важливий момент – паралельно з цими роботами, треба, аби відбувалися якісь події, бо Палац має жити.

Тому одна з перших робіт, яку маємо зробити – це відмежування території, яка може бути задіяна для акцій та івентів від тієї території, до якої категорично не може бути доступу. Я зараз готую схему, за якою ми зробимо огородження будинків. Це мають бути напівпрозорі конструкції, через які будуть проглядатися споруди. Вони також можуть використовуватися як площини для різного роду інсталяцій. Але перша функція таких загороджень – безпека. Аби люди не мали доступу до аварійних будинків.

– Мова про безпеку людей, чи безпеку будівель?

– То взаємне. Безпека людей у нас на першому місці, але безпека самого об’єкту є не менш важливою. Навіть, коли ми проводили фестиваль Porto Franko, ми відгороджували кожну споруду і усі розуміли, що туди не можна заходити.

Людей цікавить цей простір, особливо творчих людей, які розуміють, що така занедбаність будівель має особливу енергетику. Ці будівлі вистояні, вони довго були без присутності людей, тому тут створилася особлива енергетика. Як окремі проекти – фотопроекти, можна буде задіювати якусь частину і будівель, але дозволяти заходити всередину перевірених на безпечність приміщень лише кільком людям, аби групи були не більше 4-5 осіб.

– Наскільки територія Палацу Потоцьких цікава для різних арт-проектів? Наскільки вона взагалі надається для проведення різних акцій?

– Я думаю, люди уже відчули, наскільки це особлива територія міста, яка є камерною, замкненою і водночас розташована в самому центрі міста. Ця територія є відкритою до міста.

Але ця камерність, цей спокій, дерева, деякі з яких мабуть теж є свідками палацової історії, ця неповторна енергетика – абсолютно надається для мистецьких акцій, до мистецьких івентів. Більше того, цікава структура – велика центральна, майже паркова, територія, частково обмежена будинками і ціла низка внутрішніх двориків, які ще більш цікаві. Вони напіввідкриті чи закриті, вони мають свою акустику, абсолютно неповторний фон. Деякі споруди на перший погляд не мають ніякої архітектурної та історичної цінності, це радянські прибудови, але вони теж мають свою енергетику і по-своєму доповнюють цей простір, розсіюють звук, по-своєму відбивають світло.

Як на мене, комплекс цих двориків – це родзинка Палацу. Вони частково відкриті, а частково відмежовані. І це унікальна територія для мистецьких акцій.

Насправді, хочеться якось одночасно і «завести», і «заспокоїти» цю територію, ввести туди спокійніший мистецький контент, більш вдумливий, аби людина зайшла і відірвалася від зовнішнього середовища. Тому якщо мистецтво – то ось такого кшталту.

Це не той простір, де можна бездумно потусити. Не хочеться розбивати його зайвими, дисонансними  звуками, чи надто активними подіями.

Нехай це буде – сучасне, експериментальне, але не заради поверхневого задоволення.

І мистецтво тут не може бути одиноким, на цьому просторі бути мікс. Якщо поезія, то однозначно в поєднанні з музикою чи театральною історією. Чому ми говоримо про простір інноваційних креацій? Хотілося б на мистецьких фон ввести нашу науку, яка сьогодні живе окремим життям і наш бізнес, який теж живе окремим життям. І дати їм на мистецькому фоні продуктивно поспілкуватися. Тобто поєднання трьох напрямків може стати точкою народження нових ідей, точкою народження нових напрямків розвитку міста, народження нових геніальних творів та напрямків мистецтва. Цей простір має спонукати думати і творити.

– Кілька днів тому в інтерв’ю директор КП Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховань жертв воєн і політичних репресій «Пам’ять»Василь Тимків казав про можливу наявність підземних ходів, які з Палацу Потоцьких ведуть до приміщень Катедри чи Музею мистецтв. Чи можливо розвивати і цей напрямок та пошукати оті підземні ходи?

– Ми будемо проводити сканування, ехолокацію, аби зрозуміти, де є різниця в щільності ґрунтів. Можна буде закласти шурфи і перевірити, чи підтверджуються ці легенди. Теоретично, якщо місто будувалося з нуля, на рівному місці, адже тут не було ніяких підвищень, зводилися оборонні споруди на 8-9 метрів, то ймовірно, що були закладені і таємні ходи. Якщо місто будується десь на скелі, на існуючих рельєфах, то потрібно рити тунелі, а це складніше. А на рівній площині вимурувати тунель і потім засипати його зверху – набагато простіше і набагато безпечніше.

І знахідки, які були по місту, наявність підземних ходів лише підтверджують.

Такі дослідження потрібно ініціювати і проводити їх. Звичайно, потрібне фінансування. На території Палацу будуть проводитися археологічні дослідження, однозначно, серед інших будуть закладатися і шурфи, аби перевірити гіпотезу про підземні ходи.

– Територія Палацу Потоцьких тривалий час була закритою для відвідувачів, зараз її тимчасово відкривають для проведення мистецьких акцій. Чи можемо ми говорити про такий час, коли вона буде постійно відкритою для вільного доступу?

– Краще було б запровадити таку традицію, коли, скажімо, на вихідних ця територія відкрита, а в будні дні, коли не відбуваються якісь акції, якісь події, краще все-таки закривати територію, хоча б на даному етапі. Надалі – побачимо. Спочатку потрібно провести первинні роботи, продумати подальшу концепцію розвитку території та споруд. Думаю, тут будуть проходити великі кількаетапні воркшопи, хакатони, креатони, ми залучатимемо громадськість, будемо тестувати ідею триєдиного простору інноваційних креацій. Територія буде відкритою, але ми будемо обережно заходити на неї з подіями, зараз є важливіші речі. Не варто поспішати, потрібно невеликими акціями давати Палацу Потоцьких поштовхи до життя.

Розмовляла Любов Загоровська