Як сходити в зимові Карпати і... повернутися

Лише за минулий місяць у зимових Карпатах загинуло двоє туристів, більше десятка загубилися у снігах і їх довелося виручати рятувальникам, а одного киянина шукали рекордних чотири доби, поки відшукали живим, але обмороженим.

Українські Карпати – порівняно низькі гори, найвищі вершини там лише трохи перевищують 2 км. Це створює ілюзію їхньої безпеки – це все ж не Гімалаї і не Кавказ.

Однак будь-які гори є зоною підвищеного ризику, тим більше – взимку. І Карпати не є винятком.

BBC News Україна поспілкувалися з одним з туристів, який повернувся з не надто вдалого карпатського походу – про те, які труднощі чекають на підкорювачів засніжених вершин.

В обхід

Сергій – 19-річний житель Київщини, за плечима якого вже є кілька походів, зокрема й у Карпати. Тобто, для таких походів – цілком фізично підготовлений.

У січні він з товаришем планував піднятися на гору Піп Іван Мармароський, з неї пройти весь масив Мармароси й вийти на Чорногірський хребет.

Підійматися почали з одного з прилеглих сіл до полонини Лисичої, де була запланована перша ночівля.

Однак, оскільки хлопці надто пізно звернулися до місцевих прикордонників за дозволом на похід (Мармароси лежать уздовж кордону з Румунією), то їм довелося йти не звичною туристичною стежкою, а в обхід.

“Почали підійматися по стежці, яку нам порадили якісь люди. Але виявилося, що то не стежка, а річка. Напевно, перед цим було тепло, тому все розтануло. Ноги одразу промокли”, – каже Сергій.

“Пішли по чиїхось слідах, потрапили на крутий схил – градусів 70. Поки підіймалися – стемніло”, – продовжує він.

Далі вирішили ставити намет, викопали для нього майданчик: “Мокрі і деморалізовані пролежали години до 11 ночі. Потім виглянули – ніч ясна. Вирішили далі йти – по карті до дороги, на яку хотіли вийти, залишалося метрів сто”.

І веде далі: “Ніч, крутий схил, снігу по груди – одягли “кішки” (Альпіністські кріплення на взуття для легшого підйому по крутих чи слизьких поверхнях. – Ред.). Далі був просто жах. Ті сто метрів ми підіймалися години півтори-дві”.

Близько першої ночі нарешті дісталися дороги, там відпочили і, щоб не втрачати час, пішли далі – по карті до наміченої полонини було метрів 600.

Ці кількасот метрів йшли ще години дві, поки не вирішили нарешті поставити намет і переночувати.

Без мапи

“Телефон поклав у спальник заряджатися. Прокидаюся, а він заблокований. І щоб розблокувати потрібен зв’язок. А його немає”, – розповідає Сергій.

Проблема з телефоном у тому, що саме на ньому хлопці тримали єдину мапу свого походу.

Утім, навіть без мапи вирішили продовжити йти далі у надії на власну пам’ять і на те, що зв’язок все ж з’явиться.

Утім, мережі так і не було.

Пересувалися у снігоступах, але навіть це не дозволяло економити сили.

Зрештою, хлопці вийшли на дорогу, яка впиралася в хащі та уривще.

Без карти обійти перешкоду видавалося дуже проблематичним.

Мокрі і знесилені, вирішили повернутися вниз в село, з якого вийшли – добре, що воно було ще недалеко.

“Страшно заблукати не було, але був моральний тиск. Стільки йшли, було так важко – напевно, це найважче, що я робив у своєму житті – але так і не вийшли, куди хотіли”, – розповідає Сергій.

Одразу повертатись дуже не хотілось.

Утім, на питання про те, як він зараз оцінює, чи правильно вчинили, що вирішили припинити похід, відповідає: “Напевно так. Невідомо, куди б ми зайшли без зв’язку і мапи. Можливо, блукали б кілька днів”.

Уроки

Особливих неприємностей хлопцям вдалося уникнути, адже мали при собі нормальне спорядження: теплі спальники, бахіли, тепле взуття, снігоступи, теплий одяг і рукавиці, пальник і ліхтарики.

Брали навіть альпіністські системи та мотузку, щоб іти у зв’язці, якщо буде хуртовина чи сильний туман.

Так само записали номери телефону рятувальників – на телефон.

Однак саме гаджет у підсумку і підвів.

Сергій каже – особисто для себе виніс кілька уроків з невдалого походу.

“По-перше, краще готуватися, заздалегідь домовлятися з прикордонниками і ДСНС, щоб був пропуск”, – відзначає хлопець.

“По-друге, треба, щоб карти були у всіх учасників походу. У тому числі і паперові”, – додає він.

Нарешті, ще один урок – не варто переоцінювати свої сили: “Треба було брати легший рюкзак. У мене він був десь 30 кг. Я хоч і неодноразово ходив у походи, але це було надто важко”.

Утім, хлопець каже – тепер влітку спробує пройти цей самий маршрут, щоб повторити його вже взимку.