Ярема Стецик: Пенсія – це коли ми не прив’язані майже ні до чого

Нещодавно під час Дня вуличної музики дві культові франківські формації Оркестр Радості і Щастя «Familia Perkalaba» і Воістину Народний Хор «Пенсія» вщент порвали на емоційні друзки городян. Драйв, енергетика, радість, щирість і повний контакт з публікою є головними ознаками цих двох унікальних колективів.

«ГалКор» розмовляє з Яремою Стециком, художником, музикантом, дизайнером, який причетний до створення обох феноменів.

- Нещодавно у Франківську під час Дня вуличної музики відбувся феноменальний концерт, якого, я впевнений, всі давно чекали саме в такому форматі: «Familia Perkalaba» і «Пенсія». Обидві групи, до створення яких ти маєш безпосередній стосунок. Розкажи про цю дорогу – від «Перкалаби» до «Пенсії».

Взагалі-то в мене нічого не змінилось у душі. Є дорога, та й все. Розвиток був до «Перкалаби», потім класний перкалабський плід на перетині доріг, далі знов перетини. Добре, коли не маєш каменя за душею. І це прориває чергові плоди… Недавно слухав «Перкалабу» в Інсбруку і Емельдорфі – концерти, тонкощі яких призабув – і побачив, що «Перкалаба» мала набагато швидше перерости формат «Перкалабських придатків», «Пенсії», «Фамілії». Тоді вже йшлось про несвідомі кайфові інтерактиви на есперанто, певну арт-терапію і деякі видозмінені форми. Пройшло десять років – і ми отримуємо дві класні еволюції: одна командно-музична форма і друга – безформа (сміється). І те, і те добре для хворої (здорової) голови. Отже, рухаємось. З переходом «Перкалаби» у формат «Придатків» ми зменшили до можливої геніальності кількість учасників, але повісили один на одного роль, яка мала стати втричі, чи й удесятеро, більшою. Тут все круто, тільки надія на кента – неймовірна, майже така, як у шлюбі. Пряма залежність, і звалу нема. Ніхто не готовий взяти на себе ще й тягар брата по команді. Тому круто горіло. І дякую за ту сторінку. Пенсія – це коли ми не прив’язані майже ні до чого. І тут є раптові мегагоризонти, як виявилось. Але, якщо чесно, у мене нічого не змінилось протягом цього часу. Такий собі розвиток. Маю багато братів з кожного складу, багато агентів, які напам’ять знають Свято грибів і форелів, Але я мудак чи Фігурне катаніє, в яких би вони країнах не перебували і яку б «Перкалабу» не любили – то все має спільний знаменник, а сама «Пенсія» дала ще й зараз чужих ненормальних. На таке я ще не був готовий. Тут безмежжя. І я бачу, як деколи відкриваються «НОВІ ПАСОВИСЬКА», які нам ретельно готуються, встигай попастись…

- Коли ти робиш оце все (маю на увазі саме музичну частину твоїх робіт, про решту – художню чи дизайн – трохи згодом), яка в тебе мета? Що є надідеєю цього всього?

Ну, це лабораторна, дослідницька розвага (сміється). Я, звісно, планую мати надприбутки з цього. Але це не мета. Мета – розважитись. Я хочу час від часу мати такий кайф, мати можливість поспівати з людьми, як на весіллі чи в коляді. Це природна потреба кайфанути, а метод буду продавати. Але мета все ж таки – прикол – стихія кайфова. Найліпший з наркотиків і інших, складніших, спокус мав би бути на фініші.

Надідея тут – як смачно поїсти, а от обростає вона неймовірностями, притягує неймовірності і множить їх. Я тут не винен, сорі.

- Контакти з такою величезною кількістю людей і позитивне маніпулювання ними – це вимучує тебе, чи навпаки?

Ну, тут маніпуляцій майже нема. Тобто я людей не обманюю, хіба що не кажу їм, що сам балдію. Тобто є секунди, коли я в космосі, і цього я не можу переповісти, і це можна назвати зловживанням з мого боку або моїм найбільшим заробітком. Тому наперед всім за це дякую. Коли людина відкрита, то це не те що відчувається – це сліпий побачить. А з мого боку важливо бути чесним. Люди довіряють пізніше – дехто з роками, декому треба десятиліття, щоб впізнати тих, кому довірити можеш. А якщо повірили в мої заклики і в свої можливості, то вогонь запалюється і множиться. І це круто. Звісно, попередньо досліджені стадний ефект чи терапевтичні можливості звуку і руху, безумовно, присутні. Можна ще дослідити багато чого, та мені ніколи. Я хочу прожити з цим до наступного ансамблю. В мене присутня проста педагогічна метода, чітка інструкція і обов’язкова сильна доля. Решта – то на смак або по можливості.

- Чи бувають випадки, коли в натовпі напроти тебе стоїть щось чорне і тяжке, яке тобі не вдається перетягти на свій бік? Що відчуваєш тоді і як чиниш?

Я не перетягую на свій бік, бо не маю такого свого боку, куди можна когось приручити, але пропоную вступити в емоційне запліднення одне з одним, помежи нами і звуком бубна, з танцем. Є такі, які розкачуються до кінця дійства, а є ті, які кажуть, що я ще не випив, щоб так дуріти. От про «випив» – то якраз зле для нас, бо людина не витримує довгої фізичної і емоційної напруги. Одна-дві пісні – і вона здається, коли тверезі тільки входять у форму постійної взаємовіддачі. Тому рекомендую наполегливо приходити тверезими. Також краще сім’ями ходити, хто сімейний, бо потім важко словами пояснити… І навпаки, якщо сім’я є разом, то міцніша єдина думка про це. Більшого зла, ніж алкоголь і наркотики, я не помічав. Вперті люди перетворюються на спостерігачів і стають нецікавими. Тому часто з’являються відео з-за паркана. Але то не злі люди, просто нині – спостерігачі. Бувають такі, які не можуть витиснути з себе звук через якісь свої обставин (травми чи смуток), але зазвичай в їхніх очах все одно відчитується кайф.

- Ти маєш різносторонні таланти: музика, живопис, дизайн. Що з цих напрямків найбільше характеризує твою природу і чому?

Це не обов’язково означувати. Але бачу, що найцікавіша роль власне в художника. В його місію має входити найвеселіша деталь – штовхати світ, тобто новизна, ріст, обов’язковий крок вперед. Я цим користуюсь у всіх практичних галузях: в музиці, театрі, цирку, освіті, штукатурці. А власне в художніх справах роблю місток між нормальними і новими зображеннями, бо там більше контролюю форму: полотно, олія, стиль живопису, вчительство і т.д. Тобто бачу, як можна запропонувати зрозумілий формат, щоб не рвало кришняк і не відвертались люди відразу. А от в інших галузях дозволяю собі показувати свої два кроки вперед. Тобто всюди граю роль «художника» – того, що створює вперше. Мені легше було би без таких означень: музика, живопис, мистецтво, нафта, швидкість… Простіше казати: вогонь, солене, цікаво, круто і т.д. І я в цих галузях торчав би.

- Звернув увагу, що ти стараєшся не вживати слово «творчість». Як думаєш, чому?

Слово «творчість» дуже люблю, як і інші слова, які набули декоративно-бальзамованого змісту. Слово «творчість» власне характеризує всю Божу діяльність. Просто його треба в цей час і в Україні вживати до інших галузей, як-от творчо підійшов до проекту ІТ, до гри у футбол чи творчість у складанні бізнес-плану щодо «Урбану». Але не накурився, бо йому можна, він творча людина (сміється). Ми в «Придатках» мали про це рядки: ваша творчість – наші симпатії, витинанки, витинанки-витинанки, малярство, килимарство… Вже рік, як слово «бісероплетіння» є в тому ж хіт-параді нового панк-року.

- Як ти вважаєш, де має бути межа між щирістю в мистецтві і професійністю? Часто ж буває, що довершений професіоналізм вбиває сплеск наївної щирості. Крім того, судячи з «Пенсії», з одного боку, ти за спонтанність енергії, з другого ж, як дизайнер, не випускаєш недоконаних речей.

Ми живемо в дуже динамічний час. Все, що плодиться довкола, мусить бути виключно під найвищим внутрішнім контролем. Кожен хай би поставив собі питання: що б я на таке сказав? І відповідь буде: я від тебе чекав чогось крутішого, або: я це вже бачив у тебе, або: ти їдеш на вчорашньому паровозі – ніби норм, але в музей, пліз. А розвиток завжди є там, де ти чесний хоча б з собою. Ніхто не вимагає бути найкращим у світі. Але якщо ти чесний, то це одразу означає – найкращий. Бо кожен унікальний. Професіоналізм притрушує всі галузі, звісно, але його треба використовувати на режимних об’єктах. Наприклад, грати по нотах або бути собою – це теж професіоналізм. Удосконалювати себе і загострювати вимогу до своїх унікальностей – це теж професіоналізм. Вправа «поговори з партнером чи недругом» – це крутіше, ніж вправлятись у рівності викопаної ямки. Досконалість – безмежна. Наскільки можеш – вперед. Професіоналізм не вбиває. Людина часто спирається на нього як на логічну основу. Але має бути круто, і що з професійного досвіду можна використати – то золото, а якщо професіоналізм ставить обмеження, то треба експериментальними методами постійно виходити за межі галузей про всяк випадок. Тоді менше претензій від авторитетних колег (сміється). Якщо ти методи злодія використаєш у грі на барабанах, то і ті, і ті не встигнуть побачити твоєї революції в музиці (сміється). Недосконалостей я пропускаю багато, просто деякі з них потім виявляються геніальними. Я такий типу творець (сміється). А дещо і не вистрілює, хоча в ідеї було досконале. Перфекціонізм у мене присутній, але деколи тільки загострюється.

- Ну, і насамкінець. Ти справляєш враження людини, яка дійшла згоди з собою і своїми параноями. Скажи кілька корисних фраз людям, які не справляються з цим. Допоможи, так би мовити. Ну, і мені по-секрету, на вухо: деколи ж щось може тебе поколювати і заганяти в неправильні емоції – що це?

Дякую. Я щодня маю з десяток абсолютно критичних ситуацій, мабуть, як і кожен дорослий: я не вирулюю, чесно кажучи, завалюю проекти, динамлю терміни, не беру трубу, ростуть діти з плюсами і мінусами цього, ми з дружиною не справляємось з задачками, ми не готові і безпорадні в усьому. Паранойки не вирулюються, але ми то не сильно афішуєм, бо так деколи подивишся на когось – та й сам рівніше йдеш. Спираємось одні на одних трохи, чого і вам бажаємо. Якщо ви на нас сперли свій настрій, то ми раді, бо то все так, як на морі: гребемо всі потроху. Насправді проект «Пенсія» має і цей сенс теж, а особливо зараз, коли сталось Свято грибів і форелів – то коли у нас деколи свято… Хлопці поставали різними кайфовими грибами, а помежи тим дівчата поставали форелями, рибками. В найкращому сенсі. То «Пенсія» – теж трохи антидепресивний проект, бо трудно всім, і що більше віку – то більше усвідомлення. А хочеться бачити кайф. Тому моя пенсійна реформа особиста, але і тих, кому підійде, запрошую безмежно. Якщо то попливе без мене, то я би підсів в такий круїз. Візьміть мене!!! З Богом, друзі…