Юрій Андрухович про Івано-Франківськ: "…на сьогодні його просто знищили забудовники"

Ще два роки тому на вулиці Шевченка міська влада розпочала ремонт, який тягнеться до сьогодні. На облаштування цієї вулиці, з міської казни, було виділено майже 3 мільйони гривень, ще 10 мільйонів очікувалось з держбюджету.

Але Міністерство фінансів не виділило гроші на закінчення будівельних робіт. Через це міська влада довгий час не могла завершити ремонт вулиці. Збираючи гроші по частинах вони спромоглись виділити кошти на так зване «корито», тобто засипати вулицю щебенем, вимостити частину дороги та тротуару плиткою та подекуди поставити світильники, пишуть Версії.

Раніше Липова алея була окрасою нашого міста, але через нескінчений ремонт вона перетворилася на проблемну зону. На цьоготижневій оперативній нараді перший заступник міського голови Зіновій Фітель попросив, Володимира Косика, виділити кошти на продовження ремонтних робіт на Липовій алеї: «Володимир Іванович в мене є одне єдине прохання до вас, і більше мені нічого не потрібно, тільки проплатіть по Шевченка кошти, щоб ми могли закупити плитку. На сьогоднішній день, по Шевченку, у вас не проплачено 600 тисяч. В мене до вас таке прохання виділіть хоча б частину грошей, щоб поки така хороша погода, ми докупили плитку і дальше продовжили мощення бруківки».

Чи не набрид «вічний» ремонт вулиці її мешканцям? Ось що про це думає один з найвідоміших жителів Липової алеї Юрій Андрухович:

- Ваша, рідна вулиця Шевченка уже довгий час перебуває у жахливому стані. Під час «Мармулядової» пожежі 1868 року, тодішній мер міста Генадій Камінський, досить швидко відновив 300 будинків втрачених після трагедії. А за часів правління теперішнього мера звичайний ремонт тягнеться уже протягом декількох років, як ви ставитесь до його зволікань з закінченням ремонтних робіт?

- Я не знаю чи це залежить тільки від нього, хоча безумовно хотілося б відчувати і бачити більше його активності. У мене присутнє таке враження, що його десь немає, чи то просто у мене таке враження, не знаю може хтось десь його бачить. Але думаю, що там, загалом якась серйозніша штука чим просто мер. Загалом це свідчення певного колапсу в якому зараз перебуває наша країна, зокрема в наслідок цієї всієї владної системи, яку ми маємо – це з одного боку, а з іншого – це неорганізованість громадян. Тобто фактично ніяких протестних дій. Можна було б, уже давно, під «білий будинок» позносити трохи якогось сміття, навіть не трохи, а багато, здійснити якісь такі не насильницькі акти протесту, які в той час би достатньо серйозно заважали владі у здійсненні її обов’язків. В нас просто в жилах замало «здорового» анархізму, через це ми і страждаєм.

- Чи подобається Вам архітектурний стан міста?

- "Подобався"! Вже десь протягом останніх п’яти років тут нема чому подобатись. Місто, було надзвичайно приємним ще десь у роках так дві тисячі третіх, дві тисячі четвертих, тоді його ще можна було поставити у приклад іншим містам України. А на сьогодні його просто знищили забудовники. Центр міста перетворився, на якісь суцільні будівельні майданчики. При нашій культурі будівництва, це крім того що повсюди бруд та грязюка, присутні огидні зелені паркани, які не відомо чи попереджають вони про ще один знос чи про будівництво. Приїжджі люди все ще формують якісь компліменти, мовляв їм подобається місто, але я вже бачу, що це швидше за інерцією. Місто ми фактично втратили.

- Зараз можна частопочути лозунг про те, що «Івано-Франківськ – європейське місто», чи є воно таким на Вашу думку?

- Було б прикро повністю відмовлятись від місцевого патріотизму. Може воно і європейське в супереч тому, що зараз відбувається. Зберігає ще там якусь свою європейську структуру історично центру міста. Є в ньому, якийсь такий, дух цього європейського затишку, привітності, стосунки між людьми переважно не напружені, легкі, я б навіть сказав близькі до європейських – в цьому сенсі так. А в сенсі оцих усіх пам’яток, то на мій погляд дещо плачевна ситуація.

- Чи є ще у Франківську те місце до якого Вас постійно притягує?

- Так. Це моя робоча кімната у моїй квартирі. Мені там найкраще. Я там пишу, слухаю музику, дивлюся з гори у дворик, який мені дуже подобається. Моя відповідь проста – це мій дім.