Загинули за Україну: Історії бійців АТО

В зоні АТО загинуло багато військовослужбовців. Ці історії про їхній подвиг.

Максим Пресняков

28-річний капітан, командир розвідувальної роти загинув у бою під Пісками. 18 січня група українських солдат, повертаючись із завдання, потрапив в засідку бойовиків. Максим власним тілом накрив підлеглого – пораненого солдата і таким чином врятував йому життя.

Володимир Коновалов

28-річний доброволець за вісім місяців в АТО пройшов найгарячіші точки: звільняв Слов'янськ, коли у нашої армії не було навіть бронежилетів, дивом вибрався з Іловайського котла. Загинув 10 грудня, в день перемир'я, коли розвозив жителям Донбасу гуманітарну допомогу і шукав міни, які не розірвалися. Українських солдатів обстріляли із засідки снайпери бойовиків.

Віталій Токар

20-річний «контрактник» загинув 10 листопада відбиваючи атаку бойовиків на український блокпост біля села Березового Донецької області. Того дня український підрозділ вступив в ближній бій з бойовиками: наші вийшли на перехоплення диверсантів, що впритул наблизилися до блокпоста. Зав'язалася перестрілка, до бойовиків підтяглося підкріплення. Українським солдатам вдалося розбити ворога під Березовим, а вцілілі відступили.

Віталій Хімич

Розвідник 128-ї гірсько-піхотної бригади, загинув 17 лютого під Дебальцевим. Майже місяць рідні шукали його, до останнього сподіваючись, що Віталій живий. Та, на жаль, настав день, коли їм сповістили, що тіло бійця терористи передали Українським військовим і воно доставлене до Дніпропетровського моргу.

«Ми і досі не віримо, що його більше немає з нами, –  з болем говорять батьки. - Ми виховували сина чесним, мужнім, таким, який би ніколи не ховався за спини друзів. Він зростав не для війни, а для мирного життя, але ворожа куля обірвала його життя у 33 роки».

Того трагічного дня ситуація в Дебальцевому була важка. Російсько-терористичні війська за підтримки всього наявного озброєння вели вогонь з великих калібрів, змінюючи шквал щохвилини. Група виносила «трьохсотих», і старший розвідник сержант Віталій Хімич рухався попереду групи. Йому власне й дісталася перша кулеметна черга із засідки...

Це було біля лікарні, в метрах 300-400 поблизу середньої школи. Кулеметники вдарили із засідки по розвідгрупі, зав'язався короткий нерівний бій. В ході бою група втратила 3-ох бойових побратимів, ще одного чоловіка було поранено. Серед загиблих був і сержант Хімич – смілива до самопожертви людина, справжній розвідник і справжній чоловік, що ніколи не відмовлявся від завдань.

Посмертно сержанта Хімича Віталія Івановича подано до нагородження орденом Богдана Хмельницького ІІІ-го ступеня,

P.s. Історії воїнів повідомили в Тлумацькій РДА