Б'ють своїх, щоб згуртувати лави

Кожен соціальний рух проходить період вольниці. І цілком природно, що цей період рано чи пізно, найчастіше рано, закінчується. Розгул отаманів, тепер це польові командири, все більше почав турбувати тих, хто запалив кривавий вогонь на Донбасі.

Схоже, олігархічні натхненники сепаратизму, хоча деякі і перебувають на українській території, почали всерйоз побоюватися виходу піднятої ними хвилі з окреслених берегів.

Додамо до цього, що інтереси Кремля не збігаються з намірами більшої частини донбаських олігархів. Більше того, вони їм уже суперечать. Процес цей не прямолінійний, рясніє численними поворотами, відкатами, тимчасовими союзами заклятих друзів і відвертих ворогів.

На першому етапі перелякані господарі Донбасу хотіли загрозою сепаратизму відбити у Києва особливі права і привілеї. Кримські події показали примарність надій на безкорисливу підтримку Росії. Багато в Сімферополі вже кусають собі лікті, але зроблене повернути вже дуже складно. Донбаські олігархи чужий досвід вивчати не захотіли і продовжували свою небезпечну гру. Як справжні злодії вони думали, що їх-то кримський сценарій не торкнеться, не про них писаний. При цьому кожна серйозна людина запасалася своєю гвардією, яку сама фінансувала і поспішила на російське постачання поставити.

Все було добре, поки все добре йшло. Однак український народ став на захист своєї країни, змусив владу ворушитися, армія і спецслужби поступово відновлюються і набувають бойового досвіду. Як казав Симон Болівар, мистецтву перемагати вчаться на поразках. Ось і прийшли на початку 2015 року натхненники й організатори сепаратизму і тероризму на Донбасі хоч місцеві, хоч московські до дуже невтішних підсумків і ще більш невтішних перспектив.

Починаючи з жовтня минулого року, стало очевидно, що отаманщина під крилом місцевих олігархів, а також романтиків і кондотьєрів, які прийшли з Росії, починає сильно заважати планам Кремля. Замість тиску на Київ з боку сепаратистів і Кремля почався тиск на Москву у вигляді західних санкцій, приправлених падінням цін на нафту і газ. За два останні місяці минулого року економічна і фінансова ситуація стала в Росії такою, що час думати про умови почесної капітуляції, поки не змусять підписувати беззастережну. У термінології дипломатів і кремлівських експертів це називається виходом зі збереженням обличчя. Сенс однаковий.

З урахуванням того, що Москва не може ухилитися від зустрічей в нормандському форматі, Кремлю як повітря треба прилаштувати своїх підопічних лідерів так званих ДНР і ЛНР до переговорів як одну зі сторін. У зв'язку з чим терміново знадобилася консолідація так званих республік і вибудовування вертикалі влади під обраних Москвою маріонеток. Отаманщина, відкрита непокора олігархічних банд Плотницькому і Захарченку стали не просто військової проблемою, вони переросли в дипломатичну. Зі своїми стрілками, бісами і бородаями розібралися швидко. Вони люди служиві, отримали наказ і нехай без особливого бажання, але виконали. Місцеві, підгодовані донбаськими олігархами, підкорятися не хотіли. Як самі по собі, так і їхні господарі.

Ось і довелося засилати для їх знищення російський спецназ. Досвід подібних операцій у ГРУ і ФСБ є, і великий.

Радянський агент під час громадянської війни в Іспанії Олександр Орлов-Нікольський, виконуючи вказівки Сталіна, зі своєю диверсійною групою ліквідував лідера ПОУМ (POUM - Partido Obrera de Unificacion Marxista - Об'єднана робоча марксистська партія) Андреу Ніна. Поумівці занадто буквально розуміли боротьбу за соціальну справедливість. Нін, будучи міністром юстиції іспанського республіканського уряду, не захотів санкціонувати незаконні арешти і тортури, які влаштовували місцеві промосковські комуністи на чолі з Долорес Ібаррурі і Хосе Діасом. До того ж ПОУМ стояла на троцькістських позиціях, мала власну міліцію і своїх командирів.

Членів ПОУМ, а також анархістів, синдикалістів стали називати «п'ятою колоною», «зрадниками», навіть «фашистами». Почалися масові арешти, безсудні звірячі кари, що, зокрема, знайшло відображення в романі Ернеста Хемінгуея «За ким дзвонить дзвін». Виявилося, що для промосковських комуністів ці антифашистські масові рухи були страшніші і ненависніші, ніж фалангісти Франко разом з італійськими та німецькими льотчиками.

У поумівській міліції воював в Іспанії і англієць Ерік Артур Блер, відомий у нас як Джордж Орвелл. Розгром ПОУМ, розстріли її членів і міліціонерів назавжди вивітрили з його голови ліві ідеї. Він сам мало не потрапив у вир репресій, які почали в Іспанії промосковські комуністи на чолі з фахівцями з терору, подібними до Орлова. Зі сповненої терором комуністів Барселони Орвеллу вдалося перебратися до Франції.

Вигуки обурення з боку польових командирів, їх звернення до Путіна, заклики глави терористичної організації «Оплот» Олександра Жиліна не допустити розгрому Новоросії наочно показують, що російський національний лідер завдав серйозного удару і зупинятися не збирається. Для цього на Донбас направляють чеченців. Вони російську мову розуміють погано, розбиратися не будуть, зроблять те, що їм скажуть. Це чудово розуміють польові командири, які залишилися. На них чекає така ж доля. Поки їх фашистами не називають, але це не повинно вводити в оману. Раптом з'ясувалося, що у них є підвали, де катували людей. До цього ніхто про це в Кремлі та його околицях навіть не здогадувався. Як же так борці за «русский мир», якими вони були зовсім недавно, і раптом виявилися звичайними бандитами. Точно за Орвеллом. Ні дати, ні взяти.

Про повну розгубленість польових командирів свідчать передачі сепаратистського телебачення. З них випливає, що підвали є у кожного командира, і в цьому немає нічого особливого. Не вбивати ж їхнього бойового товариша через таку дрібницю. До того ж усі прекрасно розуміють, що проблема не в наявності підвалів і тортур людей. Натхненників сепаратизму і тероризму це анітрохи не хвилювало і хвилювати не буде. Проблеми в зовсім іншому, тому й викручуються як можуть. Польовий командир козаків «Батя» Павло Дрьомов в ефірі телеканалу сепаратистів «Новоросія» ухильно прокоментував ліквідацію «Бетмена» Олександра Бєднова. Навіть смішно було слухати, як він закликав до правосуддя. «Будь-яка людина в своєму житті повинна відповідати за свої вчинки. І Дрьомов, і Бєднов, і Плотницький. От якщо прийдуть, покладуть мені кримінальну справу, в якій я винен, я це особисто заявляв у новоствореній прокуратурі, я в ній розпишуся, навіть сперечатися не буду. За все потрібно відповідати». Судячи з істеричних закликів до Путіна втрутитися, «Батя» Павло Дрьомов сильно злякався.

Дивно, що Бетмена і йому подібних не називають агентами хунти. Втім, ще не вечір, скоро почнуть на них говорити й не таке. Якщо свого часу поумівці в Іспанії стали фашистами, то подібний ярлик для донбаських сепаратистів на кшталт Дрьомова - справа часу. За ким дзвонить дзвін, почало доходити і до колишніх господарів Донбасу. Досить імовірно, що у них можуть забрати останнє.

Схоже, Москва готується запропонувати Києву компроміс. Донбас зачищається від осколків Партії регіонів, олігархів старих віджимають на користь олігархів нових, Москва думає, що їй більш вірних, натомість Україна приймає їх на певних умовах. Після цього російська армія і так звані добровольці йдуть з Донбасу, але перебувають у постійній бойовій готовності. Можливо, для гарантії Кремль буде домагатися збереження збройних формувань Плотницького та Захарченка. Україна формально реінтегрується, починає фінансувати де-факто сепаратистський регіон, Росія йде і вимагатиме зняття санкцій.

Москві треба терміново показати прогрес у виконанні мінських протоколів. Якщо цього не буде, то зустріч в Астані може не відбутися або пройде формально.

З іншого боку, триває шантаж як України, так і Європи. Якщо Росію не зрозуміють, то Москва демонструє готовність піти на подальшу ескалацію на Донбасі, незважаючи на санкції і складності в економіці. Для чого в регіон перекидається техніка і так звані добровольці. Тут у кого нерви міцніші.

Логіка подій змушує Кремль продовжити розпочату чистку серед польових командирів. Найближчим часом ми побачимо консолідацію влади в ДНР і ЛНР навколо призначених маріонеток. На це піде приблизно місяць. У лютому, в залежності від погоди, слід очікувати нового загострення на лінії зіткнення. Можливі перемовини в будь-якому форматі ніяких результатів не дадуть. Москва не знайшла спосіб піти з Донбасу, але при цьому залишитися. Схоже, пошуки можуть затягнутися на весь 2015 рік. Якщо тільки нафта не стане коштувати $ 20 за барель. Поки на це розраховувати не доводиться.

Юрій Райхель День