Боєць «Донбасу» Павло «Чуб»: «Зараз я миру собі не уявляю»


Павло «Чуб» від початку громадських акцій непокори у листопаді 2013 року є активним учасником подій в Україні.

Його впізнають за характерним козацьким «оселедцем». Маючи професійну освіту, він залишив роботу, щоб серйозно взятися до оборони країни.

На День Державного Прапора України Павло «Чуб» повернувся до рідного міста. Провідав друзів, знайомих, побачився із рідними, і звичайно, не пропустив традиційну урочисту церемонію підняття прапора на бульварі Незалежності.

Поки калушани очікували міську владу, яка проводила святкову сесію у ПК «Мінерал», Павло — потрапив у центр  уваги. Голова Громадського штабу Калущини (колишнього) Володимир Климентій та його дружинаАлла розпитують Павла про новини із місця бойових дій. Володимир цікавиться, чи все у бійців є, і що є найбільш необхідним.

«Чуб» відповів і на кілька запитань «Вікон».

— Досить важко воювати. В нас є двоствольні гранатомети — це дуже хороша штука. Але, наприклад, чергуємо вночі. Приладів нічного бачення — немає. Тепловізорів — немає.

— Як краще організувати постачання армії?

— Треба напряму. Без посередників, через них щось не доходить. Наприклад, гроші не доходять. Коли волонтери привозять «гуманітарку», то ми її отримуємо. Або збирають гроші, а ті гроші не доходять. Дехто із командирів каже, що буде балотуватися у Верховну Раду. А батальйон «Донбас» після війни перетвориться у політичну партію.

— Із кількох тисяч військовозобов’язаних, які отримали повістки, за три тижні до військкомату з’явилися тільки кілька сотень. Чому виникла така ситуація?

— Я уродженець Калуша. Мені ця війна на Донбасі — по суті, непотрібна. Вони ж не зайшли до мене у хату. Але я йду на неї, бо є почуття патріотизму.

Присутніх запрошують святкувати День Державного Прапора. Павло не стає у ряд ближче до сцени. Залишається у колі своїх знайомих.

— Як повернутися до мирного життя?

— Зараз я мир собі не уявляю. Ця війна буде тривати довго. Я в армії не служив. Я пішов добровольцем. А ті, які були мобілізовані на військкоматі, чому їх не кличуть? Це хіба не допомогло б закінчити війну швидше? Комусь вигідно, щоб війна тривала довше. Це — великі гроші. 

Павло одягнений у штани і куртку пісочного кольору. На спині — нашивка «Донбас».

— Цю форму волонтери прислали. Бронежилет, каску, зброю дали. А все решта — здобув у бою.

Звичайно, бійцеві потрібен не один комплект форми.

— Я не буду у «пісочці» бігати по лісах.  Одразу побачать, — розповів Павло.

На шиї — алюмінієві брелки. Їх носить кожен боєць у зоні АТО. Запитую про їхнє призначення. За ними встановлюють особу пораненого бійця і місце його служби. Павло каже, що вже звик носити такі. Їх носять усі його товариші.

— Хочу передати привіт Мерабу Концелідзе (поранений, лікується у Дніпропетровську. — Авт.) Володимиру Максиміву, Юрію Цепіну, Миколі Стасюку… Тато Володимира Максиміва, колишній начальник міліції у Калуші, також був із ним. Він без «корочки» був, взагалі, без нічого. Тепер — хвилюється, бо син залишився там, а він — мусив повернутися. Ми вдячні всім волонтерам, підприємцям, місцевій владі, бо все, що вони присилають, може врятувати нам життя.

На бульварі Незалежності триває урочиста акція до Дня Державного Прапора. Лунають естрадні пісні.

— Яке враження від Калуша?

— Скептично. Людям байдуже на цю війну, — відвертається.

— То так просто тобі здається, — втручається у розмову знайомий Павла, чоловік у чорній вишиванці. 

— Наприклад, їду у маршрутці. Я маю дозвіл їздити у міському транспорті безкоштовно. Водій реагує несподівано: «А відколи це таке посвідчення дійсне?» Кажу: «Відтоді, відколи війна почалася. Я був у зоні АТО».

— По одній людині не можна судити, — «вступається» знайомий.
— По одній, так. Але таких більшість. У брата теж посвідчення. Він інвалід. І також така реакція.

Павло розповідає, що поїхав на Майдан у Київ ще 29 грудня. Потім повернувся. Був активним учасником віче у Калуші усі зимові місяці. Каже, що не вдавалося виїхати раніше, хоча весь час прагнув бути у Києві.

— 20 лютого ми виїхали. Було 70 людей убито. Ми приїхали. І приєдналися до калуського табору.

— Калушани завжди трималися разом. Несли відповідальні пости?
— Я 21 лютого був на Майдані на посту.

— Чи провідують вас у зоні АТО?
— З третьої сотні Майдану приїжджали хлопці. Вони ставили «коліматори». Приїжджають із Вінниці, Хмельницького, Рівного, Луцька, зі Львова. Привозять одяг, продукцію. Бувало що не було цигарок. То привозять і цигарки.

Павло пригадує, як відвойовували висоту Карачун у Слов’янську. Розповідає, як живуть місцеві жителі.

Наближається колона міської влади — повертаються із урочистої сесії у ПК «Мінерал». Поряд із мером містаІгорем Насаликом іде комендант табору калушан під час боїв на Майдані у Києві Іван Стратієнко. Павло залишається стояти осторонь. Він буде у Калуші ще кілька днів. Після того знову вирушить на війну.