"Інакше став на життя дивитися". Історія головного сержанта батальйону прикарпатської тероборони Ігоря Двояка

Ігор Двояк – військовослужбовець з Івано-Франківщини. Протягом 25 років він працював у правоохоронних органах, а від початку повномасштабного вторгнення пішов воювати добровольцем. Нині боронить Запорізький напрямок у складі 102 бригади ТРО.

Коли почалася велика війна Ігор Двояк одразу прийшов до військкомату. Каже, що бойовий досвід мав, тож сумнівів не виникало: "Це стихія моя. Я почав воювати ще з 18 років у Афганістані. Я пройшов службу там. А з 2018 року був у резерві. Ми стрілецькі дні проводили, тренувалися, займалися. Ми готувалися до війни", розповідає Суспільне Запоріжжя.

Воювати в Запорізькій області Ігор почав вже за два місяці після навчань:

"27 квітня був понеділок Великодній, надійшла команда, щоб вся бригада виїжджала, і наш батальйон. Ми спочатку були у Великій Михайлівці – це на зіткненні Донецької, Дніпропетровської та Запорізької областей, а потім вже поступово нас завели в Гуляйполе. І до сьогоднішнього дня ми не втратили жодної позиції".

Ігор – головний сержант батальйону. Каже, що відповідає за знання та боєздатність своїх бійців. За майже три роки разом з побратимами пройшли чимало, та найбільше запам’ятався бій взимку 2023 року: "Ми там втратили шість сержантів. Тоді хлопці відбили. Важкі були бої у нас. Але після того ми й трохи поповнилися орківськими трофеями. Росіяни розкладалися по посадках, і ми тоді їх до 30 "задвохсотили".

Ігор каже, що за понад 1000 днів війна змінилася: "Війна з появою дронів стала “роботизована". Раніше ми могли зранку виїхати, обійти всю лінію оборони – від окопу до окопу, від бліндажа до бліндажа. Треба було слухати, щоб не прилетіли міни, не було обстрілів. А зараз з цими FPV-шками – неможливо. Ти просто залітаєш, говориш і виходиш.

Іншим за майже три роки став і сам Ігор: Інакше став на життя дивитися. Більш чутливий став до несправедливості. Тут в усіх хлопців загострилося відчуття справедливості".

Та попри все, каже Ігор, продовжують міцно тримати свої позиції та підтримувати один одного: "Ми без ротацій. Ми як зайшли у квітні, ми досі ще не вийшли. І люди живуть на передньому краї, у посадках. Це дуже тяжко. З людьми треба говорити. Вони зовсім по-іншому себе почувають, коли до них хтось постійно приїжджає, розмовляє. Вони відчувають себе незабутими в тих посадках".

Перебуваючи в понад тисячі кілометрів від дому, Ігор мріє про відпочинок та подорож з родиною до моря. Та поки разом із побратимами, продовжує свою боротьбу: "Напевно, такий лозунг: бажання перемоги, а перемога, щоб стала помстою. Тому що мститися нам є дуже багато за що".

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!