Богдан Томенчук: Якщо ЗНО-2015 буде таким, як ЗНО-2014, то в 2016 році проводити його не треба
.jpg)
297 тисяч випускників українських шкіл упродовж червня — липня складали зовнішнє незалежне оцінювання, щоб відчинити для себе двері в омріяні ВНЗ. В Івано-Франківській області цього року на пункти тестування прийшло понад дев’ять тисяч абітурієнтів.
Освітні фахівці констатують, що цьогорічне ЗНО проходило з високою явкою учнів та дуже низьким відсотком порушників процедури на пунктах тестування. Тобто чітко, виважено і без форс-мажорів. А от результати цьогорічних учасників ЗНО змусили освітян бити на сполох. Детальніше про особливості і результати ЗНО-2014, а також про майбутні реформування системи спілкуємося з директором Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти (ІФРЦОЯО) Богданом ТОМЕНЧУКОМ.
— Цього року ЗНО проходило в надскладних умовах — умовах неоголошеної війни на сході України та окупації Криму. Як ці події вплинули на цей процес в країні загалом та на Прикарпатті зокрема?
— На щастя, ніяк. Можливо, якоюсь серйознішою, дорослішою виглядала більшість абітурієнтів на пунктах тестування, адже за таких обставин покоління швидше дорослішає, ніж зазвичай. Щодо організації процесу, то система напрацювала стільки внутрішніх резервів, що вона може адаптуватися до будь-яких обставин.
— А як впоралися із тестуваннями абітурієнти з Криму та східних областей, котрі складали його на території івано-Франківської області, а не в себе вдома?
— Це не футбол, тут трибуни не свистять (усміхається). Психологічна підготовка, напевно, тут краща і сприятливіша для них, бо вони з приємним подивом відчули, що їх тут люблять. Думаю, що тут вони впоралися з тестуваннями, може, навіть і краще, ніж тоді, коли писали у себе вдома. Ми не аналізували це на рівні цифр. Ми просто знаємо реакцію окремих дітей, які прийшли до нас, навіть на додаткову сесію. Звертання були приблизно такі: «Ви для нас тут рай зробили, а ваші люди гинуть там у нас. Вибачте нам». Були й такі речі.
- Вступників-мігрантів на Прикарпатті було багато?
— Ні. До Івано-Франківська — далеко, тут переважно складали ЗНО ті, хто має якусь родину. Це 60 осіб в області.
- А це не додало труднощів? Адже це 60 додаткових, не прогнозованих учасників ЗНО?
— Головна героїня знаменитого радянського фільму «Москва сльозам не вірить» казала, що найскладніше навчитися управляти двома чи трьома людьми, а решта вже не має значення. Так само і тут. Якщо ми можемо організувати тестування для 30 тисяч дітей, то і для 40-50 тисяч — вже елементарно. Головне, що є колія, а скільки вагонів буде їхати цією колією — не принципово.
- Важливим підсумком ЗНО є його результат, те, як впорались із тестуванням його учасники. Результати івано-франківських абітурієнтів цього року є кращими чи гіршими, аніж торік?
— Ми наразі не маємо об’єктивних даних для повноцінного аналізу. Якщо говорити про зріз серед «200-бальників», то приблизно те саме. Але якщо говорити про реакцію дітей на зміст тестових завдань, то на тому тлі, що тестові завдання середньостатистично легші, аніж минулих років, кількість нарікань насторожує. Тут нема на що нарікати. За таких тестових завдань нарікати можна лише на себе. Можна стати перед дзеркалом і спересердя кинути в нього підручник, але добре подивитися, хто там, у тому дзеркалі, є. Коли буде загальна статистика, тоді вже зможемо бачити Івано-Франківську область та всі інші в розрізі предметів, окремих районів, шкіл.
- Медалісти нарешті підтвердили свій високий рівень знань на ЗНО?
— Ми цього ще не аналізували, бо не маємо достатньо підстав. Нам треба буде зібрати інформацію про медалістів і запитати їхньої згоди на такий аналіз. Але я дуже боюся, що тенденція залишилася. Такі тенденції так швидко не минають. Рідко котрий медаліст годен добратися до середини турнірної таблиці.
- Як гадаєте, чому так виходить, адже високий рівень шкільних досягнень — своєрідна гарантія успішного складання тестів?
— Якщо говорити про високий бал на всеукраїнських предметних олімпіадах, то, в принципі, він завжди підтверджувався, але от високий бал, позначений медаллю. Я пам’ятаю часи, коли на 180 учнів було шість медалістів. А коли на 180 учнів є 60 медалістів, то ви самі розумієте ціну цієї медалі, і ми всі розуміємо, хто її полірував до блиску, де брали наждачний папір і шліфувальну машину. Ми розбестили учасників навчально-виховного процесу середнім балом атестата, медаллю. Очевидно, що всі преференції, пов’язані з медаллю, треба знімати. На цьому етапі вона мала б залишитися тільки якоюсь моральною винагородою. Доки медаль, середній бал атестата будуть на щось реально впливати при вступі, доти ми будемо мати те, що маємо. Є дуже простий лік від цього — повернутися до практики, коли результати зовнішнього оцінювання були фактично визначальними для встановлення рівня знань з того чи іншого предмета в атестаті.
- Торік іванофранківець Вадим Слободян був одним із шести абітурієнтів, котрі набрали максимальні 600 балів. Цього року таких рекордсменів по всій Україні п’ять, і серед них немає прикарпатців. Про що це свідчить?
— Цього року таких вступників серед івано-франківських і справді немає, зате є двоє із Закарпаття (ІФРЦОЯ обслуговує чотири області — івано-Франківську, Закарпатську, Тернопільську і Чернівецьку. — Авт.). Двоє учнів прикарпатських шкіл набрали по 400 балів з двох предметів. Раз на раз не випадає, ви ж бачите, що в більшості областей таких рекордсменів немає. Тут, напевно, 1% фортуни, а решта 99% — праця. За таких обставин, думаю, що 199 не дуже кругленьких балів нічим не гірші за круглі 200. Говорити про те, що наявність таких людей свідчить про високий рівень розвитку освіти, неправильно. Це наполеглива праця окремо взятих людей.
- А якою є кількість тих людей, які не набирають мінімального прохідного бала на ЗНО?
— Вона завжди буде приблизно однаковою. Просто беруться всі результати, певну частину результатів вважають найгіршими, певну — найліпшими. Та частина результатів, яка вважається найліпшою, — це буде 200 балів чи близько до них. Приблизно кількісно рівнозначна частина вважається найгіршою. і ми можемо колись мати випадок, що хтось розв’яже тільки половину завдань і матиме 200 балів, якщо хтось більше не розв’яже. Це печально, тому треба різко піднімати планку знань і в школі, і у вищому навчальному закладі. Якщо п’ять-сім завдань з математики вже достатньо, аби було мінімальних 124 бали, то це сумно.
Самі процеси зовнішнього оцінювання пройшли дуже добре, але коли взяти до уваги те, що вони відкривають у контексті, який нам тепер доступний для аналізу, то можемо говорити, що державі треба братися за освіту. Починати будувати нову країну потрібно з пологового будинку, тому що нова країна — це насамперед люди. А люди в країні, в суспільстві — це стосунки між ними, освіта — головна складова стосунків у суспільстві.
- А як із порушниками дисципліни на пунктах тестування, любителями мобільних телефонів та списувань?
— Думаю, вони отримали дуже гіркі уроки і цього року. Таких було всього 14 в Івано-Франківській області. Це дуже мало, і порівнювати з минулим роком не варто — там на два більше чи менше, це не принципово, а головне, що на 9 тисяч прикарпатських абітурієнтів лише 14 захотіли зіграти у рулетку з долею.
- Цього року Міністерство освіти отримало нового чільника Сергія Квіта, до УЦОЯО повернувся його попередній директор Ігор Лікарчук. Яка ймовірність того, що ЗНО-2015 року зазнає значних змін чи реформувань?
— Якщо ЗНО-2015 буде таким, як ЗНО-2014, то в 2016 році його проводити не треба. У змістовій частині такі завдання себе майже вичерпали, тому що школа, на превеликий жаль, почала готувати папуг і дятлів. Дітям потрібно давати загальну картину того чи іншого предмета, і тоді ви можете поставити тисячу запитань і навіть на тисячу перше запитання вони сформулюють свою відповідь. Якщо ми звели навчання до заучування тестових питань і правильних відповідей на них, то це не навчання. Це не вина системи зовнішнього оцінювання, а це швидше вина чи біда тих, хто шукає легшого шляху, сидячи за учнівською партою, стоячи за вчительським столом. Тому потрібно терміново переходити на якісно інший тестовий матеріал або брати весь спектр шкільного атестата, що дуже дорого, і проводити з кожного предмета тестування, або зменшувати їх кількість, формулювати такі тестові завдання, перед якими будь-яке зазубрювання стає безсилим.
Як казав мій знайомий хірург, незалежне оцінювання у нинішньому вигляді — це розтин трупа. Тобто в червні ми показуємо людині, що вона знає, а в липні вона вже має вступати, коли виправити вже нічогісінько неможливо. Тому ми стоїмо перед необхідністю бодай раз на чверть дати дитині, вчителям, батькам інформацію про те, як учень знає той чи інший предмет. Альтернативи комп’ютерному моніторингу знань немає, тому що разове паперове тестування коштує понад 100 мільйонів гривень, а в комп’ютерному режимі ми можемо це робити навіть щодня в загальноукраїнському чи локальному масштабі. А без такого інформування ми і далі будемо займатися «розтинанням трупа», казати дитині, від чого вона «помре» через місяць.
- Яким би ви хотіли бачити ЗНО в 2015 році?
— Це банк потужних тестових завдань. Завдань, які нічим не нагадують теперішні, адже змушують думати і мають три-чотири рівні складності. Такі тести написати — дуже складна робота, але якщо ми хочемо розвивати систему ЗНО, мусимо рухатися вперед. і, безумовно, треба вводити в практику те, що ми вже починали, але чомусь на півдорозі зупинилися, — тест загальної навчальної компетентності. На превеликий жаль, нині ми можемо чітко говорити про те, що випускники сільських шкіл пасуть задніх порівняно з випускниками міських шкіл, навіть при тому, що останні не хапають зірок з неба. Але є такі тестові технології, які дадуть можливість оцінити, може чи не може дитина навчатися. Технологічні питання типу металодетекторів мали б відійти на задній план. Це речі, які ми навчилися робити, від них відступати не треба, але вони вже не повині бути предметом обговорення.
- А загалом ви задоволені ходом цьогорічного ЗНО?
— Якщо говорити з міркувань якоюсь мірою обивательських, то задоволений. Але я чекаю від цього більшого — якісного стрибка або хоча б якісного низького старту для розбігу. Система себе вичерпує не на рівні процедури, а на рівні змісту. Якщо хотіти тільки спокою і блаженства, то я абсолютно задоволений: ЗНО пройшло в спокійній атмосфері, розмірено, без жодних напруг та перенапруг. Але наша мета — не власний спокій, а такий спосіб вимірювання знань, який би стимулював дітей вчитися і давав суспільству надію на те, що зростає покоління, конкурентоспроможне на світових ринках. З формальної точки зору все було дуже добре, а з точки зору доцільності перспективи — дуже зле, тому що нічого нового поки що не відбулося. Тому наступні півроку повинні пройти в напружених пошуках, система мусить прийняти рішення, які забезпечать якісний стрибок, якісні зміни.
