Борговий терор: Мешканка Івано-Франківська вважає, що їй погрожують комунальники

Ми з Богданою Ботюк поволі бредемо до непоказного горіхового дерева у сквері поруч з будинком №18-а на вулиці Парковій в м. Івано-Франківську. Понад рік тому після падіння з цього дерева її чоловік Микола, якого через непосидючість і працьовитість сусіди поміж собою називали «Воробцем», дістав травми, несумісні з життям, і помер в одній із лікарень міста. Але й досі Богдана Романівна та її 30-річний син Віталій живуть у страху і не вірять у таку смерть Миколи Ботюка.

Вважають, що його — законного і стовідсоткового пільговика — загнали у могилу своїми погрозливими нагадуваннями про заборгованості і лякання судами комунальні «колектори», пише Галичина

А нещодавня нічна приключка з рівнесенькою п’ятиміліметровою діркою у кухонній шибці, дуже схожою на отвір від пострілу з пневматичної зброї, додала родині покійного інваліда війни I групи ще більшого неспокою і страху. Тож  Ботюки молять у Бога і комунальників спокою, але переконані, що дірка в шибці — не банальне хуліганство, а реагування на їх активне відстоювання своїх законних прав.

Дірка в шибці — біль у серці

Квартира, в якій мешкають Богдана та Віталій, дружина і син покійного, — на першому поверсі. Поряд — парк, а неподалік — задвірки монастирського храму Успіння Матері Божої УГКЦ. Місцина у нічний час нелюдна, бо ще й належно не обжита. Тож як завжди, ніхто нічого не чув і не бачив. Хіба що наскрізний отвір у подвійній шибці нагадує про недобрий людський умиселѕ

Богдана БОТЮК, вдова-пенсіонерка:

— Коли я 1 жовтня побачила отвір у шибі, то одразу подумала, що то, певно, від гумової кулі. Тієї ночі я довго не могла заснути, а десь о першій почула якийсь тріск. Мені стало страшно, тому що моєму покійному чоловіку, який помер торік, неодноразово погрожували. Микола був інвалід війни I групи — 1986 року працював у батальйоні пожежогасіння в Чорнобилі. Він мав гарну пенсію і дуже великі державні пільги, серед яких — і стовідсотково безплатні комунальні послуги. Сьогодні я перебуваю у судовому спорі з управлінням соціального захисту  міськвиконкому. Тому що не здійснена оплата у зв’язку з втратою годувальника, не переоформлена мені пенсія і т. д.  А син — інвалід III групи — судиться з управлінням Пенсійного фонду міста, бо не може домогтися переоформлення йому половини пенсії покійного батька. Я отримую пенсію 1 300 грн., а син-інвалід — 950. Як ще жив чоловік, то йому надходили попереджувальні листи з «івано-Франківськводоекотехпрому» та «Івано-Франківськтеплокомуненерго»,  які страшили, що він не буде спокійно жити, якщо не сплатить борг (сьогодні родина Ботюків має заборгованість  перед «Івано-Франківськтеплокомуненерго», «Водоекотехпромом» та «Івано-Франківськгазом» на суму 8 тис. грн. — Авт.). Часто лунали  телефонні дзвінки десь близько 10-ї години вечора. Микола дуже нервувався і переживав.

— Як виникла така ситуація?

— Бо я зі всіма загострила стосунки. Не платила і сварилася, добивалася правди, щоб комунальники дотримувалися закону. Після смерті чоловіка також надходили досудові претензії від КП «ЄРЦ». Але я всім понадсилала копії рішення Вищого спеціалізованого суду України, який 2013 року відхилив касаційну скаргу КП «івано-Франківськ­водоекотехпром».

— Чому повідомлення про необхідність сплатити борг ви сприймаєте як погрози?

— Бо ще за життя Миколи нас  за­страшували, що прийдуть судовиконавці, заберуть майно, що ми і наша родина не будуть спокійно спати і т. д. Навіть попри те, що у нас було рішення касаційної інстанції, яким підтверджується, що ми — родина інваліда війни I групи — користуємося стовідсотковими пільгами з оплати за комунальні послуги. Я неодноразово ходила до керівників міських комунальних підприємств. Скаржилася на пізні телефонні дзвінки з їхніх фірм. Але вони не мали що відповісти та не брали до уваги мою бесіду. Сьогодні мені — вдові інваліда війни — пільги зняли, і я повинна платити за квартиру стовідсотково. Якби не було погроз, а відтак загадково не помер мій чоловік, я б сьогодні не була у такому страху через дірку в шибці.

— Ви й досі вважаєте смерть чоловіка загадковою?

— Так. Торік, коли я зранку прийшла з роботи (Богдана Ботюк працює черговою в одному із ВНЗ міста. — Авт.), чоловік попросив, щоб я через балкон подала йому відро зі сміттям. Я подала. Час минав, а Миколи не було. Я сиділа з внучкою — син спав, а невістка пішла на роботу. Відтак я одягнула внучку і ми ви­йшли з будинку, оглянули все  довкола, але чоловіка не побачили. Подумала собі: певно, пішов комусь щось допомагати. Бо він був дуже робітний, сусіди його «Воробцем» називали. Ми з внучкою сіли в автобус і поїхали у справах на вулицю Галицьку. Згодом мені зателефонували, що Микола — у лікарні. Я подумала: добре, може, хоч трохи здоров’я поправить, бо Миколу годі було заставити полікуватися. Бо він після Чорнобиля захворів на епілепсію, приступи були неодноразово. Але чоловік для себе часу не знаходив. У лікарні мені сказали, що Микола впав з горіха у сквері біля будинку, тож дістав травми, несумісні з життям. Та ніхто нічого не бачив, окрім одного волоцюги. і досі не можу повірити, що він впав з горіха. Бо я так по землі не можу ходити, як він лазив по деревах за яблуками чи горіхами. Висоти не боявся — у селі церковні бані чистив.

Це сталося в понеділок у вересні минулого року. Думайте собі, що хочете, але і тепер всі листи-попередження про необхідність сплатити борги нам приходять власне по понеділках.

«Ми не дамо спокійно Вам спати...»

Ми не маємо намірів втручатися у суперечки родини Ботюків з комунальниками, соціальними чи пенсійними інстанціями. Адже частину з них ще розглядають у судах. Проте після аналізу деяких документів хочемо поміркувати над тим, якими способами деякі міські комунальні «іміджмейкери» пресують боржників в івано-Франківську. Так-так, власне психологічно пресують. Бо нагадуванням, наприклад, листи від КП «івано-Франківськводоекотехпром», я б не означив. Якщо, наприклад, ДМП «івано-Франківськтеплокомуненерго» чи КП «ЄРЦ» до своїх користувачів послугами звертаються коректно — «Шановний боржник!» чи «Шановний власник квартири», то адміністрація КП «івано-Франківськводоекотехпром» називає своїх клієнтів «абонентами», без жодної поваги. А «повний комплекс дій зі стягнення заборгованостей з використанням інформаційно-правових технологій, спеціального програмного забезпечення та перевірених часом способів та методів вирішення проблем неплатежів», що обіцяє своїм клієнтам «...Водоекотехпром», у деяких своїх пунктах більше схожий на вибивання боргів через психологічне пресування. Тож почитаємо деякі витяги з такого листа, надісланого інвалідові війни I групи (епілепсія) Миколі Ботюку. «Ви вважаєте себе розумним і хитрим, — йдеться у нагадуванні, — але Ви один і Ваш досвід мінімальний. А ми таких, як Ви, бачили не один десяток і швидко розберемося, як змусити Вас заплатити. Ми будемо чекати Вас на роботі, в кабінеті Вашого керівника. Розшукуючи Вас, ми будемо спілкуватися з співробітниками Вашої фірми, сусідами, родичами, знайомими, створюючи Вам певний імідж... І невідомо, як до Вас будуть ставитись Ваші друзі і товариші по роботі, сусіди і просто знайомі, дізнавшись про Вашу фінансову непорядність. Ми не дамо спокійно Вам спати. Дзвінки-нагадування про необхідність погашення заборгованості — це мінімальні незручності, що на Вас чекають. Ми перетворимо Ваше життя на одне суцільне нагадування — «НЕОБХІДНО СПЛАТИТИ БОРГ»...

Що це, зневага до людей чи комунальне «колекторство»? Біда в тому, що і колекторські послуги — cтягнення боргів — в Україні законодавчо неврегульовані. Але й не заборонені, якщо відбуваються  у правому полі і в межах чинних законів. Такі методи стягнення боргів із хворих людей (а на епілепсію, як Микола Ботюк, — і поготів), на мою думку, можуть довести до непоправної біди. Зрештою, хтозна, чи падіння Миколи Ботюка з невеликого горіхового дерева не спровокував черговий напад важкої недуги через узаконені пільги і небажання комунальних підприємств їх виконувати?