Через безвихідь прикарпатець обіцяє себе закувати
Вже понад десять років поневірянь і пошуків справедливості житель села Сливок на Рожнятівщині інвалід Тарас Близнюк дуже втомився.
Розповівши газеті "Галичина" свою історію, сивий змордований роками і неміччю чоловік враз висмикнув з креденця шухляду, дістав саморобні металеві кайданки, зчеплені потужним ланцом для худоби, потряс ними і якось приречено з мокрими очима голосно прорік:
— Якщо найближчим часом справу належно не розслідують, мої права на землю не відновлять, а продовжуватимуть, як упродовж багатьох попередніх років, фальшувати і нагло брехати, то найперше піду до голови райдержадміністрації, відтак — до прокурора, а насамкінець прикую себе кайданками під адмінбудинком райдержадміністрації посеред Рожнятова...
Родину вчителів-пенсіонерів Тараса та Лідії Близнюків у невеличкому селі Сливках, зрештою і в районі, знають добре. «Батько пана Тараса — Олексій Федорович — був членом ОУН—УПА, про що є відповідні документи, тут знали його як доброго столяра, а ще певний час він працював секретарем Осмолодської сільської ради. Прадід Тараса Олексійовича — Теофіл Радзіковський — був першим учителем у Сливках, а його онуки — сподвижники місцевої «Просвіти». Дружина Т. Радзіковського — Текля Галицька є рідною сестрою відомої громадської діячки і поетеси Костянтини Галицької. А брат матері Тараса Олексійовича — Є. Романчукевич — колишній директор Вербівської школи. Отож рід знаний і поважнийѕ»— пише журналістка Зеновія Годованець у статті «Я закую себе в кайданкиѕ, або Чому Тарас Близнюк зі Сливок, який більше десяти років не може вирішити питання заїзду на присадибу, доведений до відчаю і здатний на акцію спротиву».
І до приїзду в Сливки, і під час розмови з Тарасом Близнюком, а ще більше — після почутого нам було встидно за недолуге районне чиновництво усіх чинів і рангів, яке за десять років і досі не спромоглося вирішити банальну проблему родини — заїзду на присадибну земельну ділянку, а натомість довело людей до крайнього відчаю. Наголошую: журналісти — не судді, тож ідеться про вирішення проблеми не на користь Тараса Близнюка, а по правді.
...Окуляри — на ніс, гору документів — на стіл. Тарас Близнюк не втомлюється розповідати про свої тернисті дороги в пошуках правди, а засвідчити їх готовий по-християнськи — поклавши руку на Біблію. Все почалося ще майже 60 років тому з благих намірів — частину землі в Сливках розділили між селянами, а медпрацівникам і вчителям надали присадибні ділянки. Тож 25 соток орної землі і 5 соток невжитків згодом від родини й отримав Тарас Близнюк, а відтак шляхом обміну повернув собі вітцівщину. Тепер головне: у Перегінську живе чоловік Петро Рошко, який свого часу працював медиком у Сливках, ще 1964 року користувався половиною «проблемної» ділянки і добре пам’ятає розміри ділянок, заїзди, межокористування і т. д. — навіть графічні схеми намалював. Проте його свідчення рожнятівське правоохоронно-слідче чиновництво упродовж більше десяти років не цікавлять. А Тарас Близнюк пригадує, що і на давніх картах села була зазначена вищезгадана дорога до його присадиби. Бо тепер цю смужку землі можна назвати хіба гарною стежкою, але не дорогою. Люди-сусіди зводили обійстя, господарські споруди і дорогу поволеньки пригороджували, а присадиба Близнюків відповідно зменшувалася. Більше того, виконуючи рішення сесії сільради, Тарас Близнюк ще й два метри свого подвір’я по всій довжині відпустив для дороги, а точніше — тієї смужки, яку називають дорогою.
— Одну половину своєї земельної ділянки я отримав у 1970-му, а другу — через десять років, — каже Тарас Близнюк. — А даліѕ почалося. Під час інвентаризації 1993 року мене у селі не було — з дружиною намагалися відселити з чорнобильської зони її 90-літню маму, а сусіди свої угіддя записали так, як хотіли. Рішення інвентаризаційної комісії і сесії Сливківської сільради з цього приводу на руки людям не давали, а згодом документи передали в архіви. Тож ми собі землею користувалися тривалий час і я не знав, скільки у мене записано землі за документами інвентаризації. Аж 2002 року мені сусіди сказали, що у мене записано 18 соток орної землі — сім соток щезли. Я звернувся до сільського голови — він чотири сотки мені виділив, а ще мали б бути бодай три сотки і заїзд на присадибу. Вважаю, що інвентаризаційний запис незаконний і сфальшований.
Тарас Близнюк не втомлювався відстоювати і шукати правду. У Сливки приїжджали різного роду пани і підпанки та комісії. Одні радили звертатися до суду, другі — розширити заїзд за рахунок власної земельної ділянки і т. д. Але жодного хісна від тих мудрих порад Близнюки не діждалися, а вся чиновницька паперова робота виявилася бездіянням — за десять років проблему не вичерпали, а господарі через це не можуть свою земельну ділянку ні приватизувати, ні відчужити. Цікаво, що від обласної прокуратури на початку цього року Тарас Близнюк довідався про те, що слідчий відділ Рожнятівського РВ УМВС України в області розслідує кримінальне провадження за фактом підробки документів на земельні ділянки суміжних межокористувачів: «На даний час досудове розслідування кримінального провадження триває. Слідчим вживаються заходи щодо швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінального провадження, з’ясування усіх обставин вчинення злочину та прийняття кінцевого процесуального рішення в розумні строки». До речі, і родина Тараса Близнюка вже півроку надіється «на розумні строки» розслідування. В іншому разі, Боже збав, Рожнятівщина може «прославитися» неординарною радикальною акцією — доведений до відчаю 70-річний пенсіонер-інвалід із села Сливок Тарас Близнюк прикує себе кайданками під райдержадміністрацією.
