Чи стала жити по-новому Україна?
Уже після обрання президентом України Петра Порошенка доводилось чути думку, що насправді він не був представником нової політичної еліти, появу якої пророкували чимало експертів під час подій, які тепер однозначно називають Революцією гідності.
Тоді казали, що оскільки українське суспільство виросло значно більше, ніж його політична еліта, революційні події покличуть до життя нових провідників — безкомпромісно чесних, патріотичних, готових служити своєму народові. Однак сталося саме так, як сталося, — українці обрали Порошенка, він почав впроваджувати в життя свої передвиборчі обіцянки. Відтак з того моменту, а саме з часу інавгурації, яка припала на 7 червня, 14 вересня минуло вже 100 днів. І за традицією, яку радше сповідують західні політики, прийнято після цього терміну підбивати перші підсумки того, як живе «по-новому» країна.
Нагадаємо для початку, що саме заклик «жити по-новому» дав назву програмі тоді ще кандидата в президенти Петра Порошенка. А суть своєї програми він виклав у розділах: «Жити вільно!», «Жити безбідно!», «Жити чесно!» та «Жити безпечно!». Тож що із запланованого вже вдалося виконати чи принаймні окреслити у найближчому майбутньому?
Навряд чи хто стане звинувачувати Президента в тому, що він ще не встиг запровадити стовідсоткову прозорість роботи влади. Зрештою, це й зрозуміло, а в умовах війни — ще й виправдано, принаймні що стосується роботи силового блоку. А от обіцяв глава держави до кінця року парламентські вибори — і вони уже призначені, кандидатури уже висувають на різноманітних партійних з’їздах. Шкода лише, що це переважно давно знайомі обличчя, «розбавлені» громадськими активістами та командирами добровольчих підрозділів. Таке враження, що бойові дії припинились і всі баталії зі сходу країни перемістяться до парламенту. Також у країні залишається парламентсько-президентське правління, однак не вдалося за допомогою старого складу Верховної Ради забезпечити проведення парламентських виборів суто на пропорційній основі та ще й з відкритими виборчими списками, як це обіцяв П. Порошенко. і якщо це говорить лише про те, що оновлення складу Верховної Ради буде не таким радикальним, як би цього багатьом виборцям хотілося, то сумніви в легітимності 12 із 15 членів ЦВК, повноваження яких закінчилися ще на початку літа, — це підстава для визнання виборів нелегітимними.
Немає сумнівів у тому, що поки значна частина політичної еліти перейматиметься лише відсотками, голосами, виборчими комісіями та витраченими коштами, країна навряд чи може розраховувати на глибокі реформи. Відтак питання змін до Конституції, зокрема щодо повноважень місцевого самоврядування, слід, очевидно, очікувати пізніше. А як вдалося Президентові виконати ще одну свою обіцянку — зберегти державу унітарною і соборною? У відповіді на це питання немає єдності серед політиків, особливо після останніх мінських домовленостей. Що воно за статус особливий, для яких таких окремих територій — тут більше запитань, ніж відповідей.
Так само, як чимало запитань викликав законопроект, поданий Президентом до парламенту наприкінці червня, про внесення змін до Основного Закону. Нагадаємо, що він пропонує розширити повноваження глави держави, дати йому можливість не просто вносити подання на призначення голови СБУ, а здійснювати таке призначення за згодою парламенту, для звільнення генерального прокурора йому більше не потрібно буде отримувати на це згоду Верховної Ради України.
Запропоновано також додаткові повноваження президента щодо призначення та звільнення голови Національного бюро розслідувань, голови Антимонопольного комітету України та інших. Законопроектом передбачено розширення повноважень глави держави щодо дострокового припинення повноважень будь-якого іншого органу місцевого самоврядування в разі порушення ним Конституції України, створення представництв президента з широкими повноваженнями.
Що стосується зовнішньополітичного курсу нинішнього глави держави, то саме в цій сфері чи не найбільше здобутків. Як і було обіцяно, незабаром після інавгурації Порошенко підписав економічну частину угоди з ЄС. Щоправда, подальші події — не зовсім зрозуміле затягування із ратифікацією, дивна інформація останніх днів щодо «умиротворення Росії» за допомогою перенесення введення в дію зони вільної торгівлі з ЄС, як це передбачає підписана угода (нагадаємо: українські коментатори цієї події підкреслюють, що залишиться чинним нинішній порядок, коли українські товари матимуть зону вільної торгівлі, а європейські до нас ітимуть за звичними митними процедурами). Це дало підстави звільнитись кільком чиновникам різного рівня, але президентська команда бадьоро запевняє всіх, що в цьому немає нічого страшного. Експерти наголошують: такого розуміння на світовій арені, серед лідерів провідних держав світу не мав жоден український президент. Втім, не забуваймо, що жоден з них у новітній історії не мав також війни з Росією. і зважаючи на цю обставину, попри усі запевнення Порошенка напередодні інавгурації, навряд чи українцям світить безвізовий режим з ЄС протягом року.
Що ж стосується системних реформ у країні, то і міжнародні фінансові організації, і чиновники ЄС не забувають нагадувати, що Україні потрібні ці реформи. Навряд чи відбуваються помітні зміни в правоохоронних органах, або про них громадськість нічого не чула. Частина політиків переконує, що під час війни про реформи думати не варто, особливо в силовиків. Втім, це твердження доволі сумнівне, адже навіть сам майбутній президент вважав такі реформи передумовою успішності змін у країні, в тому числі і в економіці. Але їх, як і люстрацію судових чи правоохоронних органів та державних службовців, доведеться відкласти до кращих часів.
Була обіцянка від майбутнього президента скоротити кількість податків та зменшити їх ставки, та наразі маємо якраз протилежну картину. Українське суспільство за свої гроші утримує державу, сплачує вищі податки, зокрема акцизи, виплачує ще й додаткові кошти на армію і при цьому не припиняє жертвувати мільйони гривень тій самій армії та добровольцям в обхід офіційних структур. Ті ж реформи податкової системи, які спромоглися розробити в уряді, наразі викликають в експертів чималі сумніви щодо їх ефективності та виправданості (йдеться насамперед про внесений до парламенту законопроект щодо бюджетної децентралізації, який мав би створити ресурсну базу для місцевого самоврядування за рахунок податків на доходи фізосіб та на прибуток підприємств).
Хочеться також нагадати, що, виступаючи в парламенті 7 червня, глава держави анонсував свій мирний план щодо припинення війни на сході України. Президент пообіцяв вільний коридор для виходу російських найманців з території України, звільнення від кримінальної відповідальності тих представників «ДНР» і «ЛНР», які не причетні до вбивств мирних громадян і фінансування тероризму, дострокові місцеві вибори на Донбасі та конституційну реформу, результатом якої стане децентралізація влади. Розрахунок на те, що ці обіцянки змусять бойовиків скласти зброю, не виправдався.
Нині деякі експерти з міжнародних відносин говорять про те, що коли нам не вдасться втримати режим припинення вогню на сході, розпочнеться повномасштабна війна з Росією. А самі самопроголошені лідери терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР» кажуть, що брали участь у мінській зустрічі лише як спостерігачі, претендують не тільки на захоплені території, а на цілі Донецьку та Луганську області та не збираються залишатись у складі України. і як тут не нагадати вислів Вінстона Черчілля: якщо країна, обираючи між війною і ганьбою, обирає ганьбу, вона отримає і війну, і ганьбу. Чи ми хочемо перевірити на собі правдивість цього висловлювання?
Втім, попри все наразі соціологи говорять про те, що громадяни України переважно підтримують діяльність Президента та готові надати мандат довіри тим політикам, яких він поведе за собою до парламенту. Безумовно, саме формування нових парламентської більшості та уряду розв’яжуть Петрові Порошенкові руки у виконанні власних обіцянок. А ми ж можемо лише побажати йому не відступати на цьому шляху і не здаватись, пише Газета Галичина.
