Діти втікали до церкви від розлючених москалів
Цей інцидент стався у німецькому місті Дрездені, куди приїхали на екскурсію 30 дітей з Івано-Франківська. Це були переважно дівчатка віком від 12 до 14 років. До них почали чіплятися якісь «здоровила», роздратовані тим, що на деяких наплічниках у дітей були жовто-блакитні стрічки. Цей інцидент стався під церквою. Невідомо чим би він закінчився, якби не та обставина, що групу супроводжував Олександр Балицький, котрий вгамував нападників.
Олександр Миронович, колишній військовий, до речі, був командиром нині сумнозвісної установки «Град», потім продовжив службу в міліції і у відставку вийшов у чині полковника з посади начальника кримінальної міліції у справах неповнолітніх управління карного розшуку УМВС в області. Ну і ще така немаловажна деталь: Олександр Балицький — майстер спорту з важкої атлетики. Додамо, що свого часу він закінчив факультет іноземних мов Чернівецького університету, тож як хобі допомагає дружині в організації поїздок дітей зі шкіл з поглибленням вивченням мов, зокрема французької та німецької, у відповідні країни. Те, що сталося під час останнього турне, просто шокувало його.
Головним пунктом поїздки був ліцей Сент-Екзюпері у невеличкому французькому містечку Сент-Дізьє в провінції Прованс. З керівництвом ліцею та міста в іванофранківців давні дружні стосунки. До речі, у тому містечку є всесвітньо відомий центр підготовки плавців, де тренується наша відома плавчиня Яна Клочкова. Там група пробула тиждень. А взагалі поїздка проходила через Польщу з відвідинами Відня, Парижа і вже згаданого Дрездена.
— Всюди до нас ставилися не лише прихильно, а й привітно, — розповідає Олександр Балицький. — Головне, коли раніше казали стосовно аналогічних груп, що, мовляв, це екскурсанти з Росії, то тепер уже виокремлювали. Бачили, що приїхали українці. Хоча не можу стверджувати, що чув багато слів співчуття з приводу тієї ситуації, в якій нині опинилися Україна. На Заході люди живуть своїм життям і не дуже мають намір перейматися проблемами інших. Та загалом, ще раз повторюся, наразі відчувався навіть якийсь підвищений інтерес до нас.
На нас звертали увагу групи туристів з Білорусі, Молдови, які хотіли разом сфотографуватися. Один молдованин навіть попросив у мене на сувенір наш жовто-блакитний прапорець, яким я користувався як застережним символом, коли діти переходили дорогу. Зустрічалися і туристи з різних регіонів України, котрі також радісно вітали нас і бажали разом сфотографуватися, зокрема, на тлі знаменитого собору Паризької Богоматері. Можливо, десь таке ставлення зумовлене й тим, що, як розповідали французи, вони вже стомилися від російських туристів, їхньої хамської поведінки тощо. Мені показали в Парижі парк, де ніби стадо свиней паслося. Як виявилося, тут розташувалися на відпочинок росіяни. Та в тих місцях ми з ними не пересікалися.
Інцидент стався біля однієї з відомих церков німецького міста Дрездена, куди майже одночасно мали намір зайти діти з Івано-Франківська та група російських туристів. Це було півтора десятка осіб, більшу частину з яких становили здоровані-«мужікі» віком до 45 років. Як тільки вони побачили на наплічниках наших дітей жовто-блакитні стрічки, то зреагували на них, як бик на червоне полотнище. Почали верещати: «Сматрітє, здєсь бандєровци!». Хоча й не знали, що ми з Західної України. Дехто кинувся до дітей з вимогою зняти стрічки. Перелякані дівчатка втекли до церкви...
А Олександр Балицький став перед підхмеленими російськими «гопниками», намагаючись їх зупинити. Він розмовляв з ними російською, зокрема запитав, чого діти повинні знімати стрічки, які символізують прапор нашої Батьківщини. Але то не було з ким говорити. Як розповідає Олександр Миронович, він сам був здивований тією дикою люттю, яка пашіла від цих осіб. Вони матюкалися, хоча конфлікт відбувався практично перед дверима церкви. Справа ледь не дійшла до бійки. Та нападників зупинило те, що відчули намір Олександра Балицького викликати поліцію. Вони ж, як відомо, герої, коли семеро на одного йдуть.
За словами О. Балицького, коли він розповів про цей випадок французьким друзям, ті були шоковані. Хоча й не здивовані. Адже менталітет «раша»-туристів відомий уже всьому світові. Та головне, що українці відчули дух підтримки і не мають наміру ні відмовлятися від поїздок до Франції та Німеччини, ні приховувати свою національну символіку.
На жаль, це не перший випадок, коли українських дітей переслідують за кордоном або самі москалі, або їх прихвосні лише за те, що вони намагаються не приховувати свою національну ідентичність. Адже практично водночас з інцидентом у Дрездені аналогічний конфлікт виник у Болгарії в дитячому таборі «Містраль». Там так званий головний аніматор ігор Абессінов, котрого можна побачити на фотографіях з «колорадською» стрічкою на грудях, примусив наших дітей зняти українські вишиванки на очах всього табору та заборонив співати пісню української мовою. Міркую, у нього може бути дуже цікава зустріч з батьками цих діточок.
І, підсумовуючи, так хочеться запитати, чи ці поборники «святої Русі», як називають себе москалі й бандити, котрі здійснюють свої злочини на сході України, мають щось людське в душі? Щоправда, відповідь на це і без того зрозуміла...
