Два Донбаса, нові «барони», військові коменданти та реконструкція в США

Межі Донбаса, який «на коліна не поставиш», треба негайно адміністративно-територіально звузити до мінімуму

Хоча до завершення війни на Донбасі ще далеко, але повернення під контроль Києва «колиски» збройного сепаратизму – Слов’янська та Краматорська – актуалізує питання реінтеграції та реконструкції Донбасу. І Еспресо.TV  починає цикл публікацій, присвячених цій темі.

Першим кроком влади щодо реконструкції Донбасу, а точніше Луганської та Донецької областей, має бути адміністративно-територіальна реформа. Як показала вся остання «сепаратистська історія» терміни Донбас і Луганщина з Донеччиною поняття далеко не тотожні і настрої населення суттєво різняться на україномовній півночі тієї ж Луганщини і в самому Луганську. Власне, географія АТО вже сформувала нову карту Луганщини та Донеччини. Згідно з нею просто «просяться» у виділення в окрему адміністративну одиницю сільськогосподарські північні райони Луганщини, які в історичному плані є не Донбасом, а Слобожанщиною. Зрештою, і зараз Луганська ОДА переїхала на північ у Сватове, так що й вигадувати велосипед не доводиться. Та сама історія і з «пацифікованим» Маріуполем, який, до речі, вже давно розглядається, як потенційний центр Маріупольської області, до якої можна включити весь захід нинішньої Донецької області, який зараз, як і північ Луганщини, контролюється українськими військами.

Звісно, під окремою військовою адміністрацією мають перебувати щойно звільнені від терористів північні райони Донеччини. Такі самі адміністрації мають діяти на територіях, звільнених від терористів в майбутньому, наприклад, в промисловому вузлі Сєверодонецьк, Рубіжне та Лисичанськ на Луганщині. Також під владою військових комендантів із зрозумілих причин повинні перебувати прикордонні райони Луганщини та Донеччини. Що стосується нині окупованих російськими найманцями центральних районів двох областей, які власне і є історичним Донбасом, то і йому безперечно доведеться пройти через період військових комендатур.

Другий крок щодо реконструкції Луганщини та Донеччини має полягати у проведенні виборів до Верховної Ради і, що найголовніше до місцевих рад новостворених адміністративних одиниць. І в цьому одним з головних питань є те, щоб на ці вибори не потрапили прихильники ДНР та ЛНР. По суті, перед Києвом стоїть питання створення на цих територіях нових еліт, лояльних до України. У жодному разі до цих виборів не можна допустити людей, які заплямували себе зв’язками з сепаратистами чи злочинною бездіяльністю – мова йде про Єфремова та Ахметова та іже з ними. Тут є робота і для СБУ і для законодавців, які мають визначити кого і як обмежити у праві обирати і бути обраним.  Утім, і виростити еліту не вийде з «нуля», принаймні не зразу, а тому необхідно спертися на людей «кучмівської» школи, які у часи Ющенка та Януковича по різним причинам опинилися на узбіччі політичного життя, але зберігли певний вплив на місцевому рівні.

Важливим елементом реконструкції Луганщини та Донеччини має стати залучення до політичного життя регіону, до виборів у ВР та місцеві органи десятків тисяч біженців, які репрезентуватимуть і ті території на яких ведуться і ще вестимуться бойові дії.

Утім, влада особливо має пильнувати і за соціально-економічним розвитком на звільнених територіях і жорстко контролювати витрати коштів на відновлення інфраструктури та соціальні проекти, адже, «нові барони» далеко не «ангели небесні» і будуть схильні винагородити самі себе за збереження єдиної України.

Клікніть щоб збільшити

Усе те, що зараз переживає Україна, вже відомо історії. Свій період Реконструкції переживали й США після Громадянської війни. Реконструкції сепаратистського Півдня. І Україні є чому повчитися в американців і головне не повторити їхніх помилок. Якщо зробити екскурс в історію, то виникає чимало паралелей. Так, наприклад, в ході Громадянської війни в США від штату Конфедерації Віргінія відкололася «вільна» Західна Віргінія. Були й чотири рабовласницьких штати, які не виходили з Союзу і відповідно уникнули військової адміністрації. В деяких штатах, які раніше в ході «антитерористичної операції» були повернені в лоно союзу, наприклад, Луїзіана, були створені місцеві адміністрації з тамошніх старих «юніоністів».  

Утім, головною проблемою Реконструкції була її непослідовність і коливання між ліберальною політикою та жорсткими репресіями щодо Півдня. Так, представників Луїзіани не допускали в Конгрес до тих пір, поки більшість населення не присягнули на вірність США. Зроблено це було усупереч бажанню Лінкольна, який вважав, що досить і 10% жителів, які публічно висловили свою лояльність. Однак, вже після смерті Лінкольна маятник качнувся в інший бік - лідери сепаратистів були амністовані, більшості конфедератів було повернене конфісковане майно і вони змогли обиратися до місцевих органів, які одразу же взялися за саботаж післявоєнних реформ. І знову таки Північ взялася прикрутити гайки – ввела військові адміністрації. Утім, це, вкупі з тим, що кошти, які виділялися на інфраструктурні проекти на Півдні, зокрема, на будівництва залізниць, нещадно розкрадалися, призвело до того, що на момент президентських виборів 1876 року США стояли на порозі нової громадянської війни. Її вдалося уникнути через компроміс – президентом став представник Півночі Резерфорд Хейз, який скасував військові адміністрації і втручання у внутрішні справи південних штатів, а ті, по суті, зобов’язалися, не «колоти» країну. Ціною цього компромісу стало становище кольорового населення, яке, незважаючи на скасування рабства, знову опинилося практично таким же пригніченим, як і до війни. І проблеми афроамериканців були заморожені практично на 100 років, а їхнє вирішення і зараз дається боляче. І це той приклад, який навряд чи треба наслідувати на Донбасі.