Експериментальний закон: Політики й експерти неоднозначно оцінюють щойно ухвалений парламентом новий порядок місцевих виборів

Нового закону про місцеві вибори українці чекали довго і покладали на нього великі надії щодо демократизації і європеїзації виборчого процесу. Через непоквапливість парламентарів змінювати виборче законодавство у людей були навіть неабиякі побоювання, що чергові вибори проводитимуть за старим законом. Все ж нарешті Верховна Рада спромоглася ухвалити новий Закон «Про місцеві вибори» 257 голосами. Проте чимало політиків і політологів вважають його доволі дискусійним.

Що важливо знати про цей документ, як же все-таки відбуватимуться вибори 25 жовтня, тезово пояснив спікер парламенту Володимир Гройсман на своїй сторінці у «Фейсбуці». пише Галичина.

За його словами, в селах, селищах і містах із населенням до 90 тис. вибори відбуватимуться за звичною мажоритарною системою. Вибори до райрад, міськрад та облрад проходитимуть уже за пропорційною системою. Міських голів міст із населенням понад 90 тис. обиратимуть абсолютною більшістю, тобто 50% + 1 голос. Для цього передбачено можливість проведення другого туру. Місто, район, область діляться на округи. По кожному округу партія може висунути одного кандидата (саме партія, виборчі блоки цим законом не передбачені). Якщо партія набрала 5% голосів, то спочатку визначається кількість кандидатів від партії, які пройшли у відповідну раду. Далі переможцями стають ті кандидати за яких проголосував найбільший відсоток виборців, що взяли участь в голосуванні. Тобто перемагає той, хто отримав найвищий відсоток.
Щодо бюлетенів, то на них, як стверджує спікер ВР, буде позначено спочатку прізвище кандидата, а далі — назву партії, від якої він висувається. Отже, відбуватиметься одночасне голосування за кандидата і за партію. Виборець має право одного голосу. Висування мерів міст, де понад 90 тисяч виборців, теж відбуватиметься тільки від партій. Дата реєстрації партії для участі у виборах не має значення. Вперше до закону введено європейську норму щодо присутності в списку партії не менше 30% представників однієї статі.
Як оцінюють ухвалений закон відомі на Прикарпатті політики, голови обласних організацій партій, за які на минулих місцевих виборах прикарпатці віддали найбільше голосів, а також експерти, дізнавався наш кореспондент.

Дмитро Шлемко, голова обласної організації ВО «Батьківщина»:
— Нагадаю, що партії парламентської більшості, які створили у Верховній Раді України демократичну коаліцію, прийняли одностайне рішення, що в 2015 році місцеві вибори відбудуться не просто за новим законом, а за пропорційною системою з відкритими списками. Однак минув відведений домовленостями термін, а в законодавчому органі так і не появився колективний фракційний закон. Тому партія «Батьківщина» з метою стимуляції діяльності коаліції у цьому плані першою внесла до парламенту законопроект про місцеві вибори на пропорційній основі з відкритими списками. До речі, за законопроект про вибори на пропорційній основі з відкритими списками до парламенту, ініційований «Батьківщиною», проголосувало минулого скликання 222 народні депутати. Не вистачило чотирьох голосів, щоб нинішню Верховну Раду було обрано за цим законом. Поява після цього трьох законопроектів про місцеві вибори засвідчила, що деякі політичні сили не бажали грати за правилами, запропонованими «Батьківщиною», інші вирішили запропонувати свою виборчу модель. Вибрали не найкращу, оскільки за її основу взяли закон, застосований на виборах депутатів законодавчих зборів Санкт-Петербурга у 2007—2011 роках. Однак треба віддати належне українським парламентарям, до другого читання він здобув більш-менш логічне завершення щодо визначення пропорційної системи з відкритими списками. Можна позитивно поставитися до того, що оптимізовано, залежно від кількості виборців, чисельний склад місцевих рад, що тепер лише партії, які мають право висувати кандидатів до місцевих рад, беруть на себе відповідальність за кожного, кого вносять до свого списку, висувають у територіальному виборчому окрузі. Якщо цей кандидат не матиме авторитету серед громади, не зможе переконати виборців своєю програмою, то втратить передовсім місцева партійна організація, оскільки саме вона не добере необхідної кількості голосів, щоб подолати п’ятивідсотковий бар’єр або провести до ради більше своїх депутатів.

Тому нині добір у партійні списки буде значно якіснішим і не гарантує жодному кандидату депутатство незалежно від місця в списку, оскільки результати визначатимуть у рейтинговому порядку територіальні виборчі комісії. Тепер кожен кандидат від партії пройде відбір через сито виборця, який керуватиметься належною роботою його і політичної сили, яка його висунула. Аналогічне очікує і на кандидатів на сільських, селищних і міських голів. Дуже добре, що не буде виборчих блоків, бо окремі політичні сили, особливо ті, що при владі, які вчора отримали від виборця велику довіру, а сьогодні, коли в країні важка соціально-економічна криза внаслідок їхнього державного управління, хотіли б сховатися в іменних блоках. Я не говоритиму про проблемні та негативні аспекти закону. Адже він є кроком уперед порівняно з попереднім законом про місцеві вибори, а це означає — прогресивнішим.

Володимир Шкварилюк, народний депутат України, голова обласної організації партії «Народний фронт»:
— Головне, що прийнято новий закон, за яким будуть вибирати місцеві ради та міських, селищних, сільських голів. Адже була загроза проводити місцеві вибори за системою Януковича зразка 2010 року, де були створені сприятливі умови для «гречкосіїв»-самовисуванців. Тому прийняття нового закону — це великий крок до цивілізованої виборчої системи.
Основні переваги Закону «Про місцеві вибори» такі. Це — боротьба з політичною корупцією: послідовність кандидатів буде формуватися не в закритому режимі у партійних кабінетах, а виборцями (залежно від того, кому віддадуть більше голосів, той і буде вище у виборчому списку), а отже, виборець знатиме свого депутата. А також зменшення кількості депутатів місцевих рад на 20-30%; вибори мерів великих міст у два тури; європейська норма на місцевих виборах — представництво осіб однієї статі у виборчому списку не менше ніж 30%; механізм відкликання депутатів місцевих рад.
Закон ухвалено завдяки злагодженій роботі депутатів коаліції, в результаті довгих дискусій та досягнення компромісів. «Народний фронт» пішов на всі компроміси заради можливості проведення чесних і прозорих виборів. Зокрема, відмовився від системи блоків. Не вдалося досягти компромісу в питанні політичної реклами. Тому для цього буде прийнято новий закон, який врегулює принципи політичної реклами на місцевих виборах.

Василь Попович, голова обласної організації ВО «Свобода», керівник фракції ВО «Свобода» в облраді:
— Передовсім схвалений закон про місцеві вибори хоч і не є досконалим, усе ж ліпший від попереднього, який був зроблений для Януковича і дозволяв дуже великі маніпуляції на  «мажоритарці» і  т. п. Як партійний функціонер, я задоволений, що прийнятий закон зроблений з перспективою на те, що партії підбиратимуть нормальних людей, не буде внутріпартійної корупції, не купуватимуть місця у списках тощо. і в цьому великий позитив. Важливо, що вилучено норму про виборчі блоки. Адже, як відомо, блокам ніколи не була притаманна стабільність, а їхні представники не мали жодної політичної відповідальності. А для виборців головне — відповідальність політичних партій та їх представників. Прикметно, що цей закон дає можливість відкликати депутатів, мерів міст, сільських голів. У цьому є великий позитив для виборця, оскільки прописано реальний механізм і процедуру відкликання. 
Також позитивним є те, що вибори не відбуватимуться на Донбасі, тому що не можна проводити їх там, де йде війна. До плюсів закону, вважаю, можна віднести черговість проходження кандидатів у ради. Від кожного зосібна кандидата на округу залежатиме, чи достатньо він набере голосів, щоб посісти належне місце в списку. Тобто не партія формуватиме список, а самі виборці вирішуватимуть, хто серед партійних претендентів достойніший. Тому закон унеможливлює так звану партійну кон’юнктуру. 
Негативом закону є те, що багато партійних функціонерів, які виконують значну технічну роботу в партійних структурах, фактично нині позбавлені можливості пройти в ради. 

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук:
— Позитив прийнятого закону про місцеві вибори в тому, що істотно зменшилися можливості для фальсифікацій. У попередньому законі було чимало можливостей фальсифікувати, на місцевих виборах був значно менший контроль, ніж на парламентських. Тепер уніфіковано контроль, підрахунок тощо, і зроблено це подібним до парламентських виборів. Нарешті ми маємо вибори міських голів у два тури, проте чомусь це стосується тільки великих міст, де понад 90 тисяч жителів. Двотурові вибори дадуть можливість, щоб міські голови, принаймні в обласних центрах, реально представляли їхні громади. Не так, як було: 30 відсотків проголосувало — і все,  мер обраний. На жаль, на виборах голів малих міст, селищ і сіл збереглася однотурова система. Тобто там, де буде мажоритарна складова, знову обиратимуть відносною більшістю. Це неправильно, бо виходить так, що більші міста живуть за одними правилами, а решта населених пунктів — за другими. Буде дуже багато вереску через те, що заборонили блоки. Проте це дуже добре, бо, як правило, блоки розпадаються. Новий закон підвищує серйозність у ставленні до виборів. 
Але недобре те, що поза політичним проектом людині буде фактично нереально пройти в ради. Тобто обов’язково має бути сильна партія для того, щоб реально конкурувати. Негатив у тому, що цей закон написано в інтересах більших партій, він утруднює старт нових політичних проектів. Але в принципі його можна назвати кроком у правильному напрямі.

Ігор Дебенко, політолог, кандидат політичних наук: 
— Прийнятий парламентом закон про місцеві вибори, попри появу в тексті низки справді позитивних новацій, є далеко не таким прогресивним, як нині намагаються нам подати його ж адепти. На жаль, і це характерно для українських реалій, раціоналізм та загравання з громадськістю перемагають на початках, коли ж доходить до прийняття кінцевих рішень — політичної волі не вистачає бодай на серединне рішення. У своїй сутності замість задекларованої пропорційної виборчої системи з відкритими партійними списками ми одержали 100-відсоткову приховану мажоритарну. Причому переможці округів у підсумку можуть і не отримати депутатського мандата. Де-факто виборця вводять в оману двічі. На етапі голосування, коли він вважає, що робить вибір з-поміж кандидатів, а не між партіями (норму про можливість одночасного висування на одному окрузі одразу двох кандидатів від однієї політичної сили, що породжувало бодай видимість внутрішньопартійної конкуренції, взагалі виключили з остаточного тексту закону). і вдруге — вже безпосередньо на етапі встановлення результатів виборів, коли голос виборця, відданий за кандидата, насправді зараховується до загальної скарбнички партії, звідки, в разі подолання партією прохідного бар’єру, перерозподіляється на кандидатів. При цьому сам голос може дістатися кандидатові не обов’язково з того округу, на якому живе виборець.
Парадоксально, але замість посилення прив’язаності, а відтак і відповідальності кандидата до виборця та депутата до свого округу на практиці українське суспільство одержало посилення партійного впливу та спроможність кандидатів за умови оперування відповідними фінансово-адміністративними ресурсами просто «застовбити» собі мандат.
Власне, що стосується позитивних новацій, то з-поміж них найперше хотілося б виокремити законодавче закріплення проведення виборів мерів міст із населенням понад  90 тис. жителів у два тури голосування. Як приклад, в івано-Франківську міським головою більше не зможе бути обрана особа, що не володіє достатньою легітимністю місцевої громади.
Прогресивною з точки зору європейського досвіду є і поява норм про обов’язкове врахування гендерного чинника при формуванні партіями виборчого списку (не менше 30% представників протилежної статі). А також законодавчо закріплена можливість громади відкликати свого депутата в разі його неефективності. Хоча з точки зору практичного застосування реалізація такої ініціативи виглядає якщо не неможливою, то надзвичайно складною.
Чимала кількість норм закону стала заручником тих же вузькогрупових політичних домовленостей, необхідних для його остаточного прийняття. Це, зокрема, стосується надання права участі у виборах для абсолютно всіх політичних сил, а не лише з досвідом мінімальної річної реєстрації, вилучення із суб’єктів виборчого процесу виборчих блоків тощо. Не до кінця зрозумілою є й ситуація з кількісним складом та розподілом округів.
Як наслідок, українське суспільство вкотре одержало експериментальний виборчий закон, а з ним — і тест, який ще необхідно пройти.