Фашисти і втрачені смисли

У Санкт-Петербурзі поставили оперу про спасителя. Не про Христа, а про Путіна, нового символу віри «народу-мученика». Світоч зробив диво «повернув Крим» — і йому, як належиться, співають осанну.

Не так уже далеко від прорубаного Петром I вікна до Європи, можна сказати, під самим цим віконцем, поряд із Брюсселем, нідерландський ді-джей Hardwell, і з ним весь багатотисячний фестиваль Tomorrowland,  теж співають. Твір вже став класикою і називається  «Путін — ху@ло!».  Закручується сюжет сильніше, аніж у рок-опері моєї юності «Jesus Christ Superstar», про яку так багато сперечалися в релігійних і світських колах. Тоді авторів Ендрю Веббера та Тіма Райса, докоряли за приземлення божественного до простонародного. А тут —  чинний спаситель із міста на Неві, раптом, на берегах річки Рупель, скидається нижче аніж Іуда.  Кошмар!  Біблійний сюжет не закручується. Такої розбіжності в розумінні добра і зла, християнська Європа зроду не знала. Навіть коли більшовики ставили оперу «Ленін у Жовтні», білогвардійці, яким він насолив більше, ніж Путін любителям електронної музики, не виспівували в Парижі «Ілліч — ху@ло!». Що ж сталося зі світом, де одна і та ж людина від Курил до Курська  — свята, а від Курська до Курил, якщо й далі рухатися за сонцем, —  ху@ло!»?

Мабуть, час міняє смисли, народжуючи неологізми, переінакшуючи слова до невпізнання і збиваючи нас грішних з вибраних орієнтирів. Йдемо до світлого майбутнього, а приходимо до темного минулого. Створюємо кумира — отримуємо вампіра. Добре, якщо смислові зміни відбуваються поступово, як у довгій Love story. Незнайомі стають друзями, потім коханцями, подружжям, а вже потім ворогами і знову незнайомими. Можна встигнути підготуватися.   Кажучи «піднести»  наші далекі предки мали на увазі піднесення на висоту, потім ближні назвали це — підкресленням заслуг, а ми, окрім  лестощів і відвертого підлабузництва, нічого в піднесення не вкладаємо.  За триста років  номінали слів змінилися до невпізнання. Але, буває, значення слів поводяться, як стрілка компаса в магнітну бурю. Не зорієнтуєшся.

Лише півроку тому словом «фашист» користувалися для позначення катів, убивць, расистів. Тепер — для характеристики цілком пристойних людей. Наприклад, у росіян фашисти  — Е.Рязанов, Л.Ахеджакова, А.Макаревич, Л.Улицька, Б.Акунін (Г.Чхартішвілі) ну і далі за списком, який усі знають. Виходить,  діти, які прагнуть бути схожими на згаданих громадян, читають їхні книжки, дивляться фільми і співають пісень, тягнуться   до брунатної чуми? Тоді  нам нічого не залишається, окрім боротьби за повне торжество фашизму на планеті з моральним обличчям О.Басилашвілі, Б.Нємцова, К.Хабенського. Незвично, звичайно, але що ж робити, якщо так тепер називається гуманізм. Ось із «російськими витязями»,  з ДНР  історія більш заплутана. З одного боку вони «ополченці», а з іншого — терористи. Причому історія знає різні види того і іншого. Народне ополчення, державне, стихійне, племінне. Те ж саме — з тероризмом: державним, міжнародним, релігійним. Напевно, процес їхньої ідентифікації йтиме разом з судовим.

Ось що роблять з нами невизначені слова і словосполучення.

Тлумачний словник російської мови агресором називає  того «хто здійснює агресію, поводиться як загарбник, першим нападаючи на довколишніх». А ось державна Дума РФ  запроваджує абсолютно інше визначення, воно розписане на всі лади у вигляді нового закону. Хто такий агресор по-думськи? Виявляється  «держава, яка запроваджує санкції щодо Російської Федерації, громадян РФ і російських юридичних осіб», — цитую за газетою «Известия». Це поворот крутіший, ніж від гуманізму до фашизму, представленого декількома сотнями порядних інтелектуалів. У разі нової думської семантики, весь світ стає агресором, окрім країн, що захопили чужі території.

Але, попри вражаючі етимологічні  зміни в свідомості, є дещо, неохоплене новою практикою тлумачення. Маю на увазі дивний напис на медалі на честь анексії частини території України. Вона називається «За повернення Криму». Не говоритиму, що після медалей «за взяття», «за визволення», «за перемогу», що випускалися і випускаються в різних країнах, ця термінологія далека від героїзму. Більше того — формулювання насторожує. Тому звертаюся до академічного словника російської мови. А той пояснює, мовляв, повернення термін багатозначний, але, в основному, означає появу предмету в тому ж місці, де він і перебував. Нижче наведено значення за галузями знань, скажімо, в міфології і релігії це притчі на зразок «Повернення Блудного сина», у філософії — теорія Ф.Ніцше про «повернення того ж самого», в юриспруденції — спрощена процедура видачі злочинця, і так далі, аж до всяких там репарацій, репатріацій та реституцій. Я це до того, що медаллю «За повернення» можна користуватися дуже широко: давати покупцям, що повернули товар, утомленому від пригод на стороні  подружжю, тобто всім, хто приходить до вихідного стану. А значить, наступний напис «За повернення Криму» має бути тюркською мовою, потім зроблений рунічним та київським письмом, арамейською мовою... Крим не змінював географічних координат. Він змінював історичні. І прецедент з незграбним написом «за повернення» вказує не на об’єкт, а на якийсь час. Хочете повернутися  в 1863-й — ось вам медаль. Потрібно глибше? Зараз ми висічемо з каменя.

Зрозуміло, що семантика — предмет не політики, а лінгвістики. Але велика спокуса  поставити і мовознавство на службу батьківщині і партії. Хай те, що в усіх злочин —  буде в нас подвигом.   Маємо право, як суверенна нація, все називати по-своєму. Чехи ж говорять на парфуми — «вонявки», а болгари мотають головою на знак згоди, ось і ми так робитимемо, міркують зараз у Росії, перевертаючи з ніг на голову всі смисли повоєнного світу.

Говорять,  як човен назвеш, так він і попливе. Але, жодне ім’я не додасть гирі плавучості. Тому скільки б не писали опер, кантат і од на честь творця чергової російської  деспотії, в решті світу співатимуть «Путін — ху@ло!» Люди можуть не знати таємниць етимології в далекій від них країні, але спроможні відрізняти добрих людей від злих, і розуміти сутність їхніх учинків.

Проте, навіть тимчасова втрата смислів залишає свій слід і однозначна характеристика «фашист» тепер потребує пояснення: добрий чи поганий.

газета День