І сниться їм війна
Страх, гнів, розпач, кошмари, в яких щоночі знову гинуть друзі. Мама, яка не може достукатися до цього замкненого чоловіка, який колись був її усміхненим хлопчиком. Дружина, котрій якось треба пережити втрату. Тут руку помочі знову протягують волонтери. Психологи Прикарпаття об’єднуються для допомоги постраждалим від війни.
Я взагалі нормальний?
Недільний вечір, одна з студентських аудиторій, на парті багато склянок з-під кави і зошити з графіками, таблицями і т. д. Тут працюють психологи, як і волонтери інших напрямків, вони давно забули, що таке вихідні, пише Репортер.
Нині їхнє головне завдання – запустити в області потужний координаційний центр психологічної допомоги учасникам АТО. І це не лише солдати, це сім’ї, які чекають, і ті, яким вже чекати нема на кого. Кожен із них ту війну відчуває і переживає по-своєму, але для кожного це травма, з якою треба жити.
За словами Ольги Ковтун, психолога і координатора івано-франківського осередку асоціації фахівців психотравмуючих подій, зараз до неї найчастіше телефонують мами і дружини солдатів.
«Вони не знають, як справлятися з тривогою, дуже переживають, – каже Ольга Ковтун. – А ще, коли приїжджає боєць на ротацію, помічають, що він змінився, і вони не знають, що з ним роботи. От, каже одна мама, син вернувся на 10 днів, але він не говорить, як би я не старалася до нього підступитися. Матерям важливо зрозуміти, що сталося з їхніми дітьми».
Так само важливо це зрозуміти самим бійцям.
«Після розстрілів на Майдані до мене підходили люди, і дуже запам’ятався випадок з одним чоловіком, – продовжує психолог. – Він підійшов уже в кінці дня, каже – я довго вагався, чи йти, а скажіть: мене підкидає від різких звуків і я дуже злюся, я взагалі нормальний? Це ключове питання для них. Треба зрозуміти, що це нормальна реакція психіки, тут просто потрібна допомога».
Тривога, напруженість, агресивність, поганий сон, флешбеки («я провалююся у спогади»), інтрузії («я це бачу і згадую») – це далеко не всі симптоми, які можуть означати гострий стресовий розлад. Він розвивається у тих, хто став свідком жахливих подій. Правда, не у всіх, тут усе дуже індивідуально, каже Ольга. Такий розлад розвивається у 70 % людей. При тому, що ресурси нашої психіки дуже великі і ми можемо самі з цим справитися. Але, якщо такі симптоми не минають через місяць, а таке стається з 5 % людей, тоді вже можна говорити про посттравматичний стресовий розлад (ПТРС). І тут без фахівців не обійтися.
«У мене була людина з ПТРС, не з АТО, то був випадок ще з служби в армії, – говорить психолог. – Чоловіку вже за 40, а в нього дотепер перед очима живіт людини, яку вони застрелили».
Ольга Ковтун радить рідним менше розпитувати хлопців про те, що з ними сталося в АТО, і вмовити подзвонити до психологів.
Кожен із випадків індивідуальний, стверджує психолог, тому давати якісь загальні поради просто немає сенсу. Взяти хоча б наш 5 батальйон, на який навісили клеймо дезертирів.
«Для них це дуже велике переживання, бо вони були в зоні бойових дій, робили, що могли, а їх називають дезертирами, – констатує Ольга. – І так, у нас було звернення з клінічною депресією з приводу цього».
Ще є сім’ї загиблих, яких мучить ціла гора емоцій, від злості на себе, бо відпустили, – до розпачу. Є тривога дружин, які чекають дзвінка з війни.
«От самі бійці на зустрічі нас питали: скажіть, як пояснити дружині, що я не завжди можу взяти трубку?, – говорить психолог. – А це важко, справді дуже важко».
Церква підставить плече
До роботи психологів з потерпілими під час АТО долучилася і церква.
«Знаєте, під кулями невіруючих нема, людина, яка провела рідних в АТО, шукає дорогу до храму, аби молитися за них, а якщо ж сталася втрата, то переживають її насамперед у церкві, – розповідає отець Володимир Вінтонів. – І цей сакральний простір є тим простором, де можна надати людині адекватну допомогу, вона називається духовно-психологічний супровід, тобто священик в деякі моменти бере на себе певні функції психолога».
Отець Володимир каже, коли його запросили до цього проекту, він радо погодився, бо знає – перед священиком людині простіше відкритися, ніж перед психологом. А їхня співпраця дає дуже добрі результати.
«От, цієї суботи ми мали богослужіння за загиблими в АТО, – говорить священик. – Я обдзвонив і запросив наші франківські сім’ї, де є загиблі. Люди прийшли, після служби з нами лишилося поговорити дві сім’ї, і це дуже добре. Дівчата психологи одразу отримали від них два запити про допомогу. Така співпраця важлива, бо людина дістає відповіді з двох царин – і з тої духовної, і з тої психічної».
Отець Володимир запрошує всіх бійців і їхні родини до церкви Святого Івана Хрестителя, що на Микитинецькій, з кожного понеділка о сьомій вечора там починається душпастирський провід для допомоги потерпілим під час АТО.
«Там будемо молитися і за тих, хто воює, і за полеглих, і одні за одних, і будемо підтримувати один одних, бо казав Христос, там, де двоє або троє зберуться в Моє Ім’я, там Я серед них», – констатує він.
До слова, в тій церкві є чудотворна ікона Матері Божої Ласкавої Станіславівської, отець Володимир каже, вона не одному врятувала життя. А ще, переконує, в діалозі з Богом людина може отримати відповіді на всі питання, але вона мусить бути готовою до того діалогу.
«Людина має молитися, приймати святі тайни і бути під проводом душпастиря, – розтлумачує священик. – Не може бути так, що я нині поставила свічку в одній церкві, а завтра – в другій і тішуся, що з моїм сином буде все добре. Ні, не у свічечках справа. Людина мусить бути у благодаті, а благодать – це стан, коли Господь тобі простив гріхи».
Просто набрати номер
Психологи України почали об’єднуватися ще на Майдані, а після кривавих подій лютого створили ГО «Асоціація фахівців з подолання психотравмуючих подій». Роботи вистачало, людей, які потребували їхньої допомоги, все більшало. Спочатку були майданівці, далі сім’ї загиблих, потім Крим – робота з переселенцями, далі війна – і тут вже і воїни АТО, і їхні родини.
По ходу справи вони вчилися, як помагати цим людям, бо ж звідки в країні, яка ніколи не воювала, військові психологи, хіба на папері…
«Асоціація організовувала навчання для своїх членів, приїжджали грузини, словаки, поляки, наші волонтери їздили в Штати, в Єльський університет, там переймали досвід США з війни з В’єтнамом, Іраком, – каже Ольга Ковтун. – Тобто у нас нині досить серйозна підготовка. На всеукраїнському рівні є навіть оперативні групи, які їздять в АТО. А у Франківську ми зараз об’єдналися з психологом і керівником ГО «Фонд допомоги «Людина» Наталкою Чаплинською і створюємо тут координаційний центр психологічної допомоги».
«Центр – це дуже багато структур, які між собою контактують, – підхоплює Чаплинська. – Ми співпрацюємо з фахівцями з психоневрологічного диспансеру (одразу кажу, що ніхто на облік не бере), з міським і обласним центрами соцслужб для молоді, спеціалізованою психоневрологічною амбулаторією «Его», приватними психологами, психотерапевтами, Прикарпатським університетом. Є дуже багато людей, які готові у свій вільний час на волонтерських засадах допомагати. Зараз маємо підтримку обласної ради, ОДА, мерії тощо».
У найближчій перспективі хочуть відкрити офіс у центрі міста, аби люди мали куди приходити, але вже зараз кабінетів, де готові проводити прийоми, не бракує. Крім того, вже організовують зустрічі сімей, чоловіки яких в АТО, аби заспокоїти і навчити, як поводитися з рідними, коли ті повернуться. А ще планують створити родинне коло сімей загиблих.
Та чи не найважливіший плюс такого центру в тому, що всі їхні психологи проходять навчання від асоціації фахівців з психотравмуючих подій.
«І тільки після цього їм дозволяють помагати людині, по долі якої пройшлася ця війна, – каже Ольга Ковтун. – Наша гаряча лінія – 066 451 22 00, звідти з’єднують з фахівцем, який потрібен саме цій людині. Вони всі у нас мають свою спеціалізацію – хто працює з дітьми, хто з бійцями, а хто з сім’ями загиблих».
«Чим швидше звернетеся, тим швидше поможете собі, – підсумовує Ольга. – Людина не забуде того, що з нею сталося, наше завдання, аби вона могла про це згадувати, але в плані – так, це було, але я продовжую жити далі нормальним життям».
