Інформаційне сміття
Як не заплутатись у мережах фейків і штучно створеної паніки.
Нинішня війна на Донбасі має таку агресивну інформаційну підтримку, як жодна донині. І цей фактор у 2014 році став для перебігу конфлікту вирішальним, бо ж саме від нього залежав успіх початкової стадії агресії.
Без інформпідготовки загін російських диверсантів Іґоря Стрєлкова навряд чи досягнув би успіху та розпочав справжню війну. Саме масова істерія, яку розпалили навесні провокатори у східних областях, стала добрим ґрунтом для антиукраїнського путчу й подальшого насильства. Україна, на жаль, не змогла роз’яснити своїм громадянам усю небезпеку масових заворушень та їх наслідків. Не достукалася до населення Донбасу й не переконала його не підтримувати російського вторгнення.
Події вже довели, що РФ не мала наміру приєднувати регіон до себе, лишень банально використала його мешканців як гарматне м’ясо. Але брехня російських провокаторів виявилася переконливішою за правду, яку від початку обґрунтовано намагалися доносити до жителів Сходу українські політики та журналісти. Війна довела не тільки потужність російської пропаганди, а й узагалі виявила тотальну засміченість українського інформаційного простору та безпорадність громадян. З’ясувалося, що багато вельми освічених та цілком адекватних людей часто користуються дуже сумнівними джерелами інформації і посилаються на ресурси, створені спеціально, щоб поширювати в мережі фейки – свідомо вигадану інформацію, яку проросійські сили використовують для провокацій та збурення паніки. Часто такі фальшивки не містять відвертих антиукраїнських меседжів, тому їх тиражують навіть авторитетні вітчизняні ЗМІ. Але насправді вони також грають на руку агресору і є різновидом інформаційної зброї, бо псують репутацію наших медіа, породжують зневіру й відчай серед читачів, роздмухують конфлікт усередині суспільства, заважаючи об’єднанню громади перед загрозою іноземної агресії.
Достатньо просто згадати панічні спалахи навесні, коли мало не щодня в мережі лавиноподібно поширювалася інформація про російські танки, які нібито вже помічені на околицях Донецька та Луганська. Щоразу інформація виявлялася брехнею, але все одно повторювалася в соціальних мережах, її підхоплювали окремі ЗМІ, які постили все підряд у гонитві за відвідуваністю сайтів. Звичайно ж, коли російські танки й справді з’явилися на Донбасі, ця інформація відразу викликала скептичне ставлення та недовіру багатьох українців, а дехто й досі вважає, що агресія РФ є міфом та вигадкою політиків і журналістів. Мовляв, у вас там від 1 березня їхні танки, набридло про це чути.
Улітку ті самі «зливні бачки» використовували російські дезінформатори для поширення панічних чуток про величезні втрати українських військових. Після трагедії під Зеленопіллям у різних джерелах з’являлися оповідання про кілька сотень спалених живцем бійців. Після поразки під Іловайськом писали вже про тисячі трупів з українського боку. Така інформація не була підкріплена нічим, але ж розрахунок на панікерів спрацьовував і соцмережі починали розповсюджувати брехню.
Також стало «доброю традицією» і призначення «остаточного дня повномасштабного російського вторгнення». Нову дату початку війни встановлювали мало не щомісяця з посиланням на «авторитетні, але дуже секретні джерела» в Міністерстві оборони або навіть Адміністрації Путіна. Характерно, що такі формулювання не відштовхують читача й не спонукають його прискіпливіше ставитися до інформації в новинах.
Деякі веб-ресурси майже цілком складаються з неперевірених та відверто фейкових повідомлень, проте мають свою завжди аудиторію, яка постійно посилається на них, немовби забуваючи попередні приклади брехні. Таким є, наприклад, сайт http://kyiv.osp-ua.info, який регулярно розміщує статті з назвами на кшталт «Завтра вероятна масштабная провокация РФ, послезавтра – вторжение». Або ж http://uainfo.org, який просто збирає неперевірені дані із блогів, часто не знаючи, хто є їх авторами й чи заслуговують вони на довіру. Цей ресурс не варто зараховувати до «фейкових», адже на ньому трапляється чимало правдивої інформації від блогерів, одначе у вінегреті, де факти перемішано з чиїмись фантазіями та плітками, домінують, звісно-таки, останні.
Поширюючи нісенітницю, кожен із нас може мимоволі допомогти ворогові, якому тільки й треба зайвий раз довести, що український медіа-простір забитий неправдою та напівправдою, а тому будь-яка інформація на ТБ чи в інтернеті не заслуговує на довіру. Кремлівським пропагандистам важливо переконати суспільство України, що її ЗМІ такі самі брехливі, як і російські, яким у нас не вірять і так. Мовляв, «усі журналісти брешуть, і ваші не кращі, в Україні немає наших солдатів, а ви про них весь час пишете». Тому вкрай потрібно ставитися до поширення інформації в інтернеті відповідально, навіть якщо ви маєте зовсім невелику аудиторію.
Як уникнути тиражування фейків? По-перше, користуватися тільки тими джерелами, що визнані за авторитетні й не розміщують неперевірених новин, змагаючись у швидкості. Звісно, фактчекінг не найсильніша сторона наших медіа, але ж є принаймні ті, хто не постить брехні свідомо. По-друге, не захоплюймося конспірологічними теоріями, хоч би якими правдоподібними вони здавалися на перший погляд. Якщо ви не знаєте джерела інформації напевне, будьте готові до того, що «інсайд» просто з нудьги вигадав ваш сусід, який годину тому стояв разом із вами в одній черзі до каси. По-третє, треба вчитись перевіряти інформацію. Дивитись альтернативні джерела. Не поспішати з поширенням паніки.
Гігієна інформаційного простору така сама важлива, як і гігієна тіла. Особливо в умовах війни. Слід пам’ятати, що сусідня держава цілком офіційно витрачає мільйони доларів на роботу своїх пропагандистів. Але, дотримуючись простих правил, можна витримати інформаційний тиск пропагандистів і уникнути ворожого впливу.
Денис Казанський, Український тиждень
