Каяття вбивці
Завдяки коханню до німкені агент Кремля повідав світові про злочини радянських спецслужб
Недавно прогресивне українство світу відзначило сумний ювілей — 55-ті роковини загибелі Степана Бандери. Про подвижницький чин провідника ОУН, одного з керівників визвольної боротьби українського народу, нині вже знаємо чимало. До речі, так склалося, що саме теперішнього, вельми драматичного для України, року сповна збулося його пророцтво: «Настане час, коли один скаже: Слава Україні! І мільйони відповідатимуть: Героям слава!». Проте з життям і смертю С. Бандери тісно пов’язана доля й іншого галичанина — простого сільського хлопця, котрий теж міг стати якщо не героєм нації, то принаймні патріотом, вірним сином рідної землі. Та натомість волею сліпого випадку репресивна система НКВС–КДБ перетворила його на сексота, а відтак і виліпила з нього слухняне знаряддя вбивства.
...12 серпня 1961 року подружня пара, яка прибула зі східного сектора Берліна до західного, без вагань зайшла до поліційного офісу. Чоловік представився агентом радянської розвідки, зізнався в двох убивствах і попросив зустрічі з представниками американських спецслужб. Це був Богдан Сташинський. Від нього весь світ дізнався правду про важкі злочини комуно-московських окупантів, які свого часу організували вбивства лідерів української нації Симона Петлюри, Євгена Коновальця та інших. і щоразу після організованих убивств Москва на весь світ брехала про якісь внутрішньоукраїнські політичні розбірки. Але, як відомо, скільки мотузку не плети, а кінець їй буде.
Народився Б. Сташинський у селі Борщовичах поблизу Львова 4 листопада 1931 року в селянській родині. Його сестри у післявоєнний період активно підтримували повстанський рух. Сам Богдан мріяв стати вчителем. Тому після середньої школи вступив до Львівського педагогічного інституту. Батьки не могли забезпечити сина матеріальним достатком. Доїжджав із села на навчання до міста потягом. Одного разу попався контролерам. За безквитковий проїзд мав неприємності. «Зайця» запримітили місцеві кадебісти. Заступилися за хлопця, звільнили од відповідальності. Але за це вимагали співпраці. Погодився. Став сексотом.
З допомогою рідних сестер Б. Сташинського запустили в підпілля. Він переховується, входить у довіру повстанців, а потім зникає, повертається до Львова. Підпільники зрозуміли — це зрада. А він у складі оперативних груп, аби довести свою вірність «визволителям», бере участь у облавах, видає побратимів. Потерпіла не одна родина як із Борщовичів, так і з навколишніх сіл.
Старання юнака оцінили кадебістські зверхники. Його відряджають на службу до Києва. Там пропонують агентурно-шпигунську діяльність. Готують на роботу за кордоном. Погоджується. Наполегливо вивчає німецьку мову, вчиться водити автомобіль, фотографувати, володіти зброєю, опановує інші тонкощі шпигунського ремесла.
Після такого вишколу Сташинського засилають на роботу до НДР під прізвищем Йозеф Леман. Якийсь час він працює в Німеччині на заводі, досконало опановує мову. Опісля переходить на професійну шпигунську роботу. Його засилають до Мюнхена (Західна Німеччина). Завдання Сташинському: вбити або викрасти талановитого публіциста, одного із теоретиків та ідеологів українського націоналізму, головного редактора газети «Український самостійник» Лева Ребета. Цей часопис був, як сіль в оці, окупантам. На його сторінках виступали видатні діячі українського націоналізму, які викривали ворожу суть радянського окупаційного режиму в Україні. Саме тому запланували розправу над головним редактором видання.
Сташинський збирає інформацію про майбутню жертву, організовує стеження. У цей же час знайомиться із перукаркою інре Поль. Закохується в німкеню, як кажуть, по вуха. Вона відповідає взаємністю, допомагає чим може «перекладачеві» Йозефу Леману. Ця дівчина відіграла ключову роль у подальшій долі Богдана. Взаємне кохання виявилось сильнішим за працю на КДБ, за обіцяні матеріальні статки.
Перед убивством Ребета відбулася репетиція майбутньої акції. Сергій (безпосередній керівник Сташинського) і невідомий чоловік з Москви одного дня купили на базарі собаку. Всі троє виїхали до лісу, де пса прив’язали до дерева. Московський гість вручив майбутньому виконавцеві атентату пістолет-двостволку, заряджений ампулами, наповненими синильною кислотою. Наказав стріляти. Богдан натис на курок. Скляні ампули бризнули отрутою. Собака повалився на землю і буквально за секунду-другу вже не рухався. «Молодєц! Вот так і впрєдь дєйствуй! — похвалив москвич. — Оружиє надьожноє».
Через кілька днів таємного агента відправляють до Мюнхена. Йшов третій день стеження за Ребетом. і ось у суботу — 12 жовтня 1957 року — поважний чоловік зійшов із трамвая і вирушив у бік редакції «Українського самостійника». Сташинський поспішив до під’їзду будівлі, в якому та розміщувалася, піднявся на другий поверх і очікував, коли жертва появиться на сходах. Відтак пішов назустріч. А наблизившись, витягнув з кишені двостволку. Натиснув на курок. Отрута полетіла прямо в обличчя Ребета. Він тут же впав. А вбивця швидким кроком вийшов на вулицю, викинув зброю у рівчак з водою і виїхав із Мюнхена.
Лікарі зафіксували природну смерть Ребета, бо ніяких явних слідів на обличчі не запримітили. А тим часом у Східному Берліні у штаб-квартирі радянської розвідки поздоровляли Сташинського з успішним виконанням завдання, вручили йому грошову премію і фотоапарат «Зеніт».
Нове завдання цей же таємний агент одержав улітку 1958 року. Цього разу він їде в Роттердам (Голландія), стежить на Штефаном Попелем (він же Степан Бандера). Але на якусь акцію щодо нього тоді не наважується. Того дня на цвинтарі, де похований провідник ОУН Євген Коновалець і який відвідав Попель, було людно. Й агент повернувся до Берліна ні з чим. Йому не дорікають за провал. Направляють до Мюнхена з тим же завданням. із телефонного довідника він дізнається точну адресу Штефана Попеля.
Шпигуна викликають до Москви. Там йому вручають знайому зброю, дають прямий наказ ліквідувати Бандеру. і знову — Мюнхен. 15 жовтня 1959 року, вистеживши жертву, він проник у будинок, де мешкав Штефан Попель. Зустрів його біля під’їзду, коли той у правій руці тримав пакет зі щойно купленими на базарі помідорами, а лівою намагався дістати ключі від замка. У цей час агент вистрелив. Раз, другий. Позбувшись зброї, покинув Мюнхен.
Дружина провідника пані Ярослава зателефонувала до канцелярії проводу ОУН і повідомила, що Степан лежить у крові на сходах будинку, і просила організувати медичну допомогу. На місце вбивства зразу ж приїхали члени проводу Степан Ленкавський, іван Кашуба, Ярослав Бенцаль. Лікарі констатували, що смерть настала внаслідок отруєння, навіть допускали версію самогубства. Отже, слідство щодо загибелі великого борця за волю України відразу пішло хибним шляхом. Це було на руку москалям. Вони ж поширювали інформацію, що вбивство Ребета й Бандери — справа рук самих українських націоналістів. Провід ОУН не вірив цій брехні, але доказів не було. Лише в серпні 1961 року, втікши на Захід, агент Богдан Сташинський зізнався поліції, що скоїв ці вбивства за дорученням кремлівських верховодів.
Після вдало виконаного ще одного атентату Сташинського в Москві нагородили орденом Червоного Прапора, грошима, фотоапаратом «Контакс».
Під час нагородження він попросив дозволу одружитися з інре, яку покохав. Йому відмовляють, кажуть, що у Москві багато гарних дівчат. Не погодився, виявив наполегливість. Дістався до самого шефа КДБ Шелепіна. Той дозволив, але за умови, що майбутня дружина переїде до Москви і співпрацюватиме з КДБ.
інре не любила радянську систему, а тим більше провокаційну і брехливу її спецслужбу. Та жінку вдалося переконати. Подружжя Сташинських переїхало до Москви. Але тамтешні порядки інре не сподобалися. Особливо тоді, коли подружжя виявило у своєму помешканні «жучки», через які спецслужби прослуховували їхні розмови.
І. Поль умовляє чоловіка повернутися до Німеччини. Той пробує це зробити, але йому не дають на те дозволу. і лише коли жінка завагітніла, її відпускають до батьків. Але саму, без чоловіка. На батьківщині інре народила сина, назвала його Петром, та через кілька місяців немовля померло. Дружина надіслала Сташинському телеграму, в якій благала його прибути на похорон сина. і після тривалих умовлянь верховоди КДБ дозволити виїзд.
У Німеччині за інре та Богданом стежать. Досвідчений у таких справах глава родини добре це бачить. Тому напередодні похорону своєї дитини подружжя втікає на Захід.
Після сенсаційних зізнань Сташинського у ФРН розпочали слідство. У справу втрутилися й американські спецслужби. і ось у жовтні 1962 р. над уже колишнім радянським агентом відбувся судовий процес. Він тривав у містечку Карлсруе і в підсумку перетворився на великий удар по брехливій комуно-більшовицькій системі. Тоді перед усім світом було викрито причетність до політичних резонансних убивств у тих чи інших європейських країнах найвищих керівників СРСР.
Підсудний, даючи покази, називав імена тих, хто віддавав накази. На процесі виступили також родичі вбитих — дружина Л. Ребета Дарія та дочка провідника ОУН Наталія. Завершуючи свій тривалий виступ, Н. Бандера сказала зокрема таке: «Мій незабутній батько виховав нас у любові до Бога й України. Він був глибоко віруючим християнином і загинув за Бога та незалежну, вільну Україну, за свободу всього світу. Мій блаженної пам’яті батько, котрий уособлював цей великий ідеал, залишається провідною зіркою всього мого життя, як і моїх брата й сестри та всієї української молоді».
Під час виступу дочки провідника ОУН Сташинський зблід і втупив очі в підлогу. А Дарія Ребет заявила, що у вбивці її чоловіка вбачає насамперед «знаряддя Москви».
19 жовтня 1962 р. суддя Хайнріх Ягуш оголосив вирок Сташинському: вісім років ув’язнення з урахуванням терміну слідства. Присутні в судовій залі сприйняли такий вердикт як занадто м’який. Очевидно, такий присуд був подарунком Сташинському за готовість співпрацювати з американськими спецслужбами.
До того ж і відсидів він лише чотири роки, мабуть, з тієї ж причини. Але його подальша доля невідома. Ходили чутки, що в США йому зробили пластичну операцію на обличчі і він спокійно оселився та жив десь у районі Чикаго. Рідні його жертв простили йому гріхи. Натомість для московсько-кремлівських верховодів він став ворогом номер один. Однак дістати його вони не змоглиѕ
У листопаді 2014-го минуло 83 роки від дня народження Сташинського. Можливо, він ще живе. Та навряд чи ми коли дізнаємося правду про його життя після виходу з в’язниці.
А С. Бандера назавжди залишиться в пам’яті українців як національний герой і борець за звільнення України від московських окупантів, за створення вільної й незалежної держави. В низці міст і сіл споруджено пам’ятники провідникові українських націоналістів, вулиці й майдани названо його ім’ям. Видано десятки творів про життя й подвижницьку діяльність цієї мужньої й незламної людини. Пам’ять про нього вічно житиме у наших серцях. і справа, за яку боровся Степан Бандера, нині перемагає. А Сташинський в українській історії залишиться як убивця і національний ренегат навіть попри його запізніле каяття.
