Кілька слів про ровесників Незалежності
Вони збирають Майдан і кошти на армію. Організовують дітей, щоби ті малювали солдатам листівки, а матерів – аби колективно в’язали хлопцям теплі шкарпетки. Що відрізняє модель поведінки цих юних людей, чим скерована їхня енергія? І чому – дива! – бути ініціативними їм не тільки спадає на думку, а ще й вдається на практиці?
Говорячи про покоління, ми, безумовно, мусимо узагальнювати. Але це нормально. Покоління в науковій мові – не тільки хронологічний феномен, а й, передусім, соціальний. Розкладаючи по полицях саме типову соціальну модель поведінки певної вікової категорії, відзначу: мова тут зовсім не про загальний та всеохоплюючий патріотизм чи раптову самосвідомість. Мова про характерні способи приймати рішення і про механізми прояву себе у суспільстві.
Так от, ми бачимо молоде покоління, якому не все одно. Не менш важливим є той факт, що зміни на краще ця молодь не просто чекає, а намагається впроваджувати власними силами, не розраховуючи на манну небесну, і робить це, активно користуючись горизонтальними суспільними зв’язками.
Вертикаль vs горизонталь, стабільність vs ефективність: трохи теорії
Терміни вертикальних та горизонтальних суспільних зв’язків вживалися в науковій мові ще на початку 20 століття. Так, цю проблематику досліджував філософ та соціолог Макс Вебер, що вперше протиставив ієрархізовану систему та систему органічну: ту, що відмовляється від бюрократичних механізмів, маючи за основний капітал - капітал довіри. З політології та соціології терміни вертикальних і горизонтальних зв’язків перекочували в менеджмент, і тепер є в переліку будь-яких екзаменаційних білетів з цієї дисципліни.
Тут все просто: незважаючи на стійкість ієрархічної системи, вона не сумісна з поняттям розвитку в довгостроковій перспективі, а також не передбачає покращення якості, бо робить ставку на виконання сталих функцій, тих, які потрібні системі тут і зараз. Така система формує бюрократичну – або ритуалізовану - особистість, людину як уявну функцію без персонального змісту та власної відповідальності. Натомість, органічна система, що базується на горизонтальних зв’язках, перекидає містки між групами людей чи окремими громадянами, запроваджуючи умови для регулярних контактів, встановлення довіри, дискусії та взаємного впливу. До речі, щодо впливу: вона передбачає ефективний механізм контролю за владою та зміни керівництва, якщо воно демонструє свою неефективність чи відмову діяти в рамках узгоджених норм.
Ще один пункт: система горизонтальних зв’язків однозначно «працює» на полегшення обміну інформацією та на покращення її якості (люди поступово вчаться відрізняти фейк від правди), і зменшує ризики, які притаманні ситуації інформаційного вакууму.
Для нашої країни це - нові правила поведінки, за якими навчилися чи ще вчаться діяти ті, що не мали радянського щеплення, подорожували і бачили, як це робиться у Європі.
Практичні, не аполітичні
Пишучи цей текст, я для загального розвитку проглянула російські дослідження на тему поведінки пострадянської молоді. Дуже цікава деталь: переважна більшість аналітиків акцентує увагу на пасивності 20-23-річних юнаків та дівчат, а також на їхній здатності до «мімікрування». Так, для них, мовляв, пріоритетною є можливість виїжджати за кордон, отримувати освіту, скачувати фільми, спілкуватися у Facebook. Своє невтручання в інші сфери життя вони пояснюють зневірою в можливість змінити хоч щось. Наведу цитату: «Ми навчили їх [молоде покоління] сперечатися та відстоювати свою думку, але вони розуміють, що все це гра».
В мене немає жодного сумніву, що українські двадцятирічні зараз дуже далекі від базового скепсису. Їхні дії підтверджують: для більшості активізм - це давно не гра. При цьому, полюбляючи чіткі і конкретні вчинки, вони одразу розуміють, коли хтось «ллє воду». Коли «лажа» – в текстах, яку вони читають, коли на роботі з ними спілкуються у форматі світської неконкретної бесіди, коли кооперативні комунікації стають вищими за здоровий сенс, їх просто смикає. Вони вже звикли до іншого й іншого прагнуть. Совку у будь-якому прояві, страшним снам з фільму «Місто зеро» вони інтуїтивно ставлять на противагу прозорість, раціональність і здоровий прагматизм.
Нагадаю: йдеться зараз не про патріотизм чи політичну позицію в цілому. Мова саме про алгоритм «включення», зацікавленості, уваги до того, що відбувається навколо.
Цього літа в купе поїзда Київ-Москва я перемовилася кількома словами з киянкою років 22-х. Можу сказати, що особливих інтелектуальних здібностей вона не продемонструвала. Натомість була доволі голосною, ставила некрасиві й нерозумні питання. Сама про себе розповіла, що: а) їде до Москви на музичний фестиваль «Пікнік» - як слухачка; б) в листопаді й грудні «оббігала весь Майдан», роздавала гречку, наливала чай. Отже, відчуття історії та правди не зупинило її від того, щоби під час війни між двома країнами відвідувати розважальний фестиваль у ворожій столиці: війна війною, музика музикою. Але свого часу ефективні горизонтальні механізми привели її на Майдан, де вона була не одна, з друзями, де їй було добре, змістовно, не нудно. Це дівча щиро бачило сенс у своїх діях, і зробило б так само ще раз.
Розуміння сенсу і змісту додає мотивації діям, а також доволі серйозно зміщує планку припустимих особистих витрат – фізичних та емоційних. Ці хлопці та дівчата здатні стояти на морозі, бачити страждання поранених, тощо. Знову дозволю собі навести приклад московській молоді, яка у більшості своїй чітко тримає в голові факт, що піти з мітингу додому треба так, аби встигнути на останню маршрутку з кінцевої станції метро. Російські друзі дивуються: «це правда, що ви нормально ставитеся до відключення гарячої води в Києві?» Бо ж коли у Москві гаряче водопостачання вимикають на двотижневу профілактику, кожен другий пост у Facebook присвячений саме цій масштабній катастрофі.
Ініціативна група з квартири 91
Механізми горизонтальних зв’язків реалізуються не лише на платформі соціальних мереж. Цей спосіб комунікації розповсюджується і на практичне спілкування, більше того – молодь підключає до ефективних дій тих, хто належить до ієрархізованого типу мислення, старше покоління, яке знати не знає про Facebook.
Так, цілком радянський тип горизонтального зв’язку «сусідство», який було розірвано у дев’яності, останнім часом трансформувався і здобув нове життя. Ще п'ятнадцять років тому люди зовсім не прагнули знайомитися з тими, хто жив поряд на сходовій клітині, навпаки, хотіли радше забарикадуватися у просторі, відгородивши себе від інших, і бачили в цьому механізм захисту від агресії і нестабільності. Сьогодні молоді люди не бояться тих, хто живе поряд. Приватний простір житла не дорівнює ізоляції, розуміють вони. Якщо, наприклад, треба вивести в квартирі тарганів, вони вирішують скоординувати зусилля з сусідами зверху, знизу, справа і зліва. Чому? Бо так ефективніше. Хтось один бере на себе відповідальність організатора, і роздруковує на аркуші А4 об’яву, в якій декларує цю відповідальність. Вже через два дні під’їзд організовано викликає спеціалістів, які розв’язують проблему за допомогою сучасних сильнодіючих засобів.
Нові суспільні правила дали змогу сучасним 20-літнім навчитися хотіти бути чимось більшим, ніж функція. Виходити за рамки необхідного, щоб зробити те, про що безпосередньо їх ніхто не попросив.
Чому це сталося? Чи тому, що так їх виховали, чи тому, що до цього заохочувала, мотивувала влада? Скоріш за все, саме всупереч діям держави.
Просто поставте підпис
Українська політика вочевидь не встигає за новим поколінням. Вона, в силу цілої низки причин, залишається підкореною старим механізмам. Молодь до цього часу бачить в політичних інститутах не працюючі організми, а симулякри, які частіше заважають, хоч в кращому випадку можуть посприяти з вирішенням конкретних питань: тоді, коли основна робота (дослідницька, юридична, практична) вже зроблена «ініціативною групою». Тобто, політичні інститути досі сприймаються цим поколінням як такі, що здатні забезпечити авторитетний підпис на потрібному папірці.
Підводне каміння
Ця стаття – не сліпа апологетика. Система, про яку йде мова, має, звичайно, свою больову точку. Навіть в ситуації, коли механізми горизонтальної інтеграції добре опрацьовані та ефективно діють десятиліттями, потрібно ставити питання: а чи є якась можливість захисту такої продуктивної системи від злої волі? Чи існує гарант того, що в налагоджену мережу водопостачання розумний зловмисник не впустить капсулу з отрутою? І що механізмами, якими розповсюджувалися заклики до взаємодопомоги, не скористається хтось, хто закликає до агресії?
Бар’єром є власна здатність людини до верифікації істини. Вбудований у серце та мозок, себто, етичний та інтелектуальний камертон, який дозволяє відділити фейк від правди, зло від добра. Матеріали та інструменти для конструювання подібного камертону завжди лишаються незмінними: сімейне виховання (як то кажуть, всесвіт починається з дитячої кімнати) та голос інтелектуалів.
PS. Будинок, де я зараз живу, побудований ще 1932 року. Стан споруди та комунальних квартир такий, що ясно: таргани тут будуть доти, доки стоятиме будинок. Майже з усіх боків дім оточили дорогі новобудови – їх тільки здали в експлуатацію. Люди, що житимуть тут, впевнені: тарганів в їхніх оселях не буде ніколи. Вони відгородилися від небезпеки шлагбаумами у дворі, консьєржами та сталевими дверима. Але це ілюзія, і тому вкрай важливо, щоб навіть у безпечних елітних багатоповерхівках з’являлися ініціативні групи. Бо ж будинок, побудований 1932 року, зовсім поряд. І ще стоятиме.
