Легке серце, або як нам розірвати павутину ошуканства і відновити довіру одне до одного
Торік влітку купував на ринку кавун. Продавець — молодий хлопець — зважив, назвав вагу і ціну, але щось у його поведінці і дуже вже перекошених вагах викликало недовіру.
Переваживши, виявив, що мене пробували ошукати десь на цілий кілограм і ще приклад. На тому ж ринку при вході продається різне господарське начиння, і сусід купив там пристрій для розколювання горіхів. За першої ж спроби використання куплений горіхокол розвалився, пише Галичина.
Хитрощі й обман —
це буденність...
Напевно, кожен може пригадати такі випадки — спроби обдурити нас під час купівлі на ринку, в кіоску або крамниці. Часто фактична вага товару, за який заплатили гроші, не збігається з тією, яку назвав продавець чи яку зазначено на етикетці або чеку. інколи різниця досить-таки немалаѕ Власники крамниць і продавці, що працюють у них, нерідко намагаються зіпхнути нам недоброякісний товар, термін реалізації якого давно минув, або ж продукти харчування з різними шкідливими для здоров’я додатками. Замість справжньої горілки можуть «ощасливити» розведеним спиртом. На АЗС — заправити дорогим і часто-густо низькоякісним пальним. А заплативши продавцю за накидані у пакет яблука, цибулю, вже вдома нерідко знаходимо там і кілька напівгнилих. Молоко, виявляється, може бути розведене водою з різними домішками — крейди чи соди. Навіть куплені на останні власні, а то й позичені гривні дуже дорогі нині ліки не завжди рятують, бо можуть бути підробленими — у нашій країні це, на жаль, теж великий бізнес, на який працює ціла індустрія. Часто — під «дахом» міністерських високопосадовців від медицини.
Постійні нарікання на обман, і не обов’язково лише в торгівлі, можна почути від багатьох людей. Дуже часто у нас після виконаного майстрами «євроремонту» з’ясовується, що гроші викинуто на вітер, і власникові житла доводиться все переробляти...
Комунальні ж служби можуть взагалі не надавати ніяких послуг, але справно вимагатимуть за них плату, погрожуючи судами. Щоправда, є немало і споживачів, які не квапляться розраховуватися зі своїми боргами. У судах попри всю очевидність правди і доказів на її підтвердження справи нерідко вирішують на користь більш багатої і впливової сторони.
Або ще така ситуація. Товариш позичив у товариша 5 тис. доларів, поїхав у Штати, а гроші не повернув і не дається чути вже кілька років. Наші заробітчани в Польщі і Чехії раніше набагато більше боялися своїх співвітчизників, аніж самих поляків та чехів. Українці–рекетири намагалися «влізти» в довіру, а після цього безжально оббирали довірливих земляків. Така «наука» надовго залишається в пам’яті.
...А тотальна недовіра — наслідок наших вивертів
Наслідком цих дій є збагачення одних українців за рахунок інших. і нібито всі ті, хто йде на такі хитрощі й обман, залишаються у виграшіѕ Проте відплата невідворотна: той, хто нині обманув когось, завтра і сам буде ошуканий, потрапивши на «гачок» ще більшого спритника. Ми всі певною мірою живемо в атмосфері хитрощів, ошуканства і невиконаних обіцянок. Це вже майже стиль нашого життя. Майже за Миколою Гоголем, який у «Мертвих душах» говорив устами свого героя Собакевича: «Я их знаю всех: это все мошенники, весь город там такой: мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет. Все христопродавцы. Один там только и есть порядочный человек: прокурор, да и тот, если сказать правду, свинья».
Життєвий досвід підказує, що наші близькі занадто вже часто дурять нас при нагоді. Наслідком таких стосунків стає тотальна недовіра одне до одного. А ніщо не роз’єднує людей так, як взаємна недовіра. Бо не може сім’я бути багатою і щасливою, якщо чоловік, дружина, діти обманюють одне одного. Не буде успішним підприємство, де керівник обманює своїх підлеглих, а підлеглі — керівника. і коли всі живуть у взаємній недовірі. Тим часом результати різних опитувань свідчать про те, що рівень недовіри у нас, як кажуть, зашкалює. Близько 70% громадян України не довіряють Верховній Раді, політичним партіям, урядові, опозиції, судам, банкам, прокуратурі, міліції, податковій. і, напевно, небезпідставноѕ Напрошується запитання: чи можуть люди поважати і дотримуватися законів, ухвалених владою, якій вони не довіряють?..
Кажуть, що недовіра до влади і одне до одного — це особливість українського характеру. Певною мірою це так. Та другий бік цієї медалі — брехливість і віроломство багатьох із нас. і тих, хто має владу, і тих, хто її не має. Тобто ми правильно робимо, що не довіряємо. Та виявляється, що правильно роблять і ті, хто не довіряє і намѕ Пообіцяти і відразу ж забути про обіцянку, обманути й обхитрувати — це для багатьох стиль, і це реалії сучасного життя.
Відтак всіх людей лякає невідомість, насторожує непередбачуваність та неможливість спрогнозувати дії свого оточення, а це, як правило, негативно відображається на фізичному і психічному стані самої людини.
Кожен з нас хоче, щоб його поважали. Це природна потреба. Але неможливо поважати неправдиву людину. Домовленість з нею не можна сприймати серйозно, від неї будь-коли можна сподіватися якоїсь каверзи, шкоди для себе. З давніх часів таких людей зневажали, висміювали, намагалися не мати з ними жодних ділових справ.
Спільноти, в яких люди не довіряють одне одному, не можуть бути успішними. Вони неспроможні вирішувати загальнонаціональні завдання.
Як у давнину боролися
з неправдою
Наші проблеми з обманами і хитруваннями та недовірою одне до одного не є чимось новим або унікальним у світі. Люди з давніх-давен їх бачили, розуміли їх згубний вплив і намагалися боротися з ними. У багатьох релігіях обман і неправду вважають великим гріхом.
Відома «Книга мертвих», написана понад 3,5 тисячі років тому в Давньому Єгипті, тобто задовго до появи християнства, містить розділ «Сповідь заперечення в потойбічному суді». Написане там вважають еталоном моральних норм давнього єгиптянина, яких він повинен був дотримуватися протягом життя, щоб уже після своєї смерті виголосити у вигляді сповіді перед 12-ма богами на чолі з головним суддею і повелителем царства мертвих богом Осірісом. Єгиптяни вірили, що богів потойбічного світу обманути неможливо.
Як там написано, після виголошення промови серце покійника зважували. Якщо воно було легким, це означало, що сказані ним слова були щирими і в майбутньому його чекало безсмертя та долучення в наступному житті до сонму богів. Коли ж промова на суді не відповідала дійсності, то серце померлого було важким і його пожирало страшне чудовисько Амма.
Ось деякі уривки з цієї промови: «Я не скоював гріхів супроти людей», «Я не позбавляв обманом бідної людини її майна», «Я не спричиняв болю», «Я жодної людини не вимусив заплакати», «Я не скоював убивства» і т. ін. Як видно з цієї сповіді, давні єгиптяни за тисячі років до нашої ери переймалися праведністю свого життя для того, щоб заслужити безсмертя в потойбічному світі. Українців у XXI столітті такі питання вже не особливо хвилюютьѕ
А десь за 600 років до народження ісуса Христа в тогочасному ірані жив філософ — пророк Заратустра, якому, за переказами, було дано Боже Одкровення у вигляді Авести — Святого Письма зороастризму. Він проповідував, що у кожної людини є частинка божественного вогню, яка здатна бути дороговказом на її життєвому шляху. Якщо особа налаштована на сприйняття цього внутрішнього голосу справедливості, то вона знайде в собі сили творити добро і боротися зі злом. Пророк і його послідовники вважали, що непохитна віра в Бога вселяє людині внутрішню силу, додає впевненості при зіткненнях з труднощами буття. В основі моральної етики Заратустри були «добрі думки, добрі слова, добрі справи». Він вчив, що посмертна доля людини залежить від її праведності.
Таке вчення пророка було своєрідним дороговказом, моральними підвалинами, мірилом міжлюдських взаємин у житті тогочасного суспільства. Страх кари в майбутньому потойбічному світі стримував людей від скоєння зла і несправедливості в реальному житті. Віра у щасливе життя після смерті за умови виконання заповітів Заратустри породжувала толерантність і сприяла об’єднанню в боротьбі зі спільним ворогом та, в разі потреби, виконанню суспільних робіт.
Великий китайський філософ Конфуцій (551—479 рр. до
н. е.) наголошував на первинності моральних законів над державними. Він говорив, що коли не буде перших, то другі справедливими бути не можуть. Зокрема вважав, що головне в державному управлінні — не збільшення кількості законів і посилення нагляду за їх виконанням, а моральне виховання людейѕ
Ось як висловив одну з головних своїх тез китайський мудрець. На запитання, що означає любити людей, Конфуцій відповів: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі. Тоді не буде ненависті в державі і зникне ненависть в сім’ї».
Аналогічна теза міститься і в інших вченнях, зокрема у «Ведах» — збірці священних текстів індуїзму, які віруючі вважають божим одкровенням, даним людству через святих мудреців. «Веди» написані дуже давно, десь між 1500 і 800 роками до нашої ери. Ось як вона там висловлена: «Не поводься з іншими так, як би не хотілося, щоб поводилися з тобою; це суть закону — всі інші закони не постійні». (Махабхарата. Веди 39).
Розуміння людських стосунків у цих доктринах певною мірою перегукується з пізнішим вченням ісуса Христа, зокрема Його другою головною заповіддю: «Люби свого ближнього, як самого себе».
У біблійних книгах Старого Заповіту, написаних з XIII по I ст. до н. е., вироблені і моральні закони, спільні для всіх ізраїльських колін. Читаємо:
1. Не будеш розносити неправдивих поголосок. Не покладеш руки своєї з несправедливим, щоб бути свідком неправди.
2. Не будеш з більшістю, щоб чинити зло. і не будеш висловлюватися про позов, прихиляючись до більшости, щоб перегнути правду.
8. А хабара не візьмеш, бо хабар осліплює зрячих і викривляє слова справедливих. (Вихід 23 — 1,2,8).
19. Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. (Повторення закону 16 — 19).
Як бачимо, в сиву давнину кожен народ мав просвітлених мудреців, які незалежно один від одного відкривали одні й ті самі моральні закони, приходили до єдиної думки, що людина, яка живе в спільноті, повинна дотримуватися загальних правил співжиття — не вбивати, не красти, не брехати, не обважувати, не забирати силою й ін.
Маємо мати власне
слово гонору
Начебто нічого складного нема і, здавалося б, кожен може стати хоча б трохи чеснішим, відповідальнішим, справедливішим. Коли ми змінимося на краще — і держава, в якій живемо, зміниться. Але на практиці зрозуміти самого себе, побачити власні недоліки і змінитися є для людини найважчим завданням. Очевидно, що змінитися миттєво ми не зможемо, бо це завдання не одного року і не десятиліття. Але іншого шляху немає, якщо хочемо стати європейцями не лише географічно, а й за свідомістю, ментальністю і добробутом. Домогтися, щоб слово, сказане українцем, було вагомим і авторитетним. Тільки тоді можливою стане заможна і по-справжньому незалежна Українська держава.
У багатьох суспільствах тисячами років виробляли певні норми поведінки, які сприяли підвищенню соціального статусу чесних людей, існував ненаписаний кодекс честі. Не випадково з’явилися вислови, які гарантували сказане і наголошували на соціальному статусі того, хто говорив: «слово джентльмена», «слово офіцера», «слово дворянина». У поляків — «слово гонору». В Японії самурай, який порушив обіцянку, не виконав свого обов’язку, робив харакірі — вчиняв самогубство. Офіцери за невідданий борг, програний у карти, стрілялися.
У нас поки що все інакше. Років 15 тому мені довелося почути від одного українського бізнесмена таке: «Німці? Та вони такі дурні... Даючи нам товар, вірять на слово у те, що ми, продавши його, віддамо їм гроші. Ха-ха-ха». Кожний хитрує, обманює одне одного, і всі залишаються у програші в підсумку. Недотримання слова позбавляє нас друзів і партнерів для подальшого розвитку та їхньої допомоги і підтримки. Тож час і нам робити висновки й розпочинати змінюватися.
