Лікарня, що була катівнею

Те, що наших предків масово нищили за національною та ідеологічною ознаками, ми вже, здавалося б, перепустили крізь серце й осягли розумом. Але людиновбивча машина тоталітаризму і далі виказує свої сліди через нові й нові безіменні могили масових поховань. Цього разу — знову Єзупіль на Івано-Франківщині.

Івано-Франківське обласне історико-просвітницьке товариство «Меморіал» цими днями розкрило ще одне місце захоронення часів репресій НКВС — на території місцевої лікарні, що протягом 1944–1956 років була в'язницею, пише Zбруч.

Історія почалася з того, що до фахівців — громадських активістів звернулися працівники Єзупільської міської лікарні, які 2011 року виконували земельні роботи у подвір'ї лікарні. У роки НКВС сюди звозили заарештованих українців, які обстоювали позицію незалежності України, та їхніх родичів, яких передбачалося виселити звідси у Сибір та на Далекий Схід Росії.

Отож три роки тому в лікарні Єзуполя і почато ґрунтовніі розкопки. Їх провадять на громадських засадах за участю активістів, що працюють на самому ентузіазмі та у вільний від основної роботи час. «Меморіалу» допомагають ще активісти ГО «Патріот України».

За цей час віднайдено 191 скелет вздовж рову. Є підстави вважати, що туди скидали тіла вояків УПА та членів підпілля ОУН. Під час визвольної боротьби органи НКСВ використовували такий метод, коли тіла загиблих підпільників чи оунівців виставлялося на показ громаді, щоб люди впізнавали своїх і боялися далі виступати проти «совітів». Тіла страчених не віддавали рідним, а так і скидали у братську могилу, пересипавши вапном. На деяких останках чітко помітні сліди кульових отворів. Є кістки з численними переламами, що свідчать про катування, слідами від ударів тупими предметами. У цій-таки могилі натрапили на гільзи від набоїв до зброї, що була у вжитку підрозділів НКВС. Більша частина скелетів належить чоловікам віком від 20 до 40 років. Близько 40 осіб — до 20 років. Понад два десятки скелетів — жіночі.

Після опрацювання архівів українського підпілля стало відомо, що під час погромів у селах Галицького району схопили  поранену станичну ОУН. Вона наступного дня померла. ЇЇ поховали за господарською будівлею в'язниці, роздягнену догола, а значить її останки знайдено серед цих поховань. Трапляються деталі, які вражають особливо, як-от нашийне розп'яття Ісуса Христа та намистинки, виявлені у стиснутій кисті руки, що належала юній дівчині.

Місцеві мешканці часто приходять на розкопки, висловлюючи здогади, що тут можуть бути поховані їхні родичі, але точної ідентифікації досягти не вдається.

Наблизившись до завершення розкопок, пошуковці раптом натрапили на нові людські кістки. Людські останки виявили днями і під службовим гаражем, і під дорогою, що веде до Єзупільської лікарні. І це проблема, бо починати розкопки у цих місцях не можна без офіційного погодження — зачеплено територію комунальних комунікації та приміщення громадського користування.

Робота справді ювелірна: крок за кроком, кістка за кісткою, без поспіху, щоб не порушити і не знищити кісток скелетів. За робочий день група з 4–5 осіб може розчистити останки чотирьох людей.

Коли все завершать, візьмуться до організації перепоховання у центрі Єзуполя, де облаштована братська могила, в якій вже покояться останки 50 жертв комуністичного терору, знайдених на тому самому подвір'ї лікарні-в'язниці.

Відколи Україна незалежна, на Івано-Франківщині розкопки провадять чи не найактивніше, хоча і здебільшого громадськими зусиллями. Загалом виявлено 115 місць по всій області, а це понад 3 тисячі 400 скелетованих останків. Історія, як виглядає, повторюється. На сході України знаходять новітні місця масових поховань мирного населення, знищеного терористами 2014 року.

«Небажання аналізувати уроки історії, майже виключно громадський поодинокий ентузіазм, самоусунення владних структур — це та інше призвело до сьогоднішньої драми на сході. За 23 роки ми не донесли жителям Східної України, чому наші прадіди взяли зброю до рук у 1942–1943 роках. Пригадаймо, коли у 1941 році відкрилися радянські в'язниці, коли органи НКВД  втекли із Західної України. Львів — тюрма на Лонцького, Івано-Франківськ — Дем'янів Лаз, Надвірна. Братські могили із сотнями насипом похованих наших співгромадян, які не мирилися із комуністичним терором або навіть тихо співчували, чи були родичами патріотично налаштованих українців. Масово нищили усіх. У довідках, знайдених тоді у кишенях розстріляних українців, значилося: засуджений до десяти років ув'язнення. Насправді ж їхнє життя здебільшого переривали кулі тих, хто поспіхом тікали з цих територій, уступаючи місце новому режиму з таким самим нелюдським обличчям. Згодом у протистоянні двох імперій зла ті, чия пам'ть була такою ж свіжою, як земля на безіменних могилах їхніх близьких, аж ніяк не хотіли повернення радянського режиму до своїх осель. Тому брали зброю до рук та йшли в УПА.

Ми так і не встигли донести східнякам цю правду про злочини комунізму. Ми так само не можемо сприйняти їхнє ходіння під червоними прапорами у ці дні, хоча розуміємо, що вони підігріті міфами політтехнологів. Серед цих реалій владі і нам усім слід будувати майбутнє, переставши нехтувати власною історією.

Захоплюючись країнами Європи, слід бачити їхні успіхи в тому, що вони не відкинули уроків свого минулого. У нас же ведуться розкопки, то хай вони собі ведуться, а державним органам це нецікаво. У нас немає єдиної державної системи національного виховання, збереження національної пам'яті, за винятком ґрунтовного дослідження Голодомору», — підсумовує актуальний стан справ директор Івано-Франківського музею визвольної боротьби ім. С. Бандери Ярослав Коретчук, активний учасник розкопок.