Людина в погонах
Під час цього інтерв’ю тимчасово виконуючому обов’язки начальника УМВС в області підполковникові міліції Русланові Воробйову було поставлено чимало неприємних запитань. Можливо, він і пошкодував, що так легко пішов на контакт з журналістами. Зрештою, претензії були не особисто до Руслана Анатолійовича. Просто громада добивалася, щоб прикарпатську міліцію очолював наш краянин, натомість з Києва прислали навіть не одного, а одразу чотирьох керівників (начальника і трьох заступників) обласного УМВ
Зрозуміло, що такий демарш не міг не викликати певного спротиву. Хоча, як відомо, спершу треба спробувати зрозуміти людину, а потім уже оцінювати. Зазначу наперед, що в Руслана Анатолійовича така біографія, що хоч пригодницький роман пиши.
Миротворець
Попри те, що моєму співрозмовникові лише 40 років, він уже встиг чи не півсвіту об’їхати. Побував і в колишній Югославії, в Африці, Азії, Великобританії. А його кар’єрне зростання — не менш вражаюче.
Та почнемо з того, що бути людиною в погонах Руслан Воробйов мріяв з дитинства. Хоча батьки його — освітяни, працювали у сільських школах на Хмельниччині, де й народився наш візаві. Думка служити саме в міліції прийшла до нього у підлітковому віці і вже тоді почав втілювати її в життя, зокрема, став членом дитячої організації «Юний автоінспектор». Чому обрав саме «даішний» напрям — теж є пояснення. Бо ще одним захопленням Руслана Воробйова були автомобілі. І це також вилилося у прагматичну площину навчання в автошляховому технікумі, до якого вступив Руслан Анатолійович після восьмого класу. і все ж мрія про міліцію не полишала, тож, закінчивши цей навчальний заклад, спробував вступити до тоді ще Київського державного університету внутрішніх справ України. Але на заваді стали певні проблеми зі здоров’ям, які, як не парадоксально, не завадили його призову до армії.
Зате, згадує мій співрозмовник, за час військової служби вдалося усунути оті проблеми зі здоров’ям і, демобілізувавшись, навіть не заїжджаючи додому, бо час не чекав, він поїхав до Києва.
Про успіхи в навчанні в університеті внутрішніх справ свідчить той факт, що після його закінчення (до речі, з відзнакою) Русланові запропонували залишитися в закладі на посаді командира навчального взводу і в підсумку він дослужився до начальника курсу.
Але потім, через певні сімейні обставини, перейшов до Головного управління боротьби з організованою злочинністю, звідки поїхав у складі спеціального підрозділу МВС України в Косово, взявши участь у своїй першій миротворчій місії.
— Тоді найбільше мене вразило, в яких злиднях проживало місцеве населення після війни і ті жахіття, котрі йому довелося пережити. Люди розповідали, як вони місяцями, коли відбувалося бомбардування території, жили у підвалах. Згадуючи про це, вони не стримували сліз.
Русланові Воробйову, який у цьому спецпідрозділі обійняв посаду звичайного патрульного, довелося брати участь у різних, в тому числі й антитерористичних операціях, затримувати осіб — як звичайних, так і військових злочинців. Одного разу, наприклад, затримували чоловіка, який скоїв тяжкий злочин в Австрії і переховувався в Косово. Зловмисник встиг витягти гранату, але, на щастя, правоохоронці вчасно перехопили йому руку і ніхто не потерпів.
Як стверджує Руслан Анатолійович, участь у місії збагатила його досвідом, зокрема й висновком, що варто добре знати англійську мову. Посилено почав вивчати її ще в Косово і продовжив, коли повернувся до України. А стосовно міліцейської служби, то його призначили начальником охорони Київського метрополітену. Щоправда, незабаром мій співрозмовник знову помандрував до Косово, але тепер завдяки в тому числі й знанню англійської вже став командиром взводу, а згодом його підвищили до заступника командира — начальника штабу українського спеціального миротворчого підрозділу.
Далі — наступне повернення в Україну і наступна посада. Русланові Воробйову запропонували повернутися до тепер уже Національної академії внутрішніх справ на посаду заступника начальника комплексного ресурсного забезпечення. Погодився, бо пообіцяли квартиру. Річ у тім, що свого часу він розлучився і колишнє житло залишив дружині, а сам мешкав у гуртожитку. Та пропрацював на новій посаді лише два роки, бо знову закортіло випробувати свої сили в миротворчій місії, тільки тепер уже як спостерігач ООН. Новим місцем служби стала охоплена вогнем громадянської війни Ліберія, де Руслан Анатолійович був координатором спеціальних миротворчих підрозділів. В його підпорядкування входило вісім таких підрозділів з Непалу, індії, Йорданії та Нігерії.
Додамо, що він ще встиг повчитися, пройшовши конкурс у посольстві Великобританії, в університеті Святого Йорка на спеціальному міжнародному факультеті. Після повернення з Ліберії, де пробув усього півроку, очолив в Україні спеціальний миротворчий центр, де вже сам передавав знання майбутнім миротворцям. Хоча й продовжував особисте навчання. Зокрема, у школі карабінерів в італії, в академії поліції в індії, де отримав міжнародний сертифікат на підготовку спеціальних миротворчих підрозділів ООН.
— Річ у тім, — пояснює Руслан Анатолійович, — що раніше кожна країна готувала такі структури так, як вона вважала за потрібне. От і було вирішено розробити єдині стандарти для всіх.
«Підводних течій не вбачаю...»
Після повернення в Україну Воробйову спершу пропонують очолити інститут управління НАВСУ. Захистивши кандидатську дисертацію на тему «Правовий статус МВС як учасника бюджетного процесу», він став заступником начальника управління професійної підготовки та освіти департаменту кадрового забезпечення Міністерства внутрішніх справ. і саме звідти поїхав до івано-Франківська. Тут як Русланові Анатолійовичу, так й іншим новим керівникам управління довелося потрапити одразу ж у вир подій. Йдеться про акцію добровольців зі спеціального міліцейського батальйону «івано-Франківськ», яку вони влаштували під стінами «школи міліції». Адже бійцями, принаймні на офіційному рівні, фактично ніхто не займався, вони не мали ні умов для підготовки, ні уніформи, ні засобів захисту тощо. Та, як запевнив Руслан Воробйов, буде зроблено все для вирішення відповідних проблем.
— Запевняю, що непідготовлених бійців ніхто не направлятиме на схід, — каже він. — Ми все зробимо, щоб вони пройшли всебічну підготовку і могли захистити як себе, так і громадян. Бо навіть боєць, котрий, скажімо, володіє прийомами самооборони, добре знає стрілецьку зброю і влучно стріляє, може бути психологічно не готовим натиснути на спусковий гачок у той момент, коли це потрібно. Навчатимемо і цього...
Зауважу, що коли Руслан Анатолійович заговорив про своє нинішнє призначення, то зазначив, що керівництво доручило нелегкий напрям роботи. Мовляв, тут існує чимало проблем, у тому числі й така, що у місцевого населення тривалий час не складалися стосунки з правоохоронними органами. Та насправді у нас проблеми не із місцевою міліцією, а з тим, що вперто нав’язують «варягів», не рахуючись з громадською думкою.
— Це звичайна практика Міністерства внутрішніх справ — призначати керівні кадри з інших регіонів, у тому числі й для того, щоб не було так званої «кумівщини», «зростання» з місцевим населенням, в негативному розумінні цього слова. На мою думку, наше призначення було зроблене саме з такою метою. інших якихось причин, підводних течій — не вбачаю. Щодо мене — я людина в погонах. Отож де Батьківщина наказала, там і буду служити. Щиро кажучи, до приїзду навіть не підозрював, наскільки тут складна ситуація.
- Навряд чи вам буде комфортно служити за такого несприйняття.
— Комфортно чи ні — то вже інше питання. Можливо, на початках і справді буде некомфортно. Але запевняю: зробимо максимально все для того, щоб місцеве населення нас сприйняло.
До речі, ми мали можливість поспілкуватися з колишніми працівниками міліції, котрі на пенсії і нині входять до «Самооборони» або «Правого сектору». Так, їх болять події в державі, в нашій міліцейській системі, бо вони патріоти і професіонали своєї справи. У нас вийшла доволі конструктивна і нормальна бесіда. Бо професіонал із професіоналом завжди знайдуть спільну мову.
Потрібна реформа, а не балаканина
- Руслане Анатолійовичу, ви відповідаєте за кадрові питання. Багато людей дотримується думки, що нинішню міліцію можна реформувати лише одним шляхом — розігнати теперішній склад і набрати нових, ще не зіпсутих старою системою корупції, поборів, хабарництва працівників.
— Досвід такої реформи вже мала Грузія. Засоби масової інформації дуже полюбляють розповідати про нього. Я особисто вивчав цей досвід. і хотів би сказати, що, по-перше, там розігнали не всю міліцію, тільки патрульно-постову службу. Але це потягнуло за собою зростання кількості тяжких злочинів у дев’ять разів, а загальна злочинність зросла у шість разів. Такі дані статистики.
- Але чомусь грузинські кримінальні авторитети почали втікати до Росії та України. Водночас вдалося стрімко знизити рівень корупції в тамтешній поліції, котру вважали найбільш корумпованою в країнах СНД.
— Не буду з вами сперечатися. Можливо, на певний період та реформа дала позитивний результат. Але я також навів конкретні цифри. і якщо суспільство готове, щоб і в нас повторилася така ситуація, то я готовий на загальних засадах прийти в оновлену міліцію, виставити свою кандидатуру на конкурс. Я самодостатня людина, котра може без проблем знайти собі роботу як в Україні, так і за її межами. Принаймні чи не раз на місяць отримую такі пропозиції.
- І все ж у вас великий досвід спілкування та співпраці з правоохоронними структурами інших країн. З вашої точки зору, які зміни потрібні нині в українській міліції?
— Наша біда в тому, що у нас багато хто говорить про реформу міліції, обіцяє її зробити, але все залишається на своїх місцях, бо немає фінансового підкріплення.
- Йдеться про відповідну зарплату, принаймні низової ланки правоохоронців?
— Не лише про це. Зарплата — питання десяте. Ось, наприклад, ми проводили операцію в Косово разом з «натівцями». Це було вночі. Попереду летів «безпілотник». Зображення з нього передавали на монітори, які були в наших машинах. і ми в темряві вільно орієнтувалися на місцевості, бачили, в якому напрямку рухатися, які можуть виникнути перешкоди тощо. І навіть не хочу порівнювати з тим, як ми проводимо схожі рейди. Отже, реформа, як на мене, — це коли бійця забезпечено всім необхідним, відповідним чином дбають про його безпеку, коли він знає, що у нього вдома сита сім’яѕ Коли вистачає на всіх автотранспорту, пального, навіть канцелярського приладдя. А все інше — це не реформа, а балаканина. До речі, внаслідок так званих реформ, не підкріплених фінансово, ми втрачали чимало професіоналів, які могли ще працювати. Та їх доводилося відправляти на пенсію. А нині, коли відбувається широкомасштабна військова операція, вважаю, не потрібно ніякої реформи. Вона просто дестабілізує ситуацію в правоохоронних органах.
На день народження —відпустка
- А які ваші враження від особового складу івано-франківської міліції?
— Був такий момент, що ми з виконувачем обов’язків начальника УМВС заїхали до Івано-Франківського міського відділу міліції і запитали першого міліціонера, який нам трапився на розводі, вимоги статті, яка регламентує діяльність органів внутрішніх справ, то відповідь, як-то кажуть, від зубів відскакувала. Ми були приємно вражені. Видно, що керівництво працює з особовим складом. Можливо, просто потрапили на такого підготовленого бійця...
- На жаль, можу навести й багато фактів бездіяльності міліції. Наприклад, одного разу мою знайому, як-то кажуть, «розвели» по телефону. Мовляв, родич потрапив в аварію, потрібні терміново гроші, щоби «зам’яти» ситуацію. Ми звернулися до міліції. Про результат — вже здогадуєтеся. Але річ не в тім. Просто знайома, яка не мала жодного стосунку до правоохоронних органів, через свої зв’язки змогла знайти номер, з якого до неї телефонували. Отже, міліція нічого не робила з тією заявою жінки. Бо якби хоч пальцем поворухнули, самі б знайшли зловмисників. і це лише один із прикладів. По друге, не секрет, що в самій міліцейській структурі існує система поборів.
Скільки це вже можна терпіти — усілякі «пожертви» на подарунки керівництву з нагоди дня народження і т. ін...
— Хочу запевнити, що мені на день народження ніяких поборів не буде, бо взагалі на цей час беру відпустку. У мене така практика. і нічого подібного до цього не буде в структурі, яку очолюю.
Що стосується першої половини запитання, то, на жаль, і нам це відомо. Проблема в тому, що яке суспільство, така й міліція. Буває, що прийде нормальна людина, але з часом система її псує. Дуже добре, коли поряд із бажанням працювати в міліції у людини є й почуття патріотизму. Погодьтеся, у нас таких багато. Лише, як відомо, одним патріотизмом сім’ю не нагодуєш, і тому, можливо, хтось би й пішов до нас працювати, але шукає таку роботу, яка б дозволила заробляти більше. Отже, знову говоримо про фінансове підррунтя. Зрештою, якщо будуть чесні правила гри в суспільстві, — а до цього, як бачимо, все йде — то вони будуть і в міліції. Шкода тільки, що це все не вирішується за день, але цього принаймні треба прагнути і робити все, щоб так сталося якнайшвидше.
