М'язи північного сусіда. До яких викликів готується білоруська армія

За радянських часів Білоруський військовий округ мав особливий статус. Оскільки БРСР не мала виходів до морів, а її повітряний простір був надійно прикритий з усіх боків іншими угрупованнями протиповітряної оборони, на території республіки сконцентрували найбільшу кількість танків.

Це був могутній танковий кулак – другий ешелон гіпотетичного запланованого ще в 1940-ві – 1950-ті роки наступу аж до берегів Атлантичного океану. 1990 року на білоруській території стояло сім танкових, три мотострілецькі та одна артилерійська дивізія. Загалом у СРСР було 28 танкових дивізій, більшість перебувала на території країн Варшавського договору. Після ліквідації радянської Західної групи військ та розпаду Союзу Білорусь стала набувачем чи не найбільшого танкового парку на пострадянських теренах.

Кількість озброєнь на її землях була регламентована на засадах Договору про звичайні збройні сили в Європі (1990) з додатком до нього – Ташкентськими домовленостями (1992). Унаслідок ухвалення цього епохального документа арсенал звичайних озброєнь на території Білорусі був значно скорочений, але за наполяганням Росії все одно залишився неадекватно великим. Це чітко видно, якщо порівняти кількість озброєнь на території Білорусі та її сусідів із їхнім населенням (див. «Різниця арсеналів»).

На підставі договору кількість озброєнь у різних країнах щорічно перевіряли міжнародні експерти. Наприкінці кожного року виходило у світ видання The Military Balance, яке раніше можна було придбати (за чималу суму) в друкованому вигляді, а зараз воно є в інтернеті.

Утім, зазначене джерело не відображає всіх нюансів щодо наявності та зберігання бойових машин у різних державах. В Україні, Білорусі й Росії більшість їх перебуває на так званих Базах зберігання озброєння та техніки (БЗОТ, або російською – БХВТ). БЗОТ у трьох країнах мають принципову різницю. У нас це гігантські склади з де-факто іржавими, мало на що придатними корпусами, занедбані й розграбовані. У Росії ситуація значно краща, але, за оцінками місцевих військових експертів, до 50% техніки на тамтешніх БЗОТ також непридатні. Передусім через складні погодні умови (бо чимало техніки зберігають просто неба), великі території та нестачу особового складу.
У Білорусі немає проблем із великими відстанями: всі бази техніки розміщені компактно. Клімат теж сприятливіший, ніж у Росії, що ж до дбайливості, то Збройні сили Республіки Білорусь можуть служити взірцем того, як треба ставитись до законсервованої військової техніки. Вона вся придатна до бойових дій.

Нині у ЗС РБ служить 62 тис. осіб (зокрема, 14 тис. на так званих цивільних посадах). Підготовлений резерв – 350 тис. Іще чимало людей – у спецчастинах КГБ та МВС.

На відміну від України у воєнній доктрині Білорусі чітко визначений імовірний супротивник: Польща та країни НАТО. Тож сухопутні війська поділяються на Західне (проти Польщі) та Північно-Західне (проти Лит­­ви) оперативні командування.
Формально сухопутні війська Республіки Білорусь порівняно невеликі лише три механізовані та одна артилерійська бригади. Разом із тим на території країни збереглось аж п’ять баз зберігання озброєння та техніки, що у випадку війни можуть бути п’ятьма танковими дивізіями.

АЛЯКСАНДР ЛУКАШЕНКА ЩЕ ЯКОСЬ НАМАГАЄТЬ­­СЯ ЗБЕРІГАТИ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧ­­НУ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СВОЄЇ ДЕРЖАВИ, АЛЕ З НАЯВНИМИ ЗБРОЙНИМИ СИЛАМИ ДОСЯГТИ ЦЬОГО НЕРЕАЛЬНО

Крім бойової техніки Республіка Білорусь зберегла свій хоч і невеличкий, але потенційно потужний військово-промисловий комплекс. Передусім у галузі оснащення танків. Зокрема, біло­­руські конструктори стали розробниками й продукувальниками багатоканального прицілу «Сосна-У» для танків Т-72, які найкращим чином показали себе у війні на Донбасі проти Збройних сил України. Цікаво, що в ЗС РБ існує центр підготовки та застосування безпілотних авіаційних комплексів. У нас, незважаючи на майже рік війни й активне використання безпілотників, відповідною діяль­­­ністю досі займаються переважно волонтери.

Фактичну кількість озброєнь на території Республіки Білорусь на сьогодні різні джерела подають по-різному. Російськомовні інтернет-ресурси наводять циф­­ри, значно менші за ті, що фігурують у згаданому The Military Balance. Що ж до білоруських ЗМІ, то напівофіційний інфор­ма­­ційно-аналітичний портал «Белорусская армия» станом на 2007 рік пропонує статистику озброєнь, приблизно відповідну тим квотам, що були встановлені в 1990–1992 роках. Основні типи зброї в Республіці Білорусь такі самі, як і в Росії: танки Т-72, Т-80, БТР-80 тощо.

У Збройних силах РБ досить велика й, на відміну від української, реально спроможна літати (а не поламана) військова авіація. Кількість бойових літаків у російськомовних та англомовних джерелах збігається – 128. Проте ударних гелікоптерів – чомусь різна. Росіяни пишуть про 22 машини, англомовні видання – про 70, що реальніше.

Величезна увага в білоруській армії присвячена ідеології. Президент Білорусі та головнокомандувач її ЗС Аляксандр Лукашенка з перших днів свого правління не раз публічно заявляв, що країна перебуває на вістрі ідеологічної боротьби із західним світом. Збереження КГБ та посад замполітів у армії – логічний крок, який випливає з позиції білоруського президента. Але тепер замполіти називаються заступниками командирів з ідеологічної роботи.

Суть цієї роботи випливає і зі світогляду президента Білорусі, який вважає, що лише співіснування з Росією в будь-яких її політичних формах – єдиний історично правильний шлях білоруського народу. Решта проявів національно-визвольної бороть­­би разом із білим прапором з червоною смугою посередині зазнають обструкції. Діяльність Білоруської Народної Республіки та її діячів, військово-політичні союзи з Польщею чи Литвою вважаються колабораціонізмом. Видання книжок на ці теми в Білорусі не заборонено, але вони виходять мізерними накладами. Скажімо, навіть розвідки про білорусів у армії Наполеона (що теж є безумовним проявом колабораціонізму згід­­но з офіційною ідеологією) видаються накладами 122 (!) примірники.

Через ідеологічні заборони Білорусь фактично позбавлена гідних національних телебачен­­ня й кіно. Населення країни абсолютно залежне від російського блакитного екрана та кінострічок із радянською ностальгією, передусім на теми Другої світової війни.

Попри те що Аляксандр Лукашенка публічно висміяв Вік­тора Януковича після обрання його президентом України й заявив, що з розумінням ставиться до причин, які передували подіям на Майдані 2014 року, білоруська військова еліта однознач­­но на боці Росії.

Офіцерський корпус Республіки Білорусь комплектується випускниками семи військових факультетів цивільних навчальних закладів, а також військових інститутів Російської Федерації. Звісно, фахова підготовка майбутніх білоруських офіцерів у російських спеціалізованих вишах значно краща, ніж на факультетах державних університетів. Деякі спеціальності взагалі можна здобути лише у військових навчальних закладах РФ. Приміром, у Силах спецоперацій (які становлять 10% від ЗС) служать переважно офіцери, які закінчили Рязанське вище повітряно-десантне командне училище або факультет спеціальної розвідки Новосибірського училища. Під час вступу до військових вишів східної сусідки білоруські хлоп­­ці як обов’язковий предмет складають російську мову. Білоруська, вочевидь, не потрібна. Армійська вища освіта так само здобувається або у Військовій академії Республіки Білорусь, або в численних російських академіях.

Серед генералітету й вищого офіцерського складу РБ переважають спадкові військовики. Ще донедавна серед них була певна кількість із українськими прізвищами. Попереднім військовим міністром був генерал-лейтенант Юрій Жадобін – уродженець Дніпропетровська. 25 листопада 2014 року його звільнили в запас (за віком), і крісло перейшло до генерал-майора Андрея Равкова (1967 року народження). Якщо переглянути біографії інших військових чільників Республіки Білорусь, то варто відзначити два надзвичайно позитивні явища, яких нашим Збройним силам бракує:

• на керівних посадах перебувають люди переважно до 50 років;
• дуже мало генералів.

Усі чотири заступники міністра – генерал-майори. Із них три етнічні росіяни й лише один білорус. У керівництві військово-повітряних сил та військ ППО три генерал-майори та чотири полковники. Командувач ВПС–ППО – росіянин, решта два генерали – білорус та українець. На інших ключових посадах Збройних сил РБ також значна частина росіян.

Зараз Аляксандр Лукашенка позиціонує себе та свою країну як нейтральну сторону в збройному конфлікті на Донбасі. Та ЗС Республіки Білорусь де-факто активно готуються до «різних варіантів», але всі у взаємодії та під керівництвом російського Генштабу. І це цілком очевидно, оскільки Білорусь має оборонний союз із Росією.

Зокрема, в РФ 17 березня почалися стратегічні командно-штабні тренування за участю військ Західного військового ок­­ругу, повітряно-десантних вій­ськ, авіації та Північного флоту. У цих навчаннях бере участь і оперативна група офіцерів Генш­­табу Збройних сил Білорусі.

Імовірні супротивники Мінська були наново визначені ще на початку 2014 року. Наведе­мо цитату з інформаційно-ана­лі­тич­­­­ного порталу «Белорусская армия», зі статті, датованої 17 лю­­того 2014 року:
«На Украине погромы, стра­­на находится на грани развала, а её боевики стремятся попасть в Беларусь для дестабилизации нашей республики, види­­мо, надеются получить повы­­шен­­ный гонорар. Польская властная элита открыто заявляет о денонсации договора о послевоенных грани­­цах, а это значит, что они готовятся вернуть себе «Крэсы Всхо­­д­­ни»…. В этот момент армия и народ должны быть еди­­ны, чтобы любой агрессор знал, что получит организованный и внушительный отпор».

Звісно, в Білорусі є й опозиція, яка притримується іншої думки. Зокрема, відомий війсь­ковий оглядач Аляксандр Алєксін 4 березня 2015 року опублікував статтю «Белорусскую армию будут переучивать под гибрид­ные войны». Із неї випливає, що президент і військове керівництво РБ усвідомлюють роль та значення російських диверсійно-розвідувальних груп і регулярних військ у війні на Донбасі. Понад те, автор ретельно аналізує стратегію і тактику російських військ у боях проти України, наводить авторитетні висновки воєначальників Кремля й НАТО. Цитує і виступ Аляксандра Лукашенки на нараді з командним складом ЗС 19 лютого. Президент Білорусі засудив «кольорові революції», але водночас зазначив, що «продолжаю­тся попытки открыто диктовать нам условия в торгово-эконо­­ми­­ческом сотрудничестве. Активизируется военная деятельность непосредственно вблизи наших границ». Хоча цей висновок лідера можна трактувати по-різ­ному, Аляксандр Алєксін вважає, що він спрямований передусім проти Росії. У підсумку автор статті зазначає: «Вежливых «зеленых человечков», как выяс­­нилось, опасаются не только потенциальные противники России, но и ее нынешние союзники. Они тоже стали задумы­ваться о способах противодействия. Беларусь для отпора в подобной ситуации может использовать в первую очередь уже существующие силы специальных операций, дооснастив их необхо­димым вооружением и военной техникой».

Стаття Алєксіна була передрукована багатьма веб-ресур­сами країни включно з «Белорусской армией». Це може свідчити про те, що він правильно зрозумів думку Лукашенки, який 19 лютого 2015 року поставив зав­­дання своєму оборонному відомству в найкоротші терміни розробити нову воєнну доктри­­ну. Щоправда, прізвище автора на цих сайтах зникло. Парадокс у тому, що ще 25 листопада 2014 року Аляксандра Алєксіна затримав КГБ за звинуваченням у «співпраці з іноземною розвідкою», а через два тижні він був відпущений із-під варти, коли дав підписку про невиїзд. Відтак напрошується висновок, що буквально в останні місяці Аляксандр Лукашенка почав шукати шляхи примирення з опозицією, аби протистояти «гібридним війнам», нав’язаним Росією.

Навіть якщо це так, у президента Республіки Білорусь немає жодних шансів протистояти «зеленим чоловічкам», особливо з допомогою згаданих Алєксіним сил спеціальних операцій. Ці сили (6 тис. військовослужбовців: дві бригади десантників, одна – спецназу та кілька загонів, укомплектованих винятково офіцерами й прапорщиками) просякнуті радянською та російською ідеологією. Те саме можна стверджувати і про підрозділи, підпорядковані КГБ та МВС Білорусі, чисельність яких навіть достеменно не відома.

Досить показовою у цьому плані є реакція білоруських військових аналітиків з офіційного табору на заяву, зроблену Росією 10-го березня 2015 року, про припинення участі в Договорі про звичайні збройні сили в Європі. Хоча Аляксандр Лукашен­­ка ще не висловив офіційної позиції своєї країни з цього приводу, аналітики вже стверджують, що Білорусь стане ареною боротьби між НАТО та Росією. І, на їхню думку, на території республіки слід чекати появи нових російських зенітно-ракетних комплексів ППО С-30 та літаків Су-27.

Мирного співіснування, яке панувало на більшій частині європейського континенту впродовж останніх 25 років, більше немає. Передрук статті Аляксандра Алєксіна частиною білоруських офіційних сайтів свідчить про те, що Білорусь де-факто визнала військову агресію Росії проти України. І хоч Аляксандр Лукашенка ще якось намагаєть­­ся зберігати військово-політич­­ну незалежність своєї держави, з наявними збройними силами досягти цього нереально. Вони є російським клоном і діятимуть так, як накаже Кремль.

Ярослав Тинченко, Український тиждень