«Метаморфоза»: проекція змін. Івано-Франківськ готується до ГОГОЛЬFEST

Івано-Франківськ вперто прагне вибороти у Львова статус культурної столиці України. Тож одна з «культурних родзинок 2016 року» – у червні тут проведуть гучно відомий фестиваль ГОГОЛЬFEST. Але деякі проанонсовані в рамках фестивалю заходи стартують вже. 19 лютого в філармонії показали «Метаморфозу».

Проект сучасний, креативний, змушує думати і не залишатися осторонь подій на сцені, у житті, країні та світі. Це водночас і певна провокація, і можливість виходу за межі загальноприйнятого, релакс, напруження, виклик, одним словом, те, що не зовсім готова споживати провінційна консервативна публіка, пише Збруч

Глядачів в залі негусто, заповнено трохи більше половини зали. Замало реклами, дорогі квитки, пасивність публіки чи нецікавий зміст? Відверто кажучи, побачене на сцені інше, ніж зазвичай показують на Франківських театральних сценах. «Метаморфоза» – сучасний міждисциплінарний театральний проект, який, на відміну від класичного театру, не має на меті долучити глядача до ідеалізованого світу краси і гармонії. Натомість тут на сцені бруд, негатив, гріхи сучасності, хвороби суспільства, його вади, недоліки, деградація, боротьба за виживання, примітивізм та інфантильність. А же зрада, легкодухість, ницість, цинізм, блюзнірство, моральне зубожіння... І самотність.

Костюми акторів, реквізит, декорації на сцені лаконічні, мінімалізм у всьому – не варто відволікати увагу від подій на сцені. Водночас дороге обладнання, музичні інструменти, якісне світло розставляють правильні акценти. Світлові рішення доповнюють гру акторів, музичний супровід створює емоційний фон, а на довершення – візуальна крапка, яка чітко ілюструє те, що хотіли передати актори. Для створення цілісної картинки перформансу кожен з учасників «включається» у потрібний момент, відіграє свою роль, і замовкає.

Сучасне мистецтво відверте і радикальне, воно уникає штучного прикрашання і вимагає нестандартних рішень. Вистава розділена на сім частин. Start дано. Актори у дивних костюмах починають рухатися. Основний реквізит – біле полотно на підлозі. Ще одне позаду, це фон, який резонує з візуальними імпровізаціями. Режисер створює рожеві замальовки: бавиться фарбами, легковажно махає пензлем, що за допомогою проектора «замальовує» акторів.

Світло гасне. На полотні цифра два і напис get ready. І переклад для української публіки – «підготовка». Актори боксують, займаються в спортзалі, танцюють. Марширують, стріляють, блюють... Одному з акторів, вручили червону картку. Це запрошення на війну, його приніс чорний ворон. Вона не пускає коханого, кидається на шию. Він відсуває її в сторону. Іде. Війна не допускає компромісів чи сумнівів... На полотні позаду – чоловік. Він п'є кров із трубочки у прозорій склянці.

Ще одна зміна сюжету. На екрані з'являється трійка і напис accept «прийняття». Вона будує дім. На тлі – малюнок акварельними фарбами. Пожежа. Виникає постамент, на ньому птах із величезним животом. Птах говорить про мир, про те, що у нас є ворог, який вбиває... «Я можу сказати правду, – виголошує птах. – Я не голуб – я ворон. І всі ви про це знаєте. І всі ви також не голуби. Голуби кажуть, що вони несуть мир, любов, але це брехня!» Не покидає відчуття дежавю... Скільки разів це повторювалось: агресор запевняє світ у своїх мирних намірах, бажанні зупинити війну, демонструє псевдолюбов, прикидається миротворцем. Але маска тимчасова, правда вилазить назовні.

Вкотре гасне світло. Again – знов... чотири. На полотні голубі барви. Небо, море... Виринають кораблі. Мирна, розмірена реальність вмить руйнується – голубий стає чорним. Понівечені маленькі кораблики, лунає звук тривоги. Чорнота розповзається і поглинає все. I have to go. У наступному епізоді фон знову стає білим, акорди на гітарі заспокоюють. На підлозі сидить чоловік. Він звертається до музиканта російською мовою: «Ты знаешь, я из Крыма». Той просить розмовляти англійською. Чоловік намагається розповісти свою історію, щоправда всіх слів він не знає. «Останні два роки, щоби потрапити додому, я змушений перетинати три пункти пропуску, – мовить чоловік. – На кордоні солдат перевіряє паспорти, рахує пасажирів у кожній машині. Довга черга із автомобілів, люди виходять з машин і стоять надворі. А там холодно, дуже холодно. Стоять і чекають. І вдень, і вночі. Українці, татари, молоді, старі, діти – чекають, щоб перевірили їхній паспорт».

Аж ось стоїть одна висока, красива жінка. Вона щаслива, адже зараз її черга. Вона має зимове пальто, яке називається шуба. У неї є ще шуба-hat. Водночас до лінії кордону підходить літній чоловік, вибачається, кашляє, скаржиться на проблеми зі здоров'ям, просить пропустити. Жінка його не пускає. Хтось з натовпу заспокоює розгнівану жінку, просить зберігати енергію. І нарешті приходить твоя черга, ти показуєш паспорт. В'язниця. Чорний птах танцює... Світло гасне.

Насамоті (Alone) актори під красиву українську пісню «Ой журавко, журавко» знімають елементи костюмів, зайвий багаж, відкидають те, що тягне їх донизу. Усі нашарування, які так довго носили на собі. Зашкарубла свідомість змінюється... На екрані чоловік. У нього одне крило. Він пробує літати, падає, підіймається. Знову падає. До нього підходить інший, допомагає, простягає руку, підставляє плече. І ще одне крило. Разом (together - частина шість) вони летять. Разом вони, чи то ми, сильні. І тільки разом зможемо бути вільними.

Це все була метаморфоза. На екрані сьомий, заключний напис. І люди, які разом. Їх багато, 40 з гаком мільйонів, які ще залишилися. Вони більше не стріляють один в одного, не проливають кров. Вони живуть.

«Ідея виникла рік тому. Для її реалізації необхідно було все підготувати, провести кастинг. Ми почали втілювати у життя постановку півтора місяці тому на арт-резиденції в Любліні. Після трьох тижнів репетицій покази пройшли в Києві, Вінниці, тепер в Івано-Франківську. Далі їдемо в Рівне та Амстердам. Ми намагалися показати події в Україні і багатьох інших країнах, у яких йде війна. Ми хочемо, щоб той переломний момент, метаморфоза, відбувалася швидше. Щоб в Україні були помітні ці зміни. Щоби відбувся перехід у світле, позитивне. Метаморфоза для кожного починається з себе. І не обов'язково чекати, доки для нас все зроблять, допоможуть – треба змінюватися самим», – розповідає режисер проекту Анастасія Любченко.

За прикладом акторів на сцені, глядачі теж мали б подумати про те, щоби скинути усі свої «нашарування, непотрібні, важкі нарости», той зайвий багаж, що тягнеться ще від Радянського Союзу. Бо нарешті час почати створювати нове суспільство, у якому немає корупції і багатьох інших депресивно-регресивних явищ. Просто сидіти в кріслі і спостерігати за процесом на сцені безглуздо – вистава тоді немає жодного сенсу. Побачене провокує думати, реагувати, співпереживати. Включатися разом зі світлом і гаснути, коли фон стає чорним. Готових рішень чи висновків тут немає. Це лише відображення внутрішнього світу – на сцені кожен побачив те, що в нього всередині. Таки от тест Роршаха. Усе, що бачиш – асоціації. Те, з чим асоціюються образи та сцени, відображає твої внутрішні проблеми, травми, сприйняття, відчай чи байдужість.

Після вистави глядачів запросили на обговорення. Очевидно, не всі в залі сприйняли виставу, зрозуміли «про що це», бо бажаючих висловитись чи отримати відповіді на запитання було зовсім мало. Здебільшого це жителі Сходу, переселенці з Донецької, Луганської областей та Криму. Їм показане зрозуміле і близьке, вони на власні очі побачили війну та смерть.

«Тема дуже болюча для мене, – поділилася враженнями від побаченого Ольга із Краматорська. – Найяскравіше враження на мене справила людина з одним крилом. Це дуже символічно. Не уявляю, чому раніше цей образ, який означає, що лише разом ми зможемо цю чуму перебороти, не використовували, не застосовували таку візуалізацію. Зачепила сцена з вороном, який прикидався голубом. Це змусило зануритися в себе так глибоко, що деякий час я не бачила подій на сцені».

Психолог, громадський активіст та шанувальник театру Радислав Петрів зауважив, що це справжній європейський театр. Йому було цікаво спостерігати, як через рух вдалося передати вади світу, дорогу життя, де людина робить чергову спробу і повертається назад. Момент, коли актори скидають нарости – видався йому дуже вдалою і цікавою метафорою.

Показ відбувся в рамках міжнародного некомерційного проекту Mime Wave Ukraine, «руху мімів», який створили українські, голландські та польські митці. Проект «Метаморфоза», як пояснюють творці вистави, це спроба створити проекцію змін у суспільстві засобами театру, анімації та живої музики. Задля цього тут зібралися перформери, міми, танцівники, режисери, актори, музиканти, композитори з Києва, Харкова, Криму та Амстердаму. Сприйняття відбувається на дуже тонкому, чуттєвому рівні, щоб викликати у глядача глибинні асоціації, емоції та рефлексію. Це один з напрямків роботи сучасного європейського театру, який, на жаль, поки що в Україні майже не практикується. Принаймні за межами столиці.