«Мрію в’їхати до Врадіївки на БТР під російським триколором»
Тиждень дізнався, чим нині живе селище, яке повстало проти міліцейського свавілля за півроку до початку Революції гідності
На головній вулиці Врадіївки нас зустрічає Владімір Ілліч Лєнін. Однією рукою вождь світового пролетаріату намацує щось у кишені, другу притискає до серця. Примружені очі зосереджено вдивляються вдалечінь: чи не йдуть вороги? Турбується Ілліч не тільки за себе. Адже за широкою гранітною спиною Володі ще той форпост радянщини – будівля Врадіївської райдержадміністрації.
Поговорити з головою чи з кимось із його заступників? Жіночка з «халою» на голові та натягнутою посмішкою на вустах запевняє: ідея просто чудова. Утім, на жаль, зараз у всіх «охочих» поспілкуватися з пресою за розкладом обід. Приходьте пізніше! А краще не приходьте взагалі, адже на годиннику 11:40...
Шило на мило
Обідати посадовці Миколаївщини люблять. «...На обід пішов, а поки обідав, то його там розірвало», – описує одну зі спроб громади зустрітися із сильними світу цього Валерій Косановський, чоловік років 40 у червоній футболці з оптимістичним гаслом «Жити по-новому» й камуфляжних штанях. Валерій уже має мобілізаційну картку. Готовий іти на війну.
Утім, певно, не хотів би, щоб на фронт пішов його син... Про свого малого розповідає з ніжністю та захопленням.
«До подій минулого літа він планував вступити до Одеського державного університету внутрішніх справ. Це я його вмовив... Коли у Врадіївці люди зібралися біля райвідділка й міліціонери вже почали затягувати до нього окремих активістів і поливати натовп газом, ми із сином стояли просто біля дверей, – згадує. – І того самого дня він мені сказав: «Тату, як би ти мене не просив, що б ти мені не казав, ніколи в МВС не піду. А якби я вже там працював, то вийшов би до людей і зірвав би свої погони». У такий бардак не зайдуть нормальні. Кожен подумає, що в нього є батько, є матір – для чого вони його ростили? Щоб люди плювали в нього?!»
ЗАМІНА РЕГІОНАЛА НА КУМА РЕГІОНАЛА НЕ ЛИШИЛАСЯ НЕПОМІЧЕНОЮ. ВРАДІЇВЧАНИ ПРОТЕСТУВАЛИ, АЛЕ ПОТІМ ОТРИМАЛИ ПОВІСТКИ ДО МІЛІЦІЇ
Але охочі трудитися в правоохоронних органах, звісно ж, є. Чимало старих працівників після народного бунту тут звільнили й понабирали нових, здебільшого, кажуть, молодь.
«Але молодь нахабна. Місцеві «панки». Наведу приклад: син Паплужного. Його матір – державний нотаріус. Чоловік її начебто приватний підприємець. Начебто, бо який підприємець, ми не знаємо. Знаємо, що злодій. На нього є безліч заяв – пиляє дерева в посадках і торгує дровами. Але хто ж його візьме, якщо син – виконувач обов’язки начальника карного розшуку?» – знизує плечима Валерій.
Після Майдану зміни торкнулися й вищих ешелонів місцевої влади. Зокрема, розповідають у Врадіївці, «зі зрозумілих причин» прибрали з посади колишнього регіонала, керівника райради Віталія Ростова.
«Замість Ростова був призначений його заступник Ігор Сало, людина від «Батьківщини». Але ж вони друзі й куми! Що це за зміна влади? – розводять руками місцеві. – Хтозна, як у вас у Києві, але в нас «Батьківщина» – це та сама банда...»
Ростов, розповідають, нині «влаштувався» у благодійний фонд Василя Капацини (у селищі його лагідно називають Кацапурою), колишнього регіонала та нинішнього кандидата-мажоритарника, білборди з прізвищем якого прикрашають центр селища.
Заміна регіонала на кума регіонала не лишилася непоміченою. Протестувати місцеві намагалися, розповідає Інга Боханова, безробітна врадіївчанка з двома вищими освітами. Разом із чоловіком живе на його невелику пенсію.
«Коли на місце Ростова був призначений Сало, ми виступили проти. Багато люду зібралося. Активісти – Народна рада – пішли в будівлю адміністрації. Всередині сиділи перевдягнуті у цивільне правоохоронці, вони нас освистували, коли ми намагалися взяти слово, штовхали... Також фотографували, знімали на відео. І в кожного, хто був там, згодом почалися проблеми, стали повістки приходити, – розповідає Інга. – Мого чоловіка, наприклад, раптом «запідозрили» в тому, що він займається самогоноварінням, викликали. Юрій прийшов, запитує: «Хто мене викликав?». А один хлопчина в цивільному йому каже: «Що значить «хто мене викликав?!» – і замахується бити, мовляв, ти холоп, ти повинен просто опустити голову. Але в мене чоловік не такий... Він поставив їх на місце. З’ясувалося, що викликали його миколаївські міліціонери, які до нас приїхали. Юрій запросив їх додому – нехай проведуть обшук, якщо мають підозри. Він ніколи таким не займався! Сам не п’є і не любить п’яниць. Правоохоронці потім навіть попросили вибачення. Мабуть, щось таки змінилося в миколаївській міліції, бо вона повелася чемно, на відміну від нашої...»
Внутрішні окупанти
Головна проблема тут – земля. «Є пай, який людина обробляє. І можна зранку прокинутися, а його вже немає. Уже переорали все, вже щось сіють нові господарі...» – описує врадіївські реалії Інга.
До дерибану землі, яким раніше займався Ростов, нині вважають причетним його кума. З приводу подібних випадків вже чимало було звернень до міліції та прокуратури, проте немає на них належної реакції. Люди кажуть, що є заяви, на які по три місяці не відповідають.
Ще одна схема дерибану – земля померлих. «Люди помирають, паї залишаються, їх ніхто не переоформлює на державу, як має бути за законом», – пояснює Валерій. Сам він свого часу три роки судився за ділянку своєї померлої бабусі, на яку мав складений разом із нею сертифікат.
«Двічі справу розглядав врадіївський суд. Потім я дійшов до апеляційного. Довів, що то моя земля, лише у Верховному Суді – сам Ярема виносив рішення. А люди зазвичай рукою махають – ще після першого програного засідання», – каже чоловік.
Іноді ж у людей забирають не землю, а врожай.
«У нас все зафіксовано, все є на відео, як крадуть врожай... Якось ми зупиняли комбайн у полі Ларіна. Викликали журналістів серед ночі та міліцію, документи взяли, господар поля приїхав. Міліція процес не зупиняла. Довелося блокувати комбайн машинами – на одну з них він наїхав. Але згодом рейдери прислали другий комбайн, який урожай на полі таки прибрав, – наперебій розповідають селяни. – Але ми і далі ці комбайни зупинятимемо на полі, а якщо вони не зупиняться, палитимемо їх, як російські танки на Донбасі. Це внутрішні окупанти...»\
У багатьох своїх негараздах люди звинувачують місцевого бізнесмена Юрія Ханагяна, якого вважають причетним як до нічних «жнив», так і до гучної історії зі спробами захопити землю Аркадія Корнацького із сусіднього Первомайська. Ханагян, сміються в селищі, «меценат»: вкрав на мільйон, дав на три рублі. На активістів ображений бізнесмен, своєю чергою, вже подавав кілька позовів. Приміром, позов на 15 тис. грн моральної шкоди за приниження честі та гідності.
«Бо ми сказали, що він злодій. У суді запропонували довести це. Маємо відеодокази, пропонуємо надіслати запит до податкової інспекції, порахувати незаконно оброблені землі. Поїхали, поля розорані покажемо, влаштуємо виїзне судове засідання! У нас є доказова база», – згадує Валерій. У відповідь Ханагян забрав позив.
З хлібом-сіллю
«Зараз війна, кажуть вони (місцева влада. – Ред.), давайте єднатися, – зауважує Валерій. – Але як вони з нами єднаються? Взяли десь ментівський бронежилет, «пожертвували» його на армію. Хлопці отримали, вчора телефонують, питають, чи з них сміються... Цей бронежилет із воздушки пробити можна!»
На східному фронті зараз воює щонайменше 13 врадіївчан. Четверо з них – добровольці. Місцевих мажорів, які могли б дозволити собі власним коштом купити все необхідне, з-поміж них немає. І не буде, переконані у Врадіївці. «Всі поставали «інвалідами», – сміються. Адже допомогти «стати інвалідом» завжди може дружина екс-голови Врадіївської ОДА Оксана Ростова – головний лікар центральної районної лікарні, яка свого часу сфальсифікувала первинний акт обстеження жертви міських ґвалтівників.
Пересічні врадіївчани тим часом збирають останні копійки, щоб допомоги армії. І це вдається.
«Багато хто тут не був патріотом. Але тепер усе інакше. Розпочавши війну, Путін, будь він проклятий, об’єднав людей», – каже Інга.
«Я сам росіянин... Але я за Україну», – додає її чоловік Юрій.
«А ще міліція здебільшого проросійськи налаштована. Є там нормальні хлопці, але система їх зламає. Їм не дадуть працювати. І родичі міліціонерів – ті чекають росіян. Родичі ментів, яких із райвідділка повиганяли за Дрижака, – вони того не приховують», – діляться тут.
«...Є в мене така дитяча думка, – раптом зізнається Валерій. – Мрію вдягти балаклаву, взяти БТР, почепити на нього триколор російський і в’їхати до Врадіївки. Подивитися, хто до мене вибіжить із хлібом-сіллю. Я вам кажу одразу: адміністрація вся вибіжить! А міліція бігтиме поперед БТР – показуватиме, як правильно проїхати».
...Люстрацію тут пропонували провести голосуванням на зборах громади: «довіряєте ви цій людині чи ні?». Відповіддю на пропозицію з області стала зустріч із Романчуком, колишнім головою ОДА. Нині він віце-губернатор.
«Що я йому сказав? Спокійно сказав, що всі ми працюємо на землі й що починаються жнива. У нас є техніка, є тюкопреси, – каже Валерій. – І що ми ось сюди, до ОДА, скошене звозитимемо».
«А для чого?» – питає Романчук.
«Обкладемо і спалимо».
Утім, здається, просто зараз владу – хоч би якою вона була – тут насправді ніхто не чіпатиме.
«Це все одно пішло на руку тим сепаратистам, – зітхають. – Війна». Поки що.
