«Ми не хочемо ділити Україну»

Переселенці в харківському таборі дякують волонтерам і не вірять терористам

Дорога через лісопарк виводить до воріт з українськими прапорами і далі до корпусів та господарських споруд. Раніше тут розташовувався піонерський табір «Ромашка», зараз у цього місця є господар, Володимир Рожков, який мріяв побудувати тут зону відпочинку, але не встиг: з травня 2014 року він відкрив двері для мирних переселенців з Донбасу, із зон бойових дій. Поки облаштовувати табір немає коли і немає за що, пише День.

«ЛІКАР САМА ДАЛА НАМ ГРОШІ НА КРАПЕЛЬНИЦЮ»

У невеликому ставку плавають качки, діти грають у настільний теніс і катаються на гойдалках серед дерев, розносяться запахи їжі. Схоже на звичайний будинок відпочинку, лише обличчя людей заклопотані і втомлені, вони не посміхаються, ловлять тривожні новини з дому, сидять біля дверей з ноутбуками і планшетами, не розлучаються з мобільними телефонами. А ще між корпусами сушиться білизна, чого не буває в санаторіях, лише в житлових районах і таборах біженців.

Нині тут живе близько трьохсот чоловік, з них вісімдесят п’ять — діти, розповідає Яна, яка замінює чергову. У липні склад мешканців табору змінився — переселенці зі Слов’янська повернулися в звільнене місто, їх замінила хвиля з Донецька, Луганська, Горлівки, Артемівська, Сіверськодонецька. Сама дівчина приїхала до Харкова з Краматорська з чоловіком близько двох місяців тому. З собою взяли навіть зимові речі і двох собак-пекінесів.

«Виїхали, коли в місті почали стріляти і збивати українські літаки. Страшно, коли містом ходять невідомі зі зброєю. Не знаєш, чого від них чекати! Вони кажуть, що нас «захищають», але ми так і не зрозуміли, від чого! І хто вони самі», — говорить 30-річна Яна.

Чоловік-будівельник відразу знайшов роботу, їй, майстрові з манікюру, складніше — під час війни людям не до краси. Також інші мешканці табору скаржаться, що роботу в Харкові знайти непросто, багато хто з недовірою ставиться до мешканців Донбасу. Багато хто розповідає про жахи окупації.

«Страшне мародерство, забирають машини, зупиняють з автоматами, ціляться в нас і все перевіряють, забирають речі, — ділиться 50-річна луганчанка Ольга. — Коли ж вони підуть з міста? Ми не ходили на голосування і не хочемо ділити Україну. Якби бойовики склали зброю, то жодної війни б не було. А так вони сидять у мирних кварталах. Бойовики нас використовують як щит!».

Крім того, Ольга розповідає, що харківські лікарі безкоштовно врятували її з мамою Ніною Олексіївною від пневмонії. Сім’я провела чотири дні в підвалі, коли в Луганську почалися бомбардування, до Харкова жінки прибули із запаленням легенів. «Всі ліки нам привезли волонтери, величезний список. — каже Ольга. — А лікар сама дала нам гроші на крапельницю! Ми приїхали взагалі без грошей і речей... Речі нам теж принесли волонтери».

Окрім одягу та ліків, харківські волонтери привозять переселенцям продукти, морозиво, сиркову масу для дітей. Тричі на день на три сотні осіб готує куховарка, яку запросили господарі табору, подружжя Володимир і Оксана Рожкови. Коли куховарка брала вихідний, до плити ставала сама Оксана і потім з гумором на сторінці Фейсбука описала ситуацію, як нагодувала весь табір декількома стравами з п’ятнадцяти курей.

«Я НЕ ЗАПИТУЮ ПРО ПЕРЕКОНАННЯ»

Волонтери піклуються і про моральний стан переселенців. Різні організації влаштовують тут конкурси і фестивалі, навчають танцювати. Щодня тут працює група професійних психологів з Харківського фонду психологічних досліджень. Психолог Клавдія Норінчак розповідає, що записалася у волонтерську групу, як тільки дізналася про проблему переселенців. Вона працює з малюками від двох років двічі на тиждень. Клавдія переконана, що сьогоднішня робота з дітьми відверне завтрашні проблеми в соціумі. Розповідає, що діти, які прибули із зон бойових дій, починають поводитися по-дорослому — серйозно і відповідально. На відміну від дорослих, які можуть панікувати і проявляти агресію. «Діти дуже швидко адаптуються, легше йдуть на контакт. З ними легко відпрацювати стресову ситуацію в грі, в творчості та малюванні. Сьогодні ми проводитимемо техніку «заземлення», — розповідає Клавдія, допомагаючи дітям створювати пінгвінів з паперу і пластиліну. Пінгвіни в усіх виходять різні, але діти, справді, по-особливому серйозні.

ДІТИ, ЯКІ ПРИБУЛИ ІЗ ЗОН БОЙОВИХ ДІЙ, ПОВОДЯТЬСЯ БІЛЬШ СЕРЙОЗНО ТА ВІДПОВІДАЛЬНО

Сепаратистських настроїв за весь час роботи в таборі не спостерігалося, запевняє Володимир Рожков. Лише один з новоприбулих був невдоволений українською символікою, але ніхто не став його переконувати — ця людина була з явними розумовими відхиленнями.

«Я свідомо не починаю розмов про переконання людей. Я хотів би звернутися до цих людей словами Цезаря: «Співгромадяни, римляни, брати!» Я ставлюся до них як до співгромадян, що потрапили в біду», — розмірковує господар табору переселенців. 

Стверджує, що «приємних здивувань» від переселенців — більше. Із зон бойових дій зараз прибувають фахівці високої кваліфікації, які раніше трималися за свою роботу за місцем проживання. Також приїжджає багато патріотично налаштованих людей і тих, хто по-іншому побачив ситуацію, зустрівши допомогу звичайних харків’ян. Себе Володимир називає аполітичною людиною, яка прийшла до необхідності соціальної діяльності через господарську, зрозумів, що економічне процвітання можливе лише з побудовою нової країни. У таборі «Ромашка» прозорий бюджет, кожен може з’ясувати, звідки приходять гроші і на що витрачаються. Володимир мріє, що ця практика стане нормою в майбутній Україні.

Переселенці в таборі «Ромашка» висловлюють вдячність волонтерам і приватним особам, від яких бачать реальну допомогу, на відміну від порожніх обіцянок чиновників і депутатів. Самі прибирають територію, аби бути корисними людям, які їх прихистили. Спільна біда об’єднала людей, тут разом святкують дитячі дні народження, підтримують один одного. «Тут добре, але хочеться додому. Ми хочемо лише одного — аби швидше закінчилася ця війна...», — повторює Ольга з Луганська.