На вулиці стало «матюкливо»
Українці за допомогою лайки випускають пар через постійні стреси. Політики – зближуються з електоратом
Засилля лайки, яке звідусіль чути навіть неозброєним вухом, – явище звичне для суспільств, що подовгу живуть у кризових умовах, переконують психологи. Війна, зубожіння, життя у постійній напрузі – усе, що остогиділо, накипіло українцям по саму зав’язку, вихлюпується назовні через бранні написи на парканах, матірні пісеньки, жарти, щедро приправлені нецензурщиною тощо. Народна мода жваво дістає відгук і серед політиків. До їхніх виступів на популярних ток-шоу, які й раніше регулярно заглушали пі-пі-калки, ненав’язливо додаються натуралістичні словесні варіації на тему «Путіна», «москалів» та їхнього статусу в соціальній ієрархії. В процесі народжуються співочі хіти… Невже і справді живемо в такі часи, коли жити і не лаятися – неможливо?
«На полі брані»
Лінгвісти вважають, і цей факт годі заперечувати, що ніколи за всю історію нашої словесності «міцний» лексикон не досягав такого розмаху, як у часи радянської влади. Звичайно, українці лаялися і раніше. Приміром, згідно з канонічною точкою зору, до «поганих слів» нас, безгрішних українців, що жили за «Вересовою книгою», принадили татаро-монгольські баскаки від військової інтервенції. Мовляв, нашептали огидні словеса довірливим слов’янам прямо у вуха, а ті й понесли їх крізь віки та покоління. Однак тоді користувалися нецензурщиною найчастіше маргінали. Вживалися ці слова у кримінальному світі, у середовищі так званих босяків, іноді мат можна було почути серед військових нижчих чинів. І саме Жовтнева революція геть усім без розбору «розв’язала язика». Матюки із нижніх прошарків суспільства почали активно перебиратися у верхні.
Один із секретарів Сталіна писав у своїх мемуарах, що на засіданнях політбюро ЦК матюкалися буквально всі, але особливо «старалися Ленін і Сталін, а в останнього це виходило просто віртуозно — допомагав густий грузинський акцент». А за спогадами очевидців, присутніх на республіканській нараді у Києві 1947 року, Каганович кілька разів роз’яснював його учасникам, що «питання — не х..., саме не встане на порядку денному».
У часи СРСР вперше «кріпке слівце» пролунало і в мас-медіа, з вуст батька «перестройки» — Михайла Горбачова. Так, він сказав це у стані емоційного збудження під час подій у Форосі і на адресу членів ГКЧП, а вже журналісти підхопили його й смакували із задоволенням. З його благословення брутальна лексика сміливо пішла в народ із «високих трибун» — світу політичної еліти і журналістики.
Психолог Наталія Чаплинська, пояснюючи нинішню тягу українців до лайки, проводить паралелі саме з життям людей у часи Союзу, особливо в періоди світових воєн: «У кризові часи, а саме такі нині переживають українці, відбувається виплеск ненормативної лексики – це нормальне явище, – вважає пані Наталя. – Війна завжди радикалізує настрої людей. Якщо негативні процеси – зневіра, внутрішній дискомфорт, страх – домінують у суспільстві, отже домінують і матюки».
«Свої в дошку»
Народ таким чином «випускає пар». Щойно ситуація починає розсмоктуватися, нормалізуватися, звужується і територія застосування лайки, констатує психолог. В нормальних умовах життя суспільства матюки уживають зазвичай як спосіб відокремлення «своїх» від «чужих». Іншими словами, матюк – це свого роду візитна картка: в окремих випадках ними не лаються, а розмовляють.
«Це свого роду засіб ідентифікації, – пояснює Наталія Чаплинська. – Мовляв, усі ми тут «свої», належимо до одного середовища. І коли раніше лайка була поширена лише серед люмпенів та маргінальних груп, то погляньте – нині мат прижився і в колах освічених людей, політичної еліти». Для останніх така демонстрація «демократичності», за словами Наталії Чаплинської, один зі способів на психологічному рівні стати ближче до мас. Мовляв, ось він – я, хлопець із сусіднього двору, «свій у дошку». Розмовляю з вами однаковою мовою, отже, знаю і про все ваше наболіле.
Однак сама тенденція до політичного піару на жаргоні та матюках зародилася без попереднього задуму. Її основоположники в українській політиці – одіозна пара Геннадій Кернес та Михайло Добкін – одними з перших засвітилися на широку інтернет-публіку у статусі матюкальників через підступ злостивців. І уже після скандалу окремі політологи констатували безпрецедентну річ: така наочна демонстрація того, що «під килимами» в політиків напружена робота вирує під доволі «народний» звуковий супровід, в результаті зіграла на руку харківським достойникам, додавши електоральних «балів». Така констатація багатьох наштовхнула на роздуми. А далі в українській політиці була ціла ера з видатним оратором на чолі країни…
У традиції публічних одкровень багато продовжувачів і серед фігур на нинішній політичній передовій: Олег Ляшко, Юрій Луценко, Нестор Шуфрич. Серед найсвіжіших прикладів – мер столиці Віталій Кличко та його емоційні спічі під час Майдану; екс-міністр закордонних справ Андрій Дещиця, який з почуттям виконав фанатську пісню з образою російського президента. Та що там – навіть Президент Петро Порошенко і той відзначився експресивною полемікою, щоправда, в кулуарній розмові. Маємо і свіжий локальний зразок – сварливі розбірки на камеру між Олегом Ляшком та Олександром Шевченком у Верховній Раді.
«Крім усього іншого, у пересічної людини лайка сприймається як демонстрація сили на підсвідомому рівні. Той, хто її вживає, бачиться таким, що вміє себе відстояти», – тлумачить психолог Наталія Чаплинська.
Неможливо пояснити чому, але більшість людей звертання «гей, мужик» спонукатиме дати закурити, а «чи не були б ви так люб’язні» — плюнути і піти далі. Недарма ж саме мат закрутисто називають у нас «загальнозрозумілим». Тому і в розрізі великої політики, вирішального впливу на електорат, приміром на виборах, вживання чи не вживання тим чи іншим кандидатом лайки, ясна річ, не матиме. Але у народній свідомості «матюкливий» автоматично зафіксується як сміливий, розкутий, сучасний, словом «свій».
А пощастить – і народ потягнеться. Зазвичай у цьому плані ми раді старатися. Саме цим психолог пояснює здавна притаманну українцям любов до роздавання усіляких жаргонних «кликух» усім фігурам з політичного «олімпу». Тут у нас, між іншим, теж радикалізація настроїв. До безвинних «Юща», «Яника», «Юльки», «Пороха», «Луцика» нині додалося нічим не прикрите «Путін-Х…». Уже без ніяких купюр…
Лаємося і не каємося
Утім, всенародне тяжіння до нецензурщини не віщує українцям нічого доброго. Народна лайка складається з лайки кожного окремого індивідуума. Під час тематичного опитування, проведеного рівно рік тому компанією Research & Branding Group, у регулярному вживанні матюків зізнався кожен другий респондент. 45% стверджували, що роблять це з метою зняття психологічного напруження. Звідси і ростуть ноги у всенародної любові до лайки, каже Наталія Чаплинська.
«Однак насправді ніякого емоційного розвантаження не відбувається, – стверджує психолог. – Скоріше навпаки. Лайка сама по собі створює довкола конфліктне середовище, несприятливу ауру, яка ще більше збурює психіку, що намагається заспокоїтися. Тому аргумент про те, скільки інфарктів не трапилося завдяки тому, що доведена до точки кипіння людина прогарчала собі під ніс пару міцних слівець – це повна нісенітниця!».
Лайливі слова – це завжди негативні емоції, навіть якщо нам здається інакше. Кожне слово несе за собою певну енергетику, що вихлюпується у навколишній простір. Матюки у цьому плані мають виключно руйнівний ефект.
Ось візьмемо, приміром, на перший погляд безгрішне слово «блін». Виявляється, це завуальована форма іншого, куди більш сороміцького слова. І несе в собі ту ж енергетику, що й «міцніший» аналог. Мало хто здогадається, але «бл...дь» – це ім’я демона забуття та безпам’ятства. В англійській мові воно означає «кров». Цим словом часто характеризують жінок легкої поведінки. Воно інтерпретується в «блуд» – позначення важкого гріха. Якщо людина постійно використовує цей матюк «для зв’язки слів», вона вклоняється демону, який обплутує її свідомість, мов павутиною. Як наслідок, любитель цього слівця стає агресивним, не здатним сконцентрувати увагу на конкретних життєвих завданнях, не може реалізуватися, знайти мету. Свідомість потроху затьмарюється, що нерідко має наслідком важкі психологічні на неврологічні патології.
Що вже казати про «важку артилерію». Приміром, польське «курва» у дослівному перекладі означає «кривизна». Якщо часто застосовувати це слово, воно спричинятиме деформації у всіх проявах життя. Ризиковано чути та вимовляти цей мат вагітним жінкам – це може спричинитися навіть до вад розвитку плоду.
Куди благотворніші «струми» в істинно української, незаслужено викинутої із народного лексикону лайки. Плюс додаткові «очки» за патріотизм. А щоб тобі: «грець», «заціпило», «голова облізла», «чорти вхопили», «дружинонька з кумом повелася», «трафив шлях»… Врешті, навіть «добре було». Від окремих синонімічних рядів голова йде обертом.
Приміром, за словником українського жаргону Лесі Ставицької, дівчину легкої поведінки можна найменувати як мінімум у 60-ти інтерпретаціях. Із менш образливого – «гаспид», «бевзень», «вишкребок», «шелепа», «дурбелик», «лайдак» – і нехай усі «вилуплюють балухи» від вашого креативу! Тому що дзуськи (а не нефіг).
