Наука на кістках
Під час ремонту в одній із центральних шкіл Івано-Франківська знайшли рештки людських тіл, шеврони і навіть печатку органів внутрішньої безпеки СРСР. Дослідники доводять, що раніше там була тюрма НКВД, де утримували й катували ворогів режиму.
Нині ж розкопки намагаються заборонити, мовляв, це не дасть підготувати школу до 1 вересня, коли сюди повернуться діти. Отже чимось треба жертвувати і дилема не з простих: вибирати мусимо між минулим і майбутнім…
Школа терору
Історія почалося тоді, коли в одному із класів ЗОШ №5 Івано-Франківська вирішили замінити підлогу. В приміщенні все частіше спостерігалися прояви алергії у дітей, а вчителька скаржилася, що не може проводити уроки. Батьки учнів звернулися до товариства «Меморіал», адже давно відомо, що в приміщенні школи у 1939-41, а також з 1940-50 роках була в’язниця. Як розповідає член наглядової ради «Меморіалу» Василь Тимків, підлога була в жахливому стані, а дошки розсипалися в руках.
Вразило те, що побачили далі. Під прогнилими дошками знайшли трикутні металеві шеврони мілітарної організації, із тризубом посередині, позаду якого були перехрещені кайла. На трикутнику є й дві дірки, отже, їх пришивали на військову форму. Василь Тимків зауважує, що згадані елементи початку 40-х років належали членам організації «Баундінст». Коли на українські землі прийшли німецькі окупанти, вони формували молодіжні загони, що мали напіввійськовий характер. На думку експертів, знахідка унікальна.
Втрачена печатка НКВД, яку теж відшукали в приміщенні школи, слугує доказом існування катівні. На ній є напис – «Управление НКВД, Станиславовская область, архивный отдел». В ті часи втрата будь-якої печатки була надзвичайною подією, а тим паче печатки органів внутрішньої безпеки. Терміни, які озвучують дослідники, – 1939-49 роки.
Науковці наголошують на імовірності поховання людських тіл у підвалах катівні. Але кажуть, що директор освітнього закладу вважає, що не варто продовжувати розкопки.
Хоча сам керівник ЗОШ №5, Ярослав Олексин, спростовує звинувачення на свою адресу. Наголошує, що пошуки припинили члени організації «Меморіал», нічого там не знайшовши. Щодо знайдених шевронів, кісток та інших речей коментує, що все це виявлено в будівельному смітті. Розповідає, що споруді школи 117 років, тож рештки можуть належати й до іншого періоду.
Ярослав Олексин зауважує, що дозвіл на розкопки давав особисто, на власний страх і ризик. Для продовження робіт необхідний дозвіл відповідних органів із Києва, а розкопки можна проводити лише в присутності працівників МНС.
Крім того, приміщення, де здійснювалися роботи, слід підготувати до навчального процесу. Адже часу до нового навчального року залишилося не так і багато.
Василь Тимків, зі свого боку, наполягає на необхідності продовження розкопок, адже в підвалах закладу є багато місць, де можливі поховання. Як приклад наводить монастир у місті Жовква на Львівщині, де у 2001 році виявили захоронення 280 осіб.
Жовква. 2001 рік…
Того, що в підвалах церкви Пресвятого Серця Христового можна знайти рештки людських тіл, ніхто й припустити не міг. Не мав такої гадки і отець Марко Максимів, який на той час перебував в означеній обителі.
Як пригадує святий отець, все почалося з того, що побачив нішу з вмурованими завісами. На думку спало, якщо є двері, то й вхід також є. Захотілось з’ясувати, куди він веде. Все було щільно закрито й закладено каменем. Після того, як вийняв камінь, посипався пісок. А далі … людські черепи.
Священник написав заяву в прокуратуру, але з того боку справою так ніхто й не займався.
Зі слів отця Марка, ні одягу, ні взуття на місці не виявили. Тож людей розстрілювали голими, а далі викидали в підвал й засипали піском. У грудях однієї із жертв знайшов забитий бороновий цвях. Серед знайдених тіл – 70 дитячих. «На всіх національно свідомих не вистачало вагонів до Сибіру, тож із ними розправлялися на місці, винищуючи цілими родинами», - вважає священник.
Справа жовківської знахідки набула суспільного розголосу завдяки цікавості до неї журналістів. Отець Марко пригадує, до нього зателефонував чоловік із Полтавщини, сказав, що був свідком (а може й учсником) знищення тих людей. Розповів: людям стріляли в потилиці, після чого тіла ховали у спільну могилу. Священик підтверджує, що в багатьох черепах ззаду були дірки. Як з’ясувалося згодом експертизою, від куль.
60 домовин зі знайденими кістками 280-ти жертв поховали на міському кладовищі Жовкви аж через кілька років після знахідки, а, в підвалах церкви вони пролежали з 1946-48 років – це встановили патологоанатоми, які працювали з матеріалом.
Андрій Бандера
Попри все, є ще одна причина, щоб продовжувати розкопки в Івано-Франківській школі. На початку 90-х років члени організації «Меморіал» проводили дослідження в підвалах цієї установи. Тоді на стінах знайшли і написи, серед яких можна було розібрати прізвища в’язнів. Увагу дослідників привернув напис «Андрій Бандера», отже, дослідники припускають, що тут перебував батько одного з легендарних лідерів націоналістичного руху Степана Бандери.
Андрій Бандера служив священиком у церкві Старого Угринова. Це у Калуському районі Івано-Франківщини. Згодом через популяризацію націоналістичних настроїв польська влада відіслала його в село Тростянець Долинського району, в глушину, де невисокою була імовірність пропагандистської діяльності. В 1940 році його арештовали, як батька українського націоналіста.
Священика розстріляли 10 липня 1941 року в Києві.
У 1999 році на території, що поблизу нинішньої школи №5, а в 40-і роки належала лікувальному закладу тюрми НКВД, знайдено рештки 15 осіб. Крім того, Василь Тимків зауважує, що в 70-ті роки минулого століття, під час будівництва спортивного залу школи, теж було виявлено людські рештки. Дослідники припускають, що це було місце тюремного кладовища і пропонують меморіалізувати споруду школи. Це дозволить безперешкодно проводити дослідження на території школи та у її підвалах, встановити на будівлі бодай інформаційну таблицю та втілити ряд інших заходів.
Але є інший варіант – відремонтувати школу до 1 вересня, залити підлоги бетоном і залишити під ним усі докази злочинів минулого. Затерти, знищити, ліквідувати всі згадки про них, як і про тих, хто став його жертвою. Назавжди…
