Не дискутувати, а реформувати: Медична галузь перетворилась на національну катастрофу

Саме так охарактеризував стан медицини в нашій країні Президент України П. Порошенко, відкриваючи дискусію, присвячену реформі системи охорони здоров’я українців, на п’ятому засіданні Національної ради реформ. Глава держави закликав відмовитись від популізму, а ключовим показником ефективності цієї реформи, за його словами, має бути тривалість життя громадян держави.

Сьогодні стан здоров’я українців справді катастрофічний: ми на другому місці в світі за показником смертності, з найменшою тривалістю життя серед європейців, пише Галичина. Майже половина — 48% чоловіків не доживають до 60 років. Щорічно на 2-3% зростає захворюваність населення на онкопатологію, а інвалідність становить 5% від усього населення країни (кожний 20-й житель!). Великими проблемами є епідемія туберкульозу та СНіДу. Також ми перші у світі за рівнем дитячого алкоголізму, а «пивний» алкоголізм протягом останніх семи років зріс удесятеро. За останні 10 років у 283 рази зросла захворюваність дітей на аутизм. За роки незалежності населення України скоротилось на 10 млн. осіб. 

Коли влада відповість за геноцид українців? Нація вимирає. У нас грубо порушується 49-та стаття Конституції України, що гарантує громадянам право на безплатне медичне забезпечення. Фінансування охорони здоров’я у розвинутих країнах становить: у США — 12-14% ВВП, Німеччині — 9%, Англії — 6% (державна медицина), в Україні — 2,8-3% ВВП. При тому, що ВООЗ твердить: якщо на охорону здоров’я виділяють менше 5% від ВВП, то медицина розвалюється. Наочний і реалістичний показник фінансування охорони здоров’я в державі — це сума асигнувань, яку виділяють в розрахунку на одного жителя на рік. В івано-Франківській області, та й загалом у державі, цей показник становить близько 1 000 грн. — 40 дол. США. Тоді як у США відповідно 4 887 доларів, Норвегії 
2 902, Німеччині — 2 820, Латвії — 509, у Білорусі — 464, Китаї — 224 дол. Ось наочний приклад «турботи» керівництва держави про здоров’я нації. Тому спекуляції влади про те, що, мовляв, скільки не давати коштів на медицину, то все буде мало, є необррунтованими. Небагата на природні ресурси Білорусь виділяє на одного жителя в 10 разів більше, ніж Україна. В той час, як статки наших правителів непомірно зростають: за минулий рік у Президента вони збільшились у сім разів. Протягом цього ж періоду, за даними інтернет-видань, президент США Обама заробив у 33 рази менше за П. Порошенка. Корупція, контрабанда, обкрадання багатих природних ресурсів держави, повна безвідповідальність неукраїнської, за духом, владної верхівки призвели до безгрошів’я не тільки медицину, але й армію, освіту, науку тощо. 

Окрім незадовільного фінансування охорони здоров’я України, у нас деформовані структура та принципи фінансування медичних закладів. Експерти ВООЗ встановили, що об’єктивно потреба населення в медичній допомозі відповідає моделі побудови піраміди. З кожної тисячі жителів протягом місяця в 750-х виникають ті чи інші проблеми зі здоров’ям. З них 250 осіб потребують консультації лікаря первинної ланки (поліклініки), з яких п’ятеро потребують консультації спеціаліста, дев’ятеро — госпіталізації і лише одному потрібна допомога у високоспеціалізованому центрі (обласні медичні установи). Таким чином потреба в первинній допомозі найбільша і становить 90%, спеціалізована допомога потрібна 9% пацієнтів і лише 1% потребує високоспеціалізованої допомоги.

Ось така побудова піраміди медичної допомоги населенню, згідно з розрахунками фахівців. Отож відповідно до неї необхідно збалансувати і фінансування. Однак у нас в державі піраміда перевернута. В івано-Франківській області, як і в цілому в державі, фінансування на стаціонарну медичну допомогу становить до 80% від усіх коштів, що виділяють на охорону здоров’я, і всього 15-17% — на поліклінічну допомогу та 3% — на швидку невідкладну допомогу. В цей же час ліжковий фонд медичних закладів «працює» вкрай нераціонально: торік в нашій області 11 003 розгорнутих ліжок працювали всього 317,5 дня, хоча фінансуються протягом року (365 днів). А це — сотні мільйонів гривень нераціональних витрат. Вкрай нераціонально використовують високоспеціалізовані ліжка в обласних медичних установах: 50% хворих, які там лежать, — непрофільні, вони повинні лікуватись у поліклініках та у міських районних лікарнях. А це колосальні перевитрати коштів, адже на утримання обласних установ витрачають 32% всього обласного фінансування на охорону здоров’я. Але обласній медичній «еліті» не вигідно втрачати «клієнтуру». В розвинутих країнах функціонують багатопрофільні лікарні, тому на рівні областей окремих спеціалізованих установ — онкологічних, пульмонологічних, кардіологічних, перинатальних центрів — не існує. Є просто профільні відділення обласної (краєвої) лікарні. і це теж економія народних коштів. 
Однією з помилок нашої охорони здоров’я є те, що не реформували первинну ланку, не впровадили систему сімейного лікаря, хоча нормативна база є і достатня. Сімейний лікар — це найпоширеніший принцип надання медичної допомоги населенню у розвинутих країнах. Аналіз лікарських кадрів свідчить, що в поліклінічних установах цих країн сімейні лікарі становлять: у США — 33%, Канаді — 67%, Німеччині — 58%, Великобританії — 73%, Японії — 80%, на Кубі — 70%, а в Україні — 15-18%. Світовий досвід свідчить, що чим більше співвідношення між кількістю сімейних лікарів та спеціалістів, тим кращий стан здоров’я населення та значно менші витрати на утримання медицини. Наприклад, США при значних затратах на охорону здоров’я (близько 5 000 дол. на особу) і за наявності 33% сімейних лікарів, перебувають на 19-му місці у світі за смертністю немовлят та на 34-му — за якістю надання медичної допомоги. В цей же час Куба, маючи 70% сімейних лікарів від загальної кількості медиків і витрачаючи всього 200 доларів на одного жителя, займає 37-ме місце за якістю надання медичної допомоги. Найвищі показники здоров’я населення в Японії, хоча витрати на медичну допомогу становлять 44% від суми видатків США. 

Досвід львів’ян теж підтверджує економічність, ефективність системи сімейної медицини: знизилась захворюваність, смертність населення, вдвоє скоротилися випадки госпіталізації та виклики «швидкої допомоги» тощо. У січні 2002 року Кабінет Міністрів прийняв постанову №14  «Про затвердження комплексної програми «Здоров’я нації» на 2002-2011 рр.», яка передбачала до кінця 2010 року повністю перевести первинну ланку охорони здоров’я населення на засади сімейного лікаря. Івано-Франківська облдержадміністрація відповідно видала розпорядження аналогічного змісту, яке, на жаль, досі не виконано: тільки 49% жителів області обслуговуються сімейними лікарями. Медики працюють в умовах незадовільного матеріально-технічного забезпечення та без належного матеріального стимулювання. 

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону здоров’я», фінансування медицини передбачено з розрахунку на одного жителя, тобто кошти, які держава асигнує на галузь, повинні виділятись сімейному лікареві, де мають починати та закінчувати обстеження і лікування до 90% всіх пацієнтів його зони обслуговування. Наприклад, якщо торік у нашій області було передбачено близько 1 тис. грн. на жителя, то якби хоча б 50% цієї суми (500 гривень) вділити сімейному лікареві, на дільниці обслуговування якого переважно є 2 000 жителів, то його річний бюджет становив би 1 млн. грн. Цих коштів достатньо, щоб забезпечити гідну зарплату медперсоналові, придбати медапаратуру, транспорт та почати будівництво житла для медпрацівників. Проте медична «еліта» чинить шалений опір зміні фінансових потоків, хоча це вимога Закону України, бо департамент охорони здоров’я облдержадміністрації, обласні медичні установи, які сьогодні «управляють» первинною ланкою охорони здоров’я, у цьому разі перетворились би на прохачів коштів у них. Якщо змінити систему організації роботи, як це передбачено законом, то сімейному лікареві вигідно було б своєчасно обстежувати та лікувати пацієнтів, ретельно проводити профілактичні огляди жителів на дільниці, активно вести серед них пропаганду здорового способу життя, адже основним показником роботи сімейного лікаря має бути стан здоров’я населення та кількість фактично здорових дітей і дорослих на дільниці обслуговування. Від цих показників прямо залежатиме рівень заробітної плати лікаря. Це ж стимулюватиме його підвищувати свій фаховий рівень, скоротити рівень госпіталізації та направлення хворих на консультації до спеціалістів з тим, щоб не витрачати зайвих коштів із бюджету амбулаторії. Це і є децентралізація фінансування в охороні здоров’я, профілактичний напрям медицини, шлях до швидкого зростання тривалості життя українців і зменшення рівня корупції. 

Стаціонарних ліжок у медичних закладах області нині є удвічі більше, ніж у розвинутих країнах. Тобто майже половину їх потрібно скоротити. А натомість розвивати мережу денних стаціонарів у поліклініках та на дому, де можна працевлаштувати вивільнених зі стаціонарів високопрофесійнх медпрацівників. На жаль, в області, як передбачає наказ МОЗ №72, не введено жодної ставки медперсоналу для організації денних стаціонарів на дому (МОЗ дозволяє вводити по одній ставці лікаря та медичної сестри за наявності 12-13 стаціонарів на дому). 
Нині потрібно вітати прагнення МОЗ України надати більше економічної самостійності медичним закладам. В Івано-Франківській міській лікарні №1 у 1991 р. було опрацьовано механізм переходу охорони здоров’я на економічні методи управління, видано 18 томів методично-інструктивних матеріалів, що дозволило нам порахувати вартість медичних послуг, підготувати моделі кінцевих результатів для всіх лікувальних закладів області. Проведено тренінги для керівників, економістів усіх лікувальних закладів. Видано розпорядження Івано-Франківської ОДА «Про перехід охорони здоров’я на економічні методи управління» (№219 від 18.10.1991 р.). Міська клінічна лікарня №1 сповна використала таку можливість, уклавши контракти з трудовими колективами, страховими компаніями, іногородніми фізичними особами тощо. Отримані значні додаткові кошти дозволили нам оснастити лікарню найсучаснішою апаратурою (ми першими в західному регіоні України започаткували лапароскопічні операції, відеогістероскопію, резектоскопію, холецистопанкреоскопію та багато іншого). Ми єдині в державі за власні кошти побудували шестиквартирний будинок та заміську спортивно-оздоровчу базу в Карпатах для медпрацівників. Отже, в області є досвід реформування медицини, проте немає бажання та знань керівництва департаменту охорони здоров’я ОДА. Зауважу, що голова Одеської ОДА М. Саакашвілі прагне реформувати медицину на Одещині саме на тих принципах, які в нашій області було започатковано ще 23 роки, запросивши для цього з Росії М. Гайдар. 
Одне з питань, що не вирішують сьогодні в охороні здоров’я — це програма профілактики та навчання громадян здорового способу життя. Втілення в практику названих програм дозволило б нам, за оцінками ВООЗ, у стислі терміни на 50-55% зменшити захворюваність та смертність українців. Також відомо, що одна гривня, вкладена у профілактику, економить у 30 разів більше коштів, що мали б піти на лікування. А Міжнародний союз із боротьби з онкопатологією стверджує, що 80% захворюванням на рак можна запобігти. То чому ми такі байдужі? Чому на рекламу алкоголю витрачають на рік 3,5 млрд. грн., а на його антирекламу — нуль?.. В той же час щорічно в країні передчасно помирає 40 тис. осіб через вживання алкоголю. Проте ні уряд, ні Президент, ні облдержадміністрації не виявляють стурбованості. Обласний «Центр здоров’я», який організовує пропаганду здорового способу життя серед населення, по суті, не може виконувати своїх функцій через відсутність матеріально-технічного забезпечення. 
Ми всі повинні розуміти, що здоров’я людини — це найбільше надбання сім’ї, нації та Української держави. Досвід економічно розвинутих країн, де тривалість життя на 20-25 років більша, ніж у нашій країні, вимагає від нас не дискутувати, а реально реформувати медицину, як і всі аспекти суспільного життя. Людина здоровіша не там, де більше лікарень і лікарів, а там, де вчасно та в повному обсязі профілактично підтримується в належному стані її здоров’я.