Небезпечні криниці: У селі Верхній на Калущині проблема з водою наростає

Ніхто достеменно не знає, які ще ужинки для міста Калуша та навколишніх сіл приготувала рукотворна екологічна біда. і попри те, що формально зоною екологічного лиха означено лише місто Калуш та районні села Кропивник і Сівку Калуську, вплив навіть руїн калуського техногенного монстра чи, інакше кажучи, калуської хімії, вже не перший рік відчувають на собі й інші територіальні громади.

Село Верхня — всього за кілька кілометрів від міста Калуша і своїми зарінками межує і з господарськими територіями ТзОВ «Даноша», і з полігоном з захороненнями відходів гексахлорбензолу, і рештками колишнього хімзаводу тощо. Ще кілька років тому на одній із вулиць села — Войнилівській, яка нараховує до ста домогосподарств, у деяких людських криницях вода почала відгонити неприємним смородом, жовтіти та вкриватися маслянистою плівкою. Тоді верхнянці з надією на допомогу били на сполох не лише через місцеві, а й центральні ЗМІ, а доморощені нардепи навіть обіцяли експертизу води в столичних лабораторіях, пише газета Галичина.

Час минув, а про причини забруднення криниць ні керівництво села, ні самі селяни й досі не знають. А проблема не тільки залишилася, а й розрослася. Якщо рік чи два тому люди ще могли собі зарадити водою із сусідських криниць, то тепер уже треба їхати на сусідні вулиці — всі студінки на Войнилівській вулиці стали смердючими, а вода — непридатною для вживання, прання, миття...

Микола ФІЛІПОВИЧ, сільський голова Верхньої:

— Ця проблема в селі, зокрема на крайній вулиці, існує вже три роки. Але яка причина забруднення, ми й понині не знаємо, тож не можемо комусь висунути претензії. Навіть попри те, що воду на аналізи здавали і в нашу місцеву, і в обласну санепідстанції, а деякі наші місцеві нардепи навіть до Києва возили. У воді перевищений вміст аміаку, заліза і т. д. Але кажуть, що треба півмільйона, аби пробурити свердловину, взяти аналізи і визначити причину забруднення криниць тощо. Вода у криницях має затхлий запах, а через кілька годин чи півдоби стає жовтого кольору. Особливо — у посуху. Кілька років тому погана вода могла бути у двох криницях, а в третій — добра і т. д. А тепер смердючими стали вже майже всі криниці на Войнилівській вулиці. Ця вулиця недалеко від полігону з захороненнями відходів гексахлорбензолу, господарських угідь агрофірми ТзОВ «Даноша», а неподалік колись роками був склад з отрутохімікатами. Я — державний службовець і маю оперувати фактами і доказами, а не здогадками. Нам не вдалося потрапити в обласну екологічну програму — кажуть робити проект на все село, а на частину не хочуть. Але ж проблема з водою існує лише на одній вулиці, на якій до ста обійсть, тож жителі інших вулиць не мають особливого бажання збирати кошти для загальносільського проекту...

Як бачимо, минуло три роки, але ніхто й досі не може (чи й не пробує?) визначити причини забруднення верхнянських криниць. Натомість селяни витрачають кошти на копання криниць в інших місцях своїх раздівств, десятки тисяч гривень вбехкують у різноманітні фільтри — ніщо не допомагає. Серед таких — і сільський господар Микола Ковалюк. Чоловік йде до криниці, опускає відро і викручує нагору повну посудину жовтої маслянистої й смердючої рідини, огидної на смак. Відтак набирає у пластмасову пляшку і для порівняння ставить поряд із бутлем води привізної — небо і земля.

— Не лише я, але й інші жителі нашої вулиці упродовж трьох років оббивали пороги районного керівництва, з цією проблемою зверталися до місцевих нардепів, голова сільради старається допомогти — жодного хісна, — каже пенсіонер-інвалід Микола КОВАЛЮК.— Я навіть під час приїзду колишнього голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка до Калуша привозив у пляшках воду на районну сесію. Всі тоді охкали й ахкали від здивування. і що? Ми з дружиною — пенсіонери та інваліди — вже іншу криницю викопали, але і з неї воду пити не можна. Смердить чи то гексахлорбензолом, чи то аміаком від свинарників. Ми з сусідами своїми способами дослідили, що водяні жили йдуть до нас від свердловин агрофірми «Даноша». Все це версії і наші міркування. Але певності й підтверджених доказів нема. Причиною може бути і полігон токсичних відходів, адже все почалося з часу вивезення гексахлорбензолу. Проблему із водозабезпеченням і досі не вирішують. Лиш по газетах натрубіли, що виділили мільйон гривень для розвідувальної свердловини, а відтак — що півмільйона. А ще писали, що водовози забезпечують нас водою. Насправді ж я вантажу в авто вісім 20-літрових бутлів і з другого кінця села вожу воду до хати. і так — через день. Розумієте, хоч беремо воду у знайомих, але нам встидно. Бо у людей і без нас криниці попересихали.
Голова обласної громадської екологічної організації «Грінпіс-Карпати» калушанин Роман ПЕРЕЙМИБіДА запропонував залучити до справи представників відомої львівської ГО «Екологія. Право. Людина», які зможуть безплатно надати верхнянцям і правову, й екологічну допомогу, а також відібрав для обласної санепідемстанції контрольні проби криничної води для аналізів. Адже як еколог і житель міста Калуша він бачить причину забруднення верхняських криниць не в господарюванні агрофірми «Даноша» чи вивезенні відходів гексахлорбензолу, а в руїнах колишнього хімзаводу.

Якщо хтось хоче побачити рукотворні жахіття від господарювання у промисловій зоні Калуша, то до них від центру міста — рукою подати. Саме на руїнах хімзаводу — для переконання — Роман Переймибіда озвучив нам свою версію причин, які призвели до біди у селі Верхній:

— На сьогодні всі цехи колишнього хімзаводу ліквідовано. Вся каналізаційна система знищена — і ливнева, і кислотна, а труби вириті, котловани відкриті. Дощові і поверхневі води аж перенасичуються тією хімією, а відтак несуть її в ріки й потоки. За нашою версією — на 90%, і у верхнянські криниці тепер вся ота нечисть з хімзаводу й надійшла. Розумієте, полігон гексахлорбензолу нижче, хоч його і розрили, але наслідки цього могли б відчути хіба у селі Копанках, а не у Верхній. А «Даноша» — ще нижче полігона. Матимемо об’єктивні аналізи — знатимемо і джерело забруднення криниць у Верхній...
Їдучи польовою дорогою із села Верхньої до руїн колишнього хімзаводу біля міста Калуша, ми випадково завернули не в той бік і заїхали в яр між сільськими угіддями й лісом. і побачилиѕ стихійне сільське звалище, яке тліло й обіймало смородом усе довкола. Ми згадали смердючі верхнянські криниці і подумали: ніхто не приїде у Верхню вигрібати сільські сутичі, якщо сільська громада буде байдуже дрімати.