Незабуті: Герої Небесної сотні з Прикарпаття

Сьогодні, 20 лютого виповнюється шість років з дня масової загибелі протестувальників на вулиці Інститутській і майдані Незалежності в Києві під час Революції гідності.

Цей день завершив триденне криваве протистояння силовиків і активістів, загиблих 18-20 лютого. Згодом жертв протистояння почали називати Небесною сотнею. А їхні імена назавжди «викарбували» на сайті-меморіалі. Адже вони пожертвували найдорожчим – своїм життям, щоб змінити хід новітньої історії України та дати їй шанс на світле майбутнє.

Загалом за даними Генпрокуратури, всього під час Євромайдану постраждали 2,5 тисячі людей, понад 100 із них загинули. Кілька десятків людей пропали безвісти.

До річниці кривавих подій на Майдані, кореспондентка Бліц-Інфо вирішила пригадати прикарпатських Героїв, котрі поклали своє життя під час Революції Гідності.

- Роман Гурик – 19-річний студент з Івано-Франківська. Чотири рази їздив у столицю: вперше у листопаді з друзями з Івано-Франківська та з хресним татом, останній — у суботу, 15 лютого. У середу, 19 лютого, близько 18 години зв'язок із ним обірвався — не було змоги зарядити телефон. Зранку, 20 лютого, близько 10 години батьки почали бити на сполох — телефонували до знайомих майданівців у Києві, звернулись до Мальтійської служби допомоги, зробили оголошення на телебаченні, попросили оголосити з головної сцени. «Юнак з очима, які дуже хотіли жити», - сказав про Романа хірург, котрому принесли пораненого хлопця. Перед боєм, який став для хлопця останнім, Роман написав на прапорі слова: «Борітеся – поборете!». Загинув юнак 20 лютого на вулиці Інститутській від кулі снайпера у скроню. Його останній запис на персональній сторінці в соціальній мережі «ВКонтакті»: «Зараз або ніколи. всі на Грушевського, на смерть».

- Сергій Дідич – 44-річний підприємець. Проживав у селі Стрільче Городенківського району. Був активним громадсько-політичним діячем: депутатом районної ради та очільником ВО «Свобода» на Городенківщині. На революцію Сергій поїхав ще у грудні разом з дружиною, сам був на передовій, а дружина — на Майдані. За словами побратимів, коли його сотня відходила, Дідич йшов останнім. Сергія схопили та побили «беркутівці». Пізніше експертиза засвідчить ці побої. Вирвавшись, Дідич опинився на проїжджій частині, по якій неслась вантажівка. Дорогу ж до порятунку заступили силовики. Після зіткнення з вантажівкою в урядовому кварталі 18 січня Сергій не вижив. 

- Ігор Дмитрів – громадський активіст, 30 років. Мешканець села Копанки Калуського району. Також був «свободівцем». На Майдан їздив двічі, весь час ставав на передову. Вдруге приїхав на Майдан 18 лютого і відразу кинувся у бій на передні барикади. Дмитрів із засобів захисту мав щит, шолом і окуляри. Бронежилета у нього не було. Загинув Ігор 20 лютого – куля снайпера прострелила йому легеню.

- Богдан Калиняк – 52 роки, приватний підприємець. Стояв на Майдані безперервно два місяці, залишався в строю і після важкої простуди від крижаних струменів водомета. Він майже без сну і відпочинку допомагав пораненим, залишався на нічні чергування. Помер Богдан 28 січня у лікарні від пневмонії і гострої серцевої недостатності.

- Ігор Ткачук – 38 років, був будівельником. Уродженець Знам’янська Калінінградської області Росії мешкав в селі Велика Кам’янка Коломийського району Івано-Франківської області. Щоб утримувати багатодітну сім'ю час від часу їздив за кордон на заробітки. Спокійний і товариський, він не терпів, коли принижували людську гідність, не міг змиритись зі свавіллям влади. На Майдан Ігор вирушив, щоб відстоювати майбутнє дітей. Їздив двічі. Перший раз повернувся на святкування першого дня народження найменшого сина. Невдовзі поїхав вдруге, коли силовики пішли зі зброєю на протестувальників. Загинув 20 лютого від вогнепального поранення.

- Михайло Костишин – 42 роки. Відразу після побиття 30 листопада 2013 року "Беркутом" мирних активістів приїхав на Майдані Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. Вступив до сотні Самооборони Майдану з Жовтневого палацу, ходив на мітинги, чергував вночі на барикадах. Додому приїжджав на декілька днів, після чого знову повертався на Майдан. Був жорстоко побитий у Києві та із 27 січня 2014 року перебував у Комунальній міській клінічній лікарні міста Львова, де і помер від отриманих травм 26 лютого 2014 року. 

- Василь Шеремет – 64 роки. На Майдан у столиці був з перших днів революції. Разом із земляками із Прикарпаття споруджував барикади, допомагав облаштуватися новоприбулим, вселяв у них віру в перемогу. Помер 7 березня в одній із київських лікарень від численних ран, отриманих під час сутичок із «беркутівцями» на київському Майдані.

Читайте Бліц-Інфо в Facebook, Telegram та Twitter. Тільки найважливіші новини!