Ні війни, ні миру
У розпалі чергового перемир’я на Донбасі, яке традиційно не раз порушував ворожий українству фронт, Верховна Рада України ухвалила закон про особливий статус Луганської і Донецької областей та про амністію для тих тамтешніх сепаратистів, які не скоїли важких злочинів. Цей акт ще називають легалізацією так званих ЛНР і ДНР як наслідок мінських мирних домовленостей між Києвом і Мсоквою, інакше кажучи, пакту Путіна – Порошенка.
Ясна річ, що з приводу такого кроку владного Олімпу в Україні навстріч вимогам Росії в нашому суспільстві виникло безліч запитань до парламенту й Президента. Зокрема голова Донецької ОДА Сергій Тарута заявив, що це«шокувало його і точно не заспокоює Маріуполь». «У мене мінімум 50 запитань до ухваленого закону. Для чого гинули наші хлопці? Чому тоді ще в травні не провели мирні переговори? Запитання можна ставити безкінечно...», – наголосив він, і це могли б повторити сотні тисяч, якщо не мільйони, українців.
Втім, мовби передбачаючи вкрай негативний резонанс на таке своє рішення найвищий законодавчий орган одночасно ухвалив і давно очікуваний закон про люстрацію. І хоча його проект перед тим кілька разів кастрували, все одно сам факт його ухвалення справді дещо зм’якшив обурливу реакцію від рішення про особливий статус підконтрольних сепаратистам районів «Лугандону». Та все ж Петра Олексійовича таки назвали зрадником народу…
Проте мало хто знає, що П. Порошенко сказав депутатам ВР на закритому засіданні народних обранців, яке передувало розглядові законопроекту щодо «особливості» сепаратистських регіонів. А він чесно зізнався, що Президент РФ Володимир Путін погрожувавйому тим, що в разі провалу в сесійній залі ВР законупро особливий статус Донбасуросійські війська підуть через Маріуполь і не зупиняться, поки не дійдуть до Криму. Тим часом, як заявив депутатам Порошенко, воювати з агресором нічим, оскільки, за його словами, під час майже піврічної війни на українському сході знищено 60 відсотків боєздатної військової техніки сил АТО. Про це повідомило видання INSIDER, посилаючись надепутатавід«Батьківщини» Сергія Власенка як на джерело цієї інформації.
Уже це одне засвідчує, що в ситуації «ні війни, ні миру» Президент України не мав вибору й мусив діяти так, як диктував Кремль. Звісно, це не виправдовує лідера. Надто ж з огляду на його лукавство: танків і бронетехніки в Україні – як в ангарах чотирьох профільних заводів Харкова, так і на складах Міноборони – більш ніж удосталь для ведення тієї локальної війни, якою погрожував Путін. Хіба Порошенко цього не знає? Й навіть попри те, що в багатьох регіонах у тому числі й західних, воювати на сході вже не хочуть, знайшлись би й специ для управління цілими армадами бойових машин. Інша річ – і це чільний аргумент глави держави – ухвалення мирного плану означає, що українці вже не гинутимуть так масово, як в Іловайському «котлі», на Савур-могилі та в інших западнях, які впродовж усього періоду АТО українським бійцям влаштовували свої ж генерали – зумисне чи внаслідок стратегічних і тактичних помилок.
Шкода тільки, що Порошенко й ВР приймають рішення кулуарно, не роз’яснюючи народові своїх дій та їхніх передумов, і ми довідуємося про них з напівсекретних джерел. Втім, якби вони й пішли на діалог, чого важко сподіватися від олігархату, то все одно, мабуть, не сказали б головного. Не повідали б, наприклад, що в нинішній геополітичній обстановці, «сильні світу цього» відвели Україні роль пішака. Свідченням того – негласні переговори на фінському острові Боісто. Ще наприкінці червня, саме в розпалі успішного наступу української армії, що ознаменувалося взяттям Слов’янська і Краматорська, представники США й РФ на таємній зустрічі обговорили тут кризу в Україні. І результати тих перемовин перегукуються з«мирним планом» Кучми, виробленим, повторимо, в Мінську й надання мособливого статусу» Лугандонові». А саме: припине ннявогню, вільне використання російської мови й доступ до російських ЗМІ, відведення підрозділів української Нацгвардії на попередні позиції тощо.
Отож іще тоді було все наперед визначено. Без урахування думки українців та їхнього Президента. Цим і пояснюється, що в липні сили АТО «працювали» лише на 20 відсотків своїх можливостей. Ініхто з бійців не розумів того, чому тоді, коли терористів могли дотиснути до кінця, Генштаб, навпаки, намагався вести переговори з ними. До речі, пригадую слова екс-керівника СБУ Євгена Марчука, котрий ще в березні, коли РФ розпочала анексію Криму, на всіх подіумах закликав українську владу негайно змінити весь склад Генштабу, оскільки, мовляв, там сидять переважно агенти російської ФСБ.
Взагалі, враження таке, що ще тоді й остаточно узгодили план розпаду України. Адже, крім серйозних фінансових та адміністративних проблем, які створить для нашої держави введення спеціального статусу для Донбасу, в тому законі таїться ще й серйозна політична пастка. П. Порошенкові буде дуже важко пояснити мільйонам українців, чому вони мають утримувати російських терористів. На тлі ж урізання соціальних виплат, зростання цін і безробіття це неминуче викличе спочатку «кухонне», а пізніше й «вуличне» всенародне обурення. І цілком можливо, що лідером цього протестного руху може стати Львів як традиційно найбільш заполітизований та активний регіон. Тим паче, що це буде вигідно деяким прозахідним політичним силам, які беруть участь у виборчих перегонах.Тоді популярне колись серед «регіоналів» гасло «Донбас кормит Украину» може змінитися новим – «Галичина не буде утримувати Донбас». А то й постане нова Галицька Асамблея, котра захоче приєднатися до Польщі…
Схоже, так чи інакше, а попри «мирні» домовленості Путіна – Порошенка Україні гарантовані внутрішні громадянські заворушення, які, звісно, не можна буде назвати війною, але й мирним наше життя не буде.
