Олігархи провоюють Україну
Різке розбалансування існуючої системи олігархічних «стримувань і противаг» призводить до загострення боротьби мільярдерів за виконавчу владу.
Перефразовуючи відому формулу нерівності, можна сказати, що розшарування українських мільярдерів у останні кілька місяців відбувається за принципом: «Впливові стають ще впливовішими, а ті, що втрачають вагу, «худнуть» прискореними темпами».
Небесна механіка
Обойма топ-осіб українського бізнесу за останнє десятиліття змінювалася швидше еволюційним, ніж революційним чином. На першій сходинці рейтингу мільярдерів безроздільно панував Рінат Ахметов. За «срібло» та «бронзу» боролися «приватівці» та Віктор Пінчук. На початку нового десятиліття до лідерів увірвалися Дмитро Фірташ і молодший партнер Ахметова — Вадим Новинський. Щільною групою підбиралися до вершини «аграрії» — Юрій Косюк, Олег Бахматюк, Андрій Веревський, Олексій Вадатурський. Впевнено тримався на плаву нинішній президент України.
Але в цілому ж всі ці зміни в рейтингу мільярдерів були досить прогнозовані. Система перебувала в якійсь відносній рівновазі, якщо врахувати, що «траєкторії руху небесних тіл», загалом, піддавалися обчисленню. Але події першої половини 2014-го перевернули все буквально з ніг на голову. Колишня шкала впливовості в лічені місяці стала неактуальною.
Звична олігархічна піраміда руйнується буквально на очах. Відбулася десакралізація Ахметова: стало зрозуміло, що людина, котра майже два десятиліття вважалася «господарем Донбасу», вже не справляє вирішальний вплив на події у регіоні. Глава СБУ Валентин Наливайченко днями констатував: «Ми не бачимо зараз серйозного впливу Ахметова в Донецькій і Луганській областях». Причина того — метання мільярдера в критичний момент. Ахметов, будучи одним із центрів прийняття рішень в Партії Регіонів, виявився непереконливим у ролі регіонального лідера в критичний момент. Що багатьох, як мінімум, збентежило. Не зіграла і його ставка на Михайла Добкіна на президентських виборах, який фінішував шостим. Навряд чи хтось зараз візьметься і за оцінку активів олігарха, що опинилися в зоні збройних зіткнень.
Дмитро Фірташ перебуває під домашнім арештом у Відні за запитом ФБР і всіма можливими способами намагається уникнути екстрадиції у США. Перспективи його хімічного бізнесу нерадісні: держкомпанія «Газ України» (керівником призначений Олексій Гусаров, екс-топ-менеджер банкіра Миколи Лагуна, якому Фірташ заборгував близько $200 млн.) заходилася вибивати мільярдні борги з хімкомбінатів Дмитра Фірташа. Не краще йдуть справи і у давнього партнера Фірташа по так званій групі газовиків Юрія Бойка: Генпрокуратура нарешті почала розслідування скандальної закупівлі нафтогазових вишок. Паралельно вживає не найвдаліші спроби політичної легалізації у нових умовах Сергій Льовочкін. Колись майже монолітна «група газовиків» переформатовується: спільне перебування в човні, що протікає, стало небезпечним, кожен грає сам за себе.
Несподівано різко набрав у вазі Ігор Коломойський, створюючи альтернативний Києву центр тяжіння в Дніпропетровську. До президентських виборів лідер групи «Приват» впливав на розстановку регіональних кадрів (губернатор Одещини Ігор Палиця — пряма креатура Коломойського) на південному сході. Крім того, 8 липня стало відомо про те, що Коломойський виступив із ініціативою «конфіскації майна, заводів, акцій прихильників сепаратизму». Можливо, складеться враження, що за його патріотичну позицію в справі збереження єдності країни, йому дано якийсь карт-бланш на далекосяжні починання.
Прийшли в рух олігархи меншого калібру: спробував себе в ролі парламентського Ігор Єремєєв, приміряв на себе образ публічного представника сходу Вадим Новинський.
Визначився з кадровими симпатіями і виграв вибори Петро Порошенко, звернувши погляд у бік «аграрного лобі» — мільярдер Юрій Косюк став першим заступником глави АП.
Зіткнення неминучі
У такій ситуації зіткнень інтересів неможливо уникнути. Історично природа вітчизняної олігархії склалася таким чином, що переділ сфер впливу на державно-політичному рівні приносив набагато більший прибуток, ніж традиційна боротьба за ринки та інвестиції. Це, в цілому, характерно для всіх суспільств із обмеженим доступом, до яких належить і українське.
Повернення до парламентсько-президентської моделі передбачає також відродження «олігархічної вольниці», розквітлої під час каденції Віктора Ющенка. За такої системи олігархи формують власні групи підтримки та впливу з числа народних депутатів, суддівського корпусу, представників виконавчої влади (особлива увага — прокуратурі та силовикам) і ЗМІ, обґрунтовують «родові вотчини» за рахунок органів місцевого самоврядування. Після чого сходяться у відносно «чесному бою» в залі Верховної Ради, тиші кабмінівських кабінетів і дорадчих кімнат судів, рингах ток-шоу.
Неписаний «кодекс поведінки» страхує представників еліт від застосування «неконвенційної зброї» у вигляді кілерів, нанесення заборонених ударів по близьким родичам. Принаймні, досвід існування за такою моделлю у країни є — і поки економічна криза не внесла жорстокі корективи, здавалося, що подібний нефеодалізм рано чи пізно еволюціонує в щось більш цивілізоване. Принаймні, він припускав вільну конкуренцію, хоч і для вузького кола.
З одного боку, нинішній президент навіть пропонує ще більш привабливу версію «олігархічної вольниці», вписуючи в проект змін Конституції відмову від імперативного мандата і розширюючи права місцевого самоврядування (тобто місцевих князьків). Та й приємні олігархії асоціації Ющенко–Порошенко досить нав’язливі.
З іншого ж — Петро Порошенко найменше схожий на свого кума та попередника. Перш за все тому, що він сам зроблений із того ж олігархічного тіста.
Поле битви
Якщо розібратися, то зараз вибір майданчиків для зіткнень між тими, хто близький до краху, і тими, хто готовий до стрімкого розширення, значно звужено.
Боротьба за вплив на президента утруднена. По-перше, Порошенко (див. вище) прекрасно орієнтується в правилах такої гри, і його навряд чи вдасться, як Ющенка, спокусити, наприклад, любов’ю до «старожитностей». По-друге, президент сам виступає в ролі активного гравця та вибудовує власні редути і готові до наступу колони. Перші кадрові кроки вже зроблено: на Банковій влаштувалися Борис Ложкін та Юрій Косюк, в міністерстві оборони — особисто відданий Гелетей, до Нацради з питань теле- та радіомовлення введено трьох нових членів, орієнтованих виключно на самого президента, стартували активні кадрові перестановки в СБУ. Так що олігархам, швидше за все, замість планів експансії на Банкову доведеться задуматися про оборону.
Традиційне ристалище під куполом Верховної Ради також з низки причин виглядає малопридатним для стратегічних операцій. Перш за все, через те, що неясна доля нинішнього скликання українського парламенту. Не виключено, що дострокові вибори відбудуться ще до нового року. УДАР вустами нардепа Павла Розенка вже погрожує «ламати парламент через коліно», у разі, якщо ВР не ухвалить постанову про саморозпуск. Відходом у відставку недавно погрожував і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, розсерджений низьким ККД депутатів при роботі з урядовими законодавчими ініціативами. У таких умовах серйозно вкладатися в парламент немає сенсу.
Так що з доступних стратегічних майданчиків для олігархічного протистояння залишається тільки Кабінет міністрів та інші органи центральної виконавчої влади. Тим більше, що КМУ для цього — товариство сприятливе завдяки еклектично-квотному принципу, на основі якого він і був сформований.
Перші відлуння
У самому Кабінеті міністрів вже не перший день говорять про прийдешнє переформатування. Вже були озвучені також імена найбільш вірогідних кандидатів на виліт: «свободівці» Олександр Сич («гуманітарний» віце-прем’єр), Ігор Швайка (міністр аграрної політики), Андрій Мохник (міністр екології), а також «технократи» Павло Шеремета (міністр економіки), Олександр Шлапак (міністр фінансів) і «громадський працівник» Олег Мусій (мінохоронздоров’я).
Цікаво, що практично синхронно вкрай гострі претензії до роботи фіскальних органів висловили нардеп від УДАРУ Оксана Продан: «На податкову міліцію мені скаржилися вже до десяти бізнесменів, причому не дрібних», яку злі язики через кума Юрія Борисова (екс-директор «Укргазвидобування») пов’язують із Юрієм Бойком; а також нардеп Степан Івахів: «Сьогодні це — жах. Я не розумію принципу, за яким відшкодовують ПДВ», партнер Ігоря Єремєєва та співвласник групи «Континіум».
Інтриги ситуації додають і чутки про те, що Арсенію Яценюку та його найближчим соратникам стало тісно і нудно в існуючих рамках «Батьківщини». Нібито прем’єр-міністр замислюється чи то про переформатування партії під себе (в союзники береться Олександр Тучинов, на почесну пенсію відправляється Юлія Тимошенко), чи то про пілотну реанімацію власного проекту в союзі з Порошенком. Якщо чутки в певній мірі відповідають дійсності, то у прем’єра знайдуться смачні кадрові пропозиції для потенційних інвесторів у його самостійне політичне майбутнє.
