Ой, хто-хто Миколаю служить: Як живуть діти у Містечку Милосердя Святого Миколая

Містечко Милосердя Святого Миколая складається поки що лише з одного будинку. Воно з’явилось у Франківську 11 років тому на базі монастиря Сестер Служебниць Господа і Діви Марії з Матара.

Монастир у справах насущних

«У нашій громаді, що походить з Аргентини, є вже такі доми на п’яти континентах, – розповідає сестра Марія Неустанна. – Раніше в нас тут були і матері одинокі, і діти, але зараз ми поділили: в Горохолино – матері з дітьми, а тут лишилися діти без матерів. Виключення – одна мама з двома дітками».

Наразі це єдиний заклад в Україні від аргентинської громади. Але будується ще один будинок милосердя – в Одесі. «Я дуже рада, бо це буде гарна співпраця і можливість вивезти наших дітей на море. Їм це дуже потрібно!» Зараз у дітей буває лише гірський курорт – влітку на місяць їх вивозять у Закарпаття, пише УФРА.

– Вас фінансує аргентинська громада?

– Чомусь багато хто так думає. Навіть кажуть, що сам папа нас підтримує, – посміхається сестра Неустанна. – Насправді є люди, які взяли собі за правило кожного місяця приносити нам гроші, замовляти хліб, прати одяг... Гроші зразу ж ідуть на комунальні послуги. В першу чергу, це газ. Особливо зараз дуже б’є по кишені!

Декілька років тому разом із державою Містечку Милосердя вдалось заснувати реабілітаційний центр «Матері і дитини». З того часу з бюджету їм  виділяють гроші на ліки, їжу та бензин.

«Написали прохання у білий дім, щоб у бюджет заклали й оплату газу та комунальних послуг... Сума, яка була закладена на початку, досить допомагала, а зараз її вистачає на один тиждень», – коментує сестра Неустанна.

Шанс для батьків і місія для черниць

В Івано-Франківську (а точніше – в Крихівцях) в будиночку мешкає 33 дитини і одна мати з двома дітьми. Наймолодшій дитині два роки, а найстарша – 20-річна студентка університету нафти і газу. Містечко Милосердя має дотримуватись уставу жіночого монастиря, тому хлопчики перебувають в ньому до 11 років, а для дівчат обмежень немає. Найменша дівчинка має діагноз – артрогрипоз, через що не може рухати кінцівками. З-поміж цих дітей лише над п’ятьма одна з черниць має опікунство. 

Не всі вихованці не мають батьків (серед них тільки одна кругла сирота), проте не всі батьки можуть виконувати належно свої обов’язки. Через наркоманію чи іншу важку хворобу, але в більшості дітей батьки п’ють.

– Чому ви не віддаєте дітей у притулки чи інтернати?

– Бо це означає позбавити батьків батьківських прав, а наша мета – зберегти стосунки з батьками, зберегти родину. Переважно ті, хто починають пити, є бідні. Але не завжди бідність є причиною того, що батьки віддали дитину... Ми намагаємося витягнути їх з алкоголізму, допомогти, щоб дитина повернулась додому, тому що ніхто не замінить кровних батьків, – пояснює сестра Марія Неустанна.

Дітьми цілодобово опікуються п’ять сестер-черниць і дві помічниці. Вдень приходять вихователі для дитсадка. Попри відносно невелику кількість дітей, дати ради з ними непросто. У кожного з них п’ять осіб всередині, які хочуть все і зразу.

До того ж у кожної дитини є своя трагічна історія, а тому підхід має бути індивідуальний, – розповідає сестра Марія Спасіння. – Я маю щастя відповідати за здоров’я наших діточок… Кожна хвилина дуже дорога, бо це не наш час, а час Бога. Маємо чітко розуміти, що треба зробити все якнайкраще.

Виховуючи дітей, ми і самі виховуємося, здобуваємо певні чесноти. Бо ми маємо можливість поводитися трохи інакше, ніж люди, які не мають цих знань, молитви. Ми покликані Богом, а тому маємо пройти все, що би нам не прийшлося зустріти. А з іншого боку – ми є прикладом для дітей, від нас вони можуть багато чому навчитись… Ти мусиш встигати все, бо це не є місце, де ти постарався і тобі заплатили. Це є цілодобове служіння, навіть коли ми спимо».

Все ж таки важко, у своїй домівці серед близьких людей, уявити, що хтось не має такого щастя. Провівши хоча б день з вихованцями Містечка Милосердя, знову починаєш цінувати те, що маєш, та розкриваєш серце назустріч ближнім.

Коли ти живеш у дитячому будинку, а точніше у Містечку Милосердя Святого Миколая…

…частіше прокидаєшся через те, що сусід по кімнаті вже прокинувся, ніж через те, що виспався сам.

…твоє золоте правило: «ділися з іншими і про себе не забувай».

…і ти ще маленький, то в твоєму розпорядженні ціла кімната з іграшками, мультфільмами, а вся метушня будиночку коїться поки що за дверима.

…і вмієш писати, то ведеш свій щоденник з катехизму (дотримання догм християнської релігії у побуті).

…маєш більше спільного, ніж особистого, але на ліжечку чекає власний ведмедик.

…граєшся в доньки-матері з ляльками або домовляєшся з кимось із дітей про відповідні ролі, і тільки так можеш поспілкуватись із вигаданими мамою і татом.

…пишеш листа Путіну, мрієш його відправити, але нікому не показуєш, бо він «з матюками».

…граєшся з дворічною подругою, котра через важку хворобу не може ходити, користуватись руками та говорити, але ти не цураєшся.

…і ти ще дошколярик, то співаєш із вихователькою пісні під її акомпанемент і намагаєшся побороти бажання підійти та відчути, як воно – тицяти пальцями по клавішах.

…ганяєш на велосипеді на задньому дворі і мрієш, коли тебе поведуть у справжній спортзал.

…ходиш до звичайнісінької школи, але не спізнюєшся на уроки, бо тебе туди відвозять.

…не можеш спробувати себе у різних гуртках, а вибираєш із того, що є: танці, музика чи планування літачків.

…твоє родинне дерево виглядає ось так:

…тобі видає таблетки черниця з того, що небайдужі люди купили, але при цьому чуєш, що краще було б зміцнити імунітет родзинками та курагою.

…з нетерпінням чекаєш на знайомих волонтерів, що можуть принести тобі гумки для плетіння модних браслетів і показати, як це робиться (навіть якщо ти – хлопчик).

…кожного ранку чуєш, як співають черниці, а кожної неділі ходиш з ними до церкви.

…можеш побути на самоті, тільки коли раптом всі вийшли з кімнати (таке буває дуже рідко) або коли відвідуєш капличку (найчастіше – коли ти провинився і тебе відправляють туди «подумати»).

…радієш, якщо на обід – твій улюблений суп.

…не можеш обирати новісінький одяг з крамниці, який тобі до смаку, а дякуєш за той, що дістався тут.

…до тебе приходять незнайомі люди, дарують подарунки, а ти погоджуєшся на спільне фото.

…радісний від зустрічі з новими людьми не через подарунки, а через можливість розділити враження.

...у тебе вдома проводять майстер-класи і деколи з’являється бажання «надтворчості»: окрім якихось ангеликів розмалювати собі руки.

…ти хочеш попросити у Миколая сенсорний телефон, але погоджуєшся із наставницею, що у вісім років тобі більше потрібні ролики.

…і ти вже трохи самостійний, то прибираєш посуд не тільки за собою, а й за меншими дітлахами.

…із задоволенням називаєш свою хресну черницю мамою.

…і ти одинадцятирічний хлопчик, то перебуваєш тут останній рік, а далі – молишся, щоб тобі хтось допоміг.

…ти ніби весь час знаходишся в таборі чи пансіонаті, де гамірно, подекуди весело, є друзі та інколи розваги, ти завжди під наглядом і в безпеці, але розумієш, що твоя зміна може розтягтись на кілька років, а батьки по тебе можуть не приїхати зовсім.