П’ятниця як джерело відкриття, або Ще раз про українське кіно
Не беремося стверджувати, коли востаннє в Івано-Франківську відбувалися зйомки справжнього кіно. Тому подивитися прем’єру стрічки, яку частково знімали в столиці Прикарпаття, на майдані Шептицького, прийшло не так уже й мало глядачів. Днями у 20 містах України стартував прокат вітчизняного фільму «Такі красиві люди». В Івано-Франківську презентацію і зустріч із режисером та сценаристом Дмитром Мойсеєвим і виконавцем однієї з ролей актором Львівського театру ім. Леся Курбаса Олегом Стефаном прове
Стрічка стала дебютною повнометражною роботою для режисера Дмитра Мойсеєва. Наразі його фільмографія — кілька короткометражок починаючи з 2005 року, зокрема, «Здоров був, світе», «Одна», «Прибулець», котрі виразно демонструють філософське спрямування режисерського почерку випускника Київського національного університету театру кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого.
«Такі красиві люди» — фільм з невеликим бюджетом у шість мільйонів гривень — зняли на Національній кіностудії ім. Олександра Довженка на плівку і за держзамовленням усього лише за 25 днів. Знімали на Арабатській стрілці в Феодосії та в середмісті Івано-Франківська. Фестивальна прем’єра відбулася торік у конкурсній програмі 43 МКФ «Молодість». Перед тим, як вийти в український прокат, фільм пройшов «сито» міжнародних кінофестивалів в італії, Польщі, США та Вірменії.
Дмитро Мойсеєв у своєму першому повнометражному фільмі ризикнув піти проти стандартів сучасного кіносвіту, котрі мали б принести успіх і вдалий прокат, і зняв філософську драму без жодних ефектних прийомів.
Простий сюжет: дві подруги Марта і Люба, втекли від цивілізації й оселилися на березі моря. З Любою — її чоловік-дивак, восьмирічний син і сімейна ідилія. Усе її буття вписується в просте слово «щастя». У Марти ж за плечима — невдалий досвід у шлюбі і цілковита самотність попри те, що поруч — сусіди, котрі готові ділитися позитивними емоціями, запрошувати на сімейні вечері і спільні вистави на березі моря. Але Марта не здається. Вона досягла успіхів у чоловічій професії, бо щоразу дістає з моря рибу, котру замовляють дорогі ресторани, чудово готує, вечорами грає на фортепіано і смакує мадеру. і коли одного разу біля свого будиночка вона зустрічає івана, то відчуває, що не може його відпустити. Він — письменник з Івано-Франківська. Автор лише однієї книжки, зневірений і невпевнений у собі. І тільки Марта знає про нього більше, аніж він сам. І вірить — також більше.
Які перспективи в українського кіно, ми запитали режисера Дмитра Мойсеєва.
— Я оптиміст. Я вірю в українське кіно. Є тільки деякі моменти, які заважають, і ці моменти пов’язані з дистрибуцією українських фільмів. Важко пробитися, я знаю кілька непоганих і кілька дуже гарних фільмів, які люди, на жаль, не ходили дивитися. Тож вони й мало ішли в прокаті. От і все. Наприклад, вчора у Львові мені замість великої зали дали малу, і десь 150 людей просто не змогли потрапити на прем’єру. Про що це свідчить? В інших містах є інші проблеми: кіно не беруть, бо вважають, що публіка на таке кіно не піде. Зворотний бік — коли приходять люди 20-літні, які такого взагалі ніколи не бачили, бо вони виховані американським чи російським кіно, то вони виходять приємно вражені, навіть шоковані. Тому я бачу лише один спосіб вирішення проблеми — прийти і подивитися своє. А так ми чомусь говоримо про українське кіно, не бачачи його. Це неправильно. Останній рік для українського кіно направду є успішним. Після прем’єри моєї стрічки на «Молодості» мені писали і просили: зробіть так, щоб фільм потрапив до нашого міста. Ми доклали зусиль, та в деяких містах люди просто не йдуть. З останніх стрічок яка мені найбільше сподобалася? «Креденс» Валентина Васяновича. «Такі красиві люди» — це фільм про красу людини, про красу в глибинному значенні, про духовність, про етику, про доброту, яка перемагає все, і, звичайно, про любов. Там дуже багато любові.
Актор Олег Стефан, учасник численних театральних проектів у Німеччині, Великобританії, Польщі, італії та США, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, каже, що найбільше його вразила людяність стрічки:
— Всі ці «треши» (треш — вид сучасного кінематографу, з англійського — «сміття»), всі ці «здивування», коли публіку треба тримати і кожні три секунди міняти кадр, а в результаті цей психоз починає набридати, мені теж набридли. іноді мені здається, що я як глядач — ідіот або мене таким вважають. Фільм «Такі красиві люди» відрізняється тим, що тут кадр може тривати довго, але він зроблений якісно і красиво, відчуваєш у всьому людяність.
Отож попри культурний імперіалізм американського та російського кінематографу нам таки варто повертатися в бік українського кіно, роблячи для себе, скажімо, щоп’ятниці приємні відкриття. Без зайвого пієтету до українського поетичного кіно і з його ж таки стилістикою, герметичний, як японське хоку, виразно яскравий, як усе справжнє, фільм «Такі красиві люди» може пройти непоміченим тими, хто не заглиблюється в себе, і може перевернути світ тим, хто потребує цього заглиблення.
