Перемагати силою розуму

Чому буксує оборонна реформа?

Багато розмов точиться навколо сучасної політики безпеки і оборони України. Лунають різні, навіть кардинально протилежні пропозиції, як побудувати систему оборони України та реформувати Збройні сили. Це є свідченням того, що існуючі раніше протиріччя між різними підходами до побудови системи національної безпеки нікуди не ділися — вони лише загострилися в цей непростий для нас час. Сьогодні в Україні можна виділити принаймні п’ять груп, кожна з яких має своє бачення на побудову оборони і безпеки нашої держави.

Перша — це група колишніх і діючих військових, які є носіями радянських ідей і підходів. Вони живуть у вимірі минулого століття, «воюють» механізованими і танковими дивізіями, є прибічниками збереження строкової служби і старої школи ведення війни. Повинен констатувати, що їх вплив у суспільстві є досить суттєвим.

Друга — це переважно ті, що за часів СРСР починали службу, але старші і вищі офіцерські звання отримали в незалежній Україні. Значна кількість активних представників цього прошарку вважають, що безпекова ситуація в Україні унікальна і потребує особливих рішень, що не можна копіювати західні підходи і стандарти у сфері оборони і безпеки.

Третя — це бізнес-група, яка включає лобістів підприємств оборонно-промислового комплексу держави. Їхня мета — прибуток. Заради нього вони готові обґрунтувати все що завгодно, навіть якщо воно взагалі не потрібно збройним силам.

Четверта — це добровольці, волонтери, блогери й інші переважно не військові за освітою люди, які мають своє бачення побудови оборони України. В цих підходах, зокрема, є політичні аспекти, пов’язані з майбутніми парламентськими виборами.

І п’ята — це ті, що мають гарну західну освіту та досвід служби в міжнародних штабах, участі в операціях, розуміють важливість внесення євроатлантичних стандартів у сектор безпеки і оборони України і головне — як це можливо зробити. Вони виступають за скорішу відміну позаблокового статусу України, побудову функціональних та якісних збройних сил, інтенсифікацію практичного співробітництва та максимальне зближення з Альянсом.

Усе виглядає непросто. Особливо для тих, хто ніколи з цим не стикався. Водночас наші громадяни вимагають від влади не паперових і вчорашніх реформ, а ефективних і сучасних, зокрема в галузі безпеки. Громадське суспільство в Україні швидко рухається в Європу. І вимагає цього від держави. Тому я оптиміст щодо п’ятої групи.

Будь-яка кризова ситуація розв’язується на основі нових ідей, незвичних у традиційному розумінні підходів і рішень. Це природно — саме традиційні підходи, не результативність їхнього застосування викликали кризу в Україні і дали їй можливість розвинутися до серйозних масштабів.

Це, насамперед, питання функціональних змін. Вони назріли давно. Не лише структурних — вони, безумовно, важливі, але вторинні. Первинно потрібні зміни функцій і завдань, але такі зміни можливі лише через людей, адже вони є носіями прагматичних ідей і підходів. Мені довелося побувати у величезній кількості країн і бачити, як невеликі нації без корисних копалин і значних природних ресурсів побудували суспільство щасливих людей. Тому, що самі люди це зробили. Все починається з людей, які є носіями ідей, і ними завершується.

Принциповим є якісний підхід, тобто на базі розумного використання людського потенціалу, технологій і ресурсів держави. Що це може означати на практиці? Насамперед, це проведення оборонних трансформацій, які дозволять створити досконалу та ефективну оперативно-бойову систему, спроможну перегравати противника в ідеях і діях. Тобто створення професійних спроможностей сектору безпеки для випередження і перемог, а не для генерування папірців і констатації того, що вже відбулося, або того, що «не можна».

Важливим є формування новітніх високотехнологічних оборонних спроможностей. Технології — це переваги. Але це не має нічого спільного з підходом «усе і зараз». Потрібні чіткі пріоритети — це те, з чим у нас часто проблеми (див. групи). Не слід дивитися на воєнну організацію держави як раніше. Все досить динамічно. Колись воювали дирижаблями, потім літаками, зараз дронами, телекомунікаційними засобами і автоматизованими системами. Меншою стає зброя, ефективно працюють добре оснащені, підготовлені і скоординовані по секундах малі групи — це вже сучасні технології збройної боротьби. Саме тому в першу чергу потребують створення професійні Сили спеціальних операцій (слово «професійні» повинно мати перевагу перед словом «потужні», а також «створення» — означатиме створення, а не розмови про це), розвиток розвідувальних можливостей в напрямку отримання точних координат цілей на повну дальність застосування існуючих засобів ураження, підвищення оперативності (мобільності) та ефективності реагування на загрози, формування ефективних стратегічних комунікацій і можливостей інформаційно-психологічної протидії.

Технологічне домінування, яке надає перевагу в бою, є вкрай важливими для зупинення не лише цієї війни, а й припинення кривавого карнавалу агресивних дій Росії, який розпочався не цього року. В цьому контексті особливої уваги потребує військово-технічне співробітництво із західними кампаніями. Слід мати на увазі, що, наприклад, виготовлення дрону в Україні коштуватиме удвічі дешевше, ніж у Європі. Тобто західні технології та інвестиції, поєднані з можливостями українського ОПК, можуть забезпечити Україні просування у напрямку технологічного домінування у гібридному силовому протиборстві. Це також буде вигідно західним партнерам.

Насправді зараз існує величезне поле для військово-технічного співробітництва з західними країнами — від двосторонніх контактів у рамках Комісій з ВТС до участі в Конференції національних директорів з озброєння НАТО. Питання в тому, щоб краще використовувати спектр існуючих можливостей і розширяти його. Разом з цим, якщо ми подивимося на «Укроборонпром» протягом багатьох років, то ми побачимо його «out» пріоритети. Тобто щоб брати з ЗСУ за остаточною вартістю озброєння і техніку колишнього СРСР та продавати їх за кордоном за ринковими цінами. Чи торгувати за кордоном продукцією вітчизняного ОПК. Потрібно контроверсійно змінити такий порядок, концентруватися на «in» — на наших оборонних спроможностях і вибудовувати під це доцільну міжнародну кооперацію. Це непросто — простіше брати і продавати. Але майбутнє саме за кооперацією — глобалізацію не можливо зупинити, водночас позитивні її грані відкриваються у спільних проектах, у новаціях і взаємному інтересі. Для початку реальних, а не паперових військово-технічних проектів потрібно небагато: бажання, переговірники-менеджери і взаємна довіра.

Водночас не можна протидію гібридним ризикам покладати лише на Збройні сили — Кремль демонструє зразок всеохоплюючої та багаторівневої війни, до якої залучаються політичні, дипломатичні, економічні, інформаційні, соціальні, військові, правоохоронні й інші активи. Ідентифікація цього потребує нетрадиційного мислення, урахування хвилеподібного характеру стратегії такої війни, більшої уваги прихованій фазі та процесам, що відбуваються в ній, розуміння особливостей дій малих груп і доцільної протидії негативним сценаріям на ранніх етапах діями правоохоронних і спеціальних органів, а також підходів, що дозволяють отримати стратегічний ефект тактичними діями.

Слід також подивитися на новітню історію криз і конфліктів, щоб краще зрозуміти українську сучасність і доцільні кроки вперед. Безумовно, вони в площині керування ризиками зі швидким прийняттям рішень на усіх рівнях (за хвилини, а не години чи дні), використання латентних технологій, швидкого розгортання і дій на випередження та постійної політико-військової взаємодії, поєднання зусиль розвідки різних відомств.

Ми бачимо, якими оперативними і ефективними є волонтери — вони продуктивно роблять свою справу з використанням мережевої логістики. Водночас — яка повільна і неефективна військова система забезпечення. По суті, все просто — тому що такі люди і такі методи! Тому, що на посадах перебувають ті, що не спроможні приймати швидкі рішення, зберігають застарілу і непрацездатну систему розділеного матеріального і технічного забезпечення військ, як священну корову.

Це в умовах, коли існують перевірені життям логістичні рішення (на базі сучасних програмних оболонок), які дозволяють в on-line режимі отримати заявку від будь-якого тактичного командира (в кодованому вигляді) та здійснити швидкі поставки необхідного безпосередньо в необхідний район. Але впровадження цих рішень блокуються.

Безумовно, нам слід бути оперативними, адже швидкість змін заставляє нас прискорюватися, щоб виживати. Нам потрібні кращі менеджмент, координація і залученість. Водночас без побудови потрібної синергії між молодістю і мудрістю привнести доцільні зміни і вирішити існуючі проблеми буде важко. Такі люди потрібні саме на ключових посадах, адже розпорошені по вторинних напрямках кадри нічого не змінять і нічого не принесуть. Це вже перевірено — в Міноборони за п’ять останніх років за кордоном підготовлено 325 професіоналів з найкращою західною військовою освітою. Серед них є багато носіїв унікальних знань і досвіду. Але жоден з них (!) за останні 7 місяців не обійняв ключової посади, і не створено критичної групи з цих фахівців у жодному структурному підрозділі. Виглядає як досить «грамотний» кар’єрний менеджмент з огляду на минулі події... На жаль, письмові звернення до міністра залишаються без уваги. Це слід змінити — досвід Грузії, Естонії, Польщі, Чехії та інших країн переконливо свідчить на користь зазначеного.

Важливою є ментальність. Насправді традиційних в нашій культурі ментальних стереотипів з корінням з минулого досить багато. Принциповим є те, що вони є гальмом розвитку України. Наприклад, ментальність української бюрократії. Вона побудована на великій відстані чиновника від громадян, його закритості, генеруванні папірців великих і малих (це називається чудовим словосполученням «керівні документи»), всіляких обмеженнях і заборонах там, де насправді все може бути вирішено швидко і якісно. Ця бюрократична система, зокрема, побудована на страху перед прийняттям рішень і безвідповідальності — тому вона жорстко прив’язана до «керівних документів», які сама й створює (ці документи, по суті, є набором постулатів і правил, які є підґрунтям самозбереження бюрократії і виключають процес мислення — все за шаблоном). Наприклад, «не можна» присвоїти офіцерське звання сержанту з вищою освітою, який де-факто керує взводом і водить підлеглих в атаку, адже він не має військової освіти (так виписано в «букварі» про проходження військової служби), або також «незя» стати офіцером хлопцю, який з групою добровольців-десантників брав Савур-могилу і пролив кров в бою за Україну. Або не можна взяти на контрактну службу того, хто добровільно готовий захищати Україну на передовій, але в минулому був звільнений за невиконання умов контракту. Навіть якщо його звільнили з таким формулюванням за незгоду з корумпованою системою. Нонсенс. Така система досить швидко працює «наверх» і байдужа до того, що відбувається «внизу», тобто в підпорядкованих структурах. Бюрократ у ній не бачить конкретної людини — лише натовп. У ній аргументовану критику, розумну ініціативу та творчість сприймаються як загрозу самій системі зі всіма негативними наслідками для носіїв цих якостей. По суті — шлях у нікуди.

До речі, з цим можливо досить успішно боротися — делегувати максимум повноважень вниз (не слід цього боятися), скопіювати західні рішення, ефективність яких перевірена роками, запровадити централізований кар’єрний менеджмент та спростити регуляторні процедури (все — для солдата/офіцера бойових частин, а не для зручності чиновника), зробити максимально прозорими оборонні закупівлі (наприклад, в Грузії лише 16% оборонних закупок є закритими). Треба також припинити паперовий вал — запровадити електронний документообіг, забезпечити передачу відкритої службової інформації через e-mail, ввести узгодження спільних рішень за умовчанням, замість тривалих службових нарад запровадити систему мозкових штурмів із залученням фахівців.

Чому цього не відбувається, чому оборонна реформа буксує? Тому що багато залежить від лідерства і людей. Лідерство — на першому місці. Іншими словами, лідер повинен мати волю на запровадження змін і бачити center of gravity. Лідер — це не той, хто має кращу освіту. Це той, хто мудро використовує отримані знання. Розум мудрої людини дає їй силу робити перетворення заради людей. Це в свою чергу створює можливості сформувати групу вмотивованих професіоналів і примножує їх спільні зусилля для досягнення мети.

Нам казали, що реформи будуть після виборів Президента. Зараз знову кажуть: почекайте, після парламентських виборів ми розпочнемо такі потужні реформи в армії, що усі проблеми буде вирішено. І так вже вісім місяців. Але в напрямках і вказівках щодо шляхів реформування національного війська домінують колишні радянські підходи. Це марна трата часу і ресурсів: інша суспільно-економічна формація, інші політико-військові механізми та інший спосіб життя. Погано, що зазначені пропозиції закриті від суспільства, експертне коло та громадськість до участі в цьому не допускають. Іноземну дорадчу допомогу забовтують і блокують.

І це в умовах, коли необхідні для проведення реформ професійні кадри з гарною західною освітою, переконаннями і ентузіазмом у нас є. Саме вони є потужним викликом для бюрократії і тягарів у минуле. Їм потрібно дати шанс, а не лише говорити про це. Саме шанс — решту вони зроблять самі.

Ігор Кабаненко, День