Підвищення явки виборців по-більшовицьки

Під час місцевих виборів 2015 р. явка виборців загалом по Україні склала 46,6%, а по Івано-Франківській області вона була не набагато більшою – 52, 9%. Це не тільки серйозно підірвало легітимність новобраних депутатів місцевих рад та очільників населених пунктів, а й засвідчило недостатній рівень роботи політичних сил з мобілізації власного електорату.

В історії виборчих процесів ми знаємо багато способів і методик підвищення явки виборців. Той, про який розкажемо, не рекомендуємо використовувати і згадуємо про нього тільки з огляду на необхідність висвітлення історії національно-визвольних змагань у рамках реалізації «Поступовим гуртом франківців» проекту «Нереабілітована пам’ять», пише Галицький кореспондент

Мова йтиме про перші післявоєнні «демократичні вибори» до Верховної Ради СРСР на західноукраїнських землях 10 лютого 1946 р. Як зазначав В.В’ятрович в одному зі своїх дописів, для комуністів це була дуже незвична кампанія, адже вони вперше проводили її на теренах, над якими не мали цілковитого контролю. Спроби швидкої ліквідації українського підпілля провалилися – тут і надалі активно діяли відділи УПА та боївки ОУН. Тож, крім сотень пропагандистів для агітації, на Західну Україну було надіслано тисячі вояків НКВД та внутрішніх військ для остаточної ліквідації підпілля.

Не менш принциповою ця кампанія була і для українського підпілля. Провал виборів мав продемонструвати несприйняття населенням комуністів та окупаційний характер їхньої влади. 22 листопада 1945 року керівництво українського підпілля оголосило початок кампанії з бойкоту виборів. Пропагандисти отримали завдання організовувати масову роз’яснювальну роботу серед населення. Відділи УПА повинні були забезпечити охорону пропагандистів, а в день виборів їм доручалося проведення бойових акцій для зриву роботи комісій, знищення виборчих бюлетенів та засобів зв’язку. Окремим завданням підпілля була ретельна фіксація перебігу кампанії, особливо актів терору з боку влади.

Зокрема, про виборчі методики більшовиків ми дізнаємося з архівної справи Михайла Івановича Валіхновського, 1903 р.н., уродженця с. Довпотів колишнього Войнилівського району. Уже з червня 1941 р. Михайло Валіхновський був станичним у лавах ОУН під псевдо Тесляр і збирав з населення кошти та продукти для потреби повстанців. Під час війни оунівець ще був старостою села, але був звільнений німцями за невиконання планів поставок молока та м’ясозаготівель у 1943 р. З січня 1946 р. Валіхновський став кущовим провідником по м. Калуш і отримав псевдо Турист.

Перед виборами у Верховну Раду СРСР у 1946 р. ОУН виготовила і розповсюдила по м. Калуш 300 листівок з закликом до українців не брати участі у виборах. Листівки складалися Валіхновським і його пропагандистом Карлом Файфером, а далі друкувалися і передавалися Брусак Вірою Теодорівною (псевдо Таня) для 5 учасниць ОУН з метою роздачі людям.

Уже на кінець березня 1946 р. упівці підготували детальний звіт про порушення з боку комуністів під час виборів. Згідно з ним, спочатку на дільниці мали прибути члени ДВК, агітатори, десятники і чергові. За тими, хто не прибув, відправляли працівників НКВС і непокірних кидали до в’язниці. Всього дільниць у Калуші було 4, їх за 20 днів до виборів забезпечили телефонним зв’язком і посиленою охороною військових.

З 6.00 до 12.00 год. на вибори добровільно йшли партпрацівники і вихідці зі східних областей, але стало зрозуміло, що явка дуже низька і вибори зриваються. Тоді були сформовані групи з червоноармійців і комсомольців, які ходили по хатах і змушували калушан з’явитися на дільниці для голосування. Під час цієї «активізації політичної свідомості» виламувалися вхідні двері домів, залякувалися діти, у людей стріляли і били їх прикладами автоматів.

Втім, терор не дав своїх результатів, і тоді з 16-ї години по домівках пішли червоноармійці з урнами для голосування. Знову застосовувалося фізичне насилля, громадян змушували голосувати по кілька разів.

З 21.30 походи комуністів з урнами закінчилися, але виборчі дільниці були відкриті для голосування ще до 24.00 год. У цей час члени комісій самі доголосовували за тих, кого не змогли зловити і змусити взяти участь у виборах.

У результаті на вибори добровільно прийшла незначна частина виборців (за даними УПА – 6,5%), а половина мешканців Калуша так і не проголосувала. Як свідчить упівський звіт, партпрацівники особливо неприємно були вражені антирадянським налаштуванням робітників Калуша.

У звіті є і детальні цифри по виборах у м. Калуш:

Проте більшовицька преса незабаром оголосила, що в м. Калуші проголосувало 99,5% виборців. А 10 червня 1946 р. був затриманий у помешканні Віри Брусак по вул. Височана в м. Калуш і Михайло Валіхновський. Вироком військового трибуналу МВС Станіславської області від 16 жовтня 1946 р. його було засуджено до 15 років виправних таборів з пораженням у правах на 5 років і конфіскацією майна, а Віра Брусак отримала 10-річний термін ув’язнення з пораженням у правах без конфіскації майна через його відсутність. Уже в період незалежності Івано-Франківський обласний суд 24 січня 1992 р. визнав покарання Михайла Валіхновського обґрунтованим і не побачив передумов для реабілітації.

Сьогодні Михайло Валіхновський, Віра Брусак і Карл Файфер та інші повстанці, напевно, представляли б інтереси громадянської мережі «Опора» на виборах, а в далекому 1946 р. вони вели війну за Україну з тоталітарним режимом не на життя, а на смерть, у тому числі і під час виборчого процесу.