Примарне перемир’я
«Припинення вогню» на сході України, що триває вже третій тиждень, нагадує радше позиційну війну зразка Першої світової, ніж справжнє перемир’я. Щодня в новинах звідти йде мова про обстріли й атаки позицій українських силовиків з боку непідконтрольних чи то пак незаконних збройних формувань, як останнім часом у прес-центрі РНБО називають донецьких і луганських «республіканців», на боці котрих воюють найманці й тактичні групи регулярних військ з Росії. Тому й далі зростає число загиблих і поранен
Правда, втрати серед українських силовиків набагато менші, ніж були за активної фази АТО, надто ж наприкінці серпня. Це, а ще обмін полоненими, який жваво триває останніми днями, з’ясовування долі зниклих безвісти українських вояків — безумовно, важливий здобуток хай і досягнутих лише на папері домовленостей про паузу у веденні бойових дій. Сюди ж належить і окреслення так званої зони безпеки між воюючими сторонами. До речі, за інформацією робочої групи Спільного центру з контролю і координації питань припинення вогню і поетапної стабілізації лінії розмежування сторін на Донбасі, яка працювала цими вихідними в Донецьку, з неї почнуть відводити важке озброєння, щойно на сході запанує хоча б на добу «режим тиші».
Але все ще зостаються й такі вогнища напруги, які загрожують повторенням серпневих трагедій, хай і в меншому масштабі. Скажімо, з минулого тижня у важкій ситуації перебуває 11-й батальйон територіальної оборони «Київська Русь», який уже більше тижня виконує бойове завдання в районі села Нікішиного, що за 15 кілометрів на схід від містечка Дебальцевого, одного з найбільших залізничних вузлів країни. По суті, «працює» у ворожому тилу. Доброволець цього підрозділу Василь Щербаков із Житомира розповів місцевим телеканалам, що в період «перепочинку» доводиться воювати так, як не воювали й під час бойових дій. За його словами, із 570 бійців «Київської Русі» зосталося 300. Тривають запеклі бої й за Донецький аеропорт, який захищає крихітний гарнізон із бійців 93-ї Дніпропетровської механізованої бригади та полку спецпризначення з Кіровограда.
Що ж означає таке примарне перемир’я? Якими можуть бути його наслідки? Попри впевненість Президента Петра Порошенка в тому, що «основна й найбільш небезпечна стадія війни вже минула», концентрація російських військ на наших кордонах посилюється, інформує РНБО. Росіяни також ведуть активну розвідувальну діяльність, засилають у тили української армії й добровольчих підрозділів диверсійні групи й т. д. А такі дії свідчать лише про підготовку росіян до продовження «гарячого» варіанту на сході, який вони, ймовірно, й самі відновлять наступом на позиції українського війська.
З другого боку, попри те, що ухвалений 16 вересня Верховною Радою закон про «особливий порядок місцевого самоврядування» на Луганщині й Донеччині надав терористам можливість провести вибори до органів місцевого самоврядування 7 грудня, вони призначили на 2 листопада вибори своєї ВР і глав так званих «деенер і «еленер», тобто найвищих законодавчих і виконавчих органів влади. Для чого це зроблено? Щоби приймати рішення від імені «всього народу» обох «республік».
Ясна річ, що на контрольованих сепаратистами територіях двох областей ніхто не братиме участі в парламентських перегонах 26 жовтня. Натомість там готуються до листопадових «демократичних» виборів своїх верховних органів влади. Принаймні активісти проекту «Новоросія» вже ходять із хати в хату і формують списки виборців, принагідно попереджаючи людей про наслідки, якщо вони не з’являться на своїй виборчій дільниці. Більше того, на Луганщину й Донеччину прибувають десанти російських юристів для сприяння у підготовці й здійсненні «волевиявлення» жителів цих регіонів. І це при тому, що офіційна Москва нібито підтримує проведення саме грудневих виборів на сході України, а не листопадових.
Що ж може статися після 2 листопада? Передусім згідно з кримським сценарієм новообрані «легітимні» владні органи «республік» приймуть рішення про відокремлення від України і приєднання до РФ та звернуться до Москви за військовою допомогою проти «київської хунти». Причому оголосять свій суверенітет на всій території обох областей. Тоді можна чекати, що на схід України ввійде вже не кілька батальйонно-тактичних груп російських військ, а дивізії й бригади «миротворців», котрі почнуть звільняти ті населені пункти «незалежних республік», з яких із таким трудом сили АТО витіснили бойовиків.
Звісно, цей прогноз не обов’язково справдиться. Він лише логічно випливає з аналізу нинішньої обстановки на «східному фронті» та в політиці довкола нього. Загалом же ситуація там така нестабільна, що будь-коли, навіть завтра, все може кардинально змінитися. Проте в усякому разі «війна закінчиться миром», як заявив днями екс-президент України Леонід Кучма, один із чільних фігурантів переговорів у Мінську щодо врегулювання військового конфлікту на сході України. Питання лише в тому, коли саме.
