Раби із «зомбоящика»
На початку листопада в ефірі російського «першого» телеканала вийшов сюжет, присвячений начебто річниці звільнення України від фашистів. Хоча насправді це був банальний пропагандистський матеріал, який мав на меті з допомогою маніпуляцій нав’язати глядачам думку про те, що нині у нашій країні при владі «фашисти» і діють вони відповідно.
Журналіст розповідав, що місцеві жителі на Донеччині, «склавши мозаїку з уривків розмов українських солдат, жахнулись від долі, яка їх чекала». Чоловічок, якого назвали представником громади села Степанівки із промовистим прізвищем Бикодоров, розповів, що бійці української Нацгвардії у відповідь на запитання, за що ж вони воюють, відповідали: «Нам пообіцяли клаптик землі і два раби». Мовляв, усіх жителів збирались зігнати в одне приміщення, а самі солдати казали: дякуйте, що вас не розстріляли, бо нам дали команду всіх знищувати.
Після появи цього відео в інтернеті останній просто таки вибухнув різними жартами на цю тему. Про «двох рабів для Нацгвардії» жартували і «фотожабами», і поетично. При цьому коментатори не раз наголошували, що цей сюжет своєю абсурдністю та брехливістю «переплюнув» навіть відомий попередній «шедевр» путінської пропаганди про «розіп’ятого хлопчика». Поет Артем Полежака навіть поєднав ці два сюжети, перефразувавши відомий вірш Тараса Шевченка: «Садок вишневий коло хати, раби сапають буряки, фрейлехс танцюють парубки, висить дитинка розіп’ята — над тільцем пурхають круки...» З’явились картинки із зображенням рабів «на дачі Яроша» та із закликами: «Хто хлопчика не розпинав — за рабами черги не займати».
У сюжеті «першого» телеканала журналісти не переймаються якимись доказами, а просто відразу після твердження про рабів показують кадри подій Другої світової війни та наголошують, що донецька Степанівка випадково уникла долі білоруського села Хатині, бо «карателям завадив наступ ополченців».
Втім, увесь цинізм маленьких путінських «геббельсів» стає ще більш виразним, коли нагадати одну обставину. Річ у тому, що в Донецькій області є п’ять населених пунктів із назвою Степанівка — у Шахтарському, Олександрівському, Тельманівському, Мар’їнському та Костянтинівському районах. Але лише одне з них нині перебуває на території, що її контролюють терористи і де без проблем нині працюють російські журналісти-пропагандисти. Йдеться про Степанівку Шахтарського району, яка розташована за якийсь десяток кілометрів від російського кордону та недалеко від сумнозвісної Савур-Могили. Так от, неважко у всесвітній мережі знайти інформацію про те, що ще 11 серпня цього року це село було повністю знищене вогнем із російських «градів» бойовиками так званої «днр». Як стверджували очевидці, після обстрілу там не залишилось жодної вцілілої будівлі, згоріло близько сотні житлових будинків, були серйозно пошкоджені приміщення місцевих пошти, школи та дитячого садка. На момент бойових дій там перебували бійці Збройних сил України із Житомирської та Рівненської областей, а вцілілі місцеві жителі відгукувались про них, як про «дуже хороших хлопців».
Зрозуміло, що тим, хто сліпо вірить тому, що розповідають російські телеканали, не важко повірити і в «рабів для Нацгвардії», бо ж вони навряд чи знають про Степанівку. Вони самі вже давно стали рабами «зомбоящика» (так уже давно називають телевізор і в самій Росії). А російські пропагандисти, як виглядає, добре засвоїли «науку» своїх попередників: той же Геббельс стверджував, що брехня, для того, щоб у неї повірили, повинна бути грандіозною. Тішить лише те, що українці на всі ці абсурдні вигадки реагують як і належить вільним, психічно здоровим людям — з гумором.
